Днями

АЛЛА

У тель-авівському торговому центрі “Дізенгоф”днями сталася надзвичайна пригода. У розпал торгового дня якийсь чоловік, перебуваючи в самому центрі приміщення, оглушив присутніх розкотистим “Ал-л-ла!”. Звиклі до такого початку ізраїльтяни завмерли на місці, а після повторного і ще більш громового “Ал-л-л-ла!” кинулися рятуватися, очікуючи закономірних в таких випадках “акбар” і вибуху. Служба безпеки швидко скрутила невдалого терориста. Ним виявився наш співвітчизник. Перебуваючи на землі обітованій разом з дружиною Аллою за туристичною путівкою, він загубив її в торговому центрі. Спроби знайти дружину, вигукуючи її ім’я, і призвели до таких невеселих наслідків.

Якось

ОДЕКОЛОН

Одного разу в п’ятницю ввечері ми зустрілися з приятелем, щоб випити. Пішли в магазин, взяли джин і всі прибамбаси до коктейлю “Джим і Толік”, йдемо в передчутті доброї дружньої посиденьки. І тут з підворіття виповзає дядечко бомжуватого вигляду, але ще не бомж, і до нас: “Хлопці, здихаю з похмілля…” Ми бачимо, що чоловік не жартує, бо його і справді так трясе, що Кіндратій десь за рогом посміхається йому своєю беззубою чорною посмішкою. Але ж не давати йому з горла! “Чоловіче, у тебе стакан хоч є?” – питаємо. “Є!” – простягає він порожню баночку від майонезу. Я відкриваю корок, наливаю, дядько залпом випиває, згортається в клубок і мовчки пояснює, що йому потрібна сигарета. Зробивши кілька затяжок, він голосно видихає, відкриває очі, і ми бачимо – клієнт ожив! Радіємо – людину врятували. А хлопа вже попустило, всміхається, каже: “Молодці ви, пацани, справжні мужики, не пі…раси – ті б не налили! От дивлюся я на вас, пристойно одягнені, чистенькі, і зрозуміти не можу, нащо ж ви одеколон п’єте в таких дозах?”

Колись

РАСКОЛЬНИКОВ

Була у нас в універі викладачка літератури, яка на старість, як і багато людей похилого віку, стала потихеньку сповзати в маразм. Якось захворіла ця бабуся просто посеред сесії, а оскільки одному з курсів терміново треба було закрити залікову, декан зв’язався з нею і домовився, що когось із заліковками пошле просто до неї додому. Спорядили одного хлопця, вручили йому пакет із заліковками і відправили в дорогу – слава Богу, жила ця викладачка якраз напроти вузу. Через якийсь час хлопець повертається, в заліковках порожньо. Розповідає. Прийшов, довго-довго дзвонив у двері – ні слуху, ні духу. Починає вже стукати. Старенька по той бік дверей, очевидно, забувши, що до неї мають прийти, роздратованим голосом цікавиться, хто там. “Та це ж такий-то такий-то, Ваш студент!” – пояснює хлопець, на що, ні секунди не задумавшись, стара відповідає: “Раскольников теж був студент!” І не відкрила…

І взагалі…

Молодий демон сказав старому: “От би завадити людині використовувати її вищий розум! Чи не розробити нам план, щоб перешкодити її зусиллям розвиватися?” Старий демон відповів: “Це вже зроблено, дитино! Давним-давно людину переконали, що вона має вибір і вищий розум як дар. Люди вже давно – за винятком лише небагатьох – перестали слухати когось, хто каже, що їх розум потребує розвитку”.