Днями

ПЕТРОВИЧ

Сталося це в одній з лікарень, у відділенні травматології. Ну, всі хворі на витяжках, в гіпсі, насилу ходять в судно – нуднувато, словом. Єдиною розвагою для них був самотній тарган, якого всі любляче називали Петрович. Всі знали його улюблені стежинки на підвіконні і залишали на них найсмачніші крихти. І от одного дня на світанку привозять у палату в драбадан п’яного чоловіка з переломами обох ніг. Він уже в гіпсі, але ще вирубаний від алкоголю, лежить на кушетці біля дверей і наповнює повітря перегаром. А вранці під час обходу починається найцікавіше: входить головлікар, оглядає хворих і раптом помічає таргана, який бреде звичним маршрутом по підвіконню в пошуках поживи. Лікар, бачачи таке порушення правил санітарії, знімає тапок і біжить до таргана… А палата в цей час у єдиному пориві кричить: “Петровичу, тікаааай!” І він побіг, чоловік з переломами обох ніг, в дикому похміллі, якого за дивним збігом обставин теж звали Петрович. Його знайшли через півгодини на поверх вище в жіночому відділенні.

Якось

САМОВБИВЦЯ

Чув історію від працівника швидкої. Так от, дзвінок у швидку, чоловік кричить: “Ааааа, допоможіть, вмираю!” Ну, виїжджають, ясна річ. Приїжджають, бачать: однокімнатна квартира, порожня, на підлозі розкидані газети, у центрі сидить абсолютно голий чоловік, і в нього (о Боже!) статевий орган прибитий цвяхом до підлоги. Ну, і, відповідно, репетує благим матом. Хлопці побігли за плоскогубцями, а лікар запитує, що, мовляв, сталося.  Чоловік відповідає: “Та от, життя лайно, нічого не тішить, хотів покінчити з собою за допомогою підпалу (ось і газети би пригодились)”. Лікар здивовано: “Ну, це зрозуміло, а навіщо прибив цвяхом член?” Чоловік: “Це щоб не втекти у ванну і не погасити себе, коли буду горіти”. Лікар: “Ясно. А нам нащо подзвонив? Підпалив би себе, та й по всьому”. Чоловік: “Сірники на кухні забув…”

Колись

БАСЕЙН

Сталося це в часи мого сонячного дитинства, коли батьки, стурбовані моїм майбутнім, віддали мене в секцію плавання. Плавати я, правда, так і не навчився, але корисний досвід набув. Наш тренер дуже не любив, коли хтось запізнювався, і тому всіх, хто запізнився, чекала страшна доля: треба було якщо не проплисти, то протриматися на воді зайвих 200 метрів. І ось одного разу я запізнився. Реактивно знімаю одяг в роздягальні, хапаю з сумки шапочку, труси, мило і губку, біжу в душ. У цей час з душу вже виходить остання людина. Я швиденько споліскують, кидаю в кут мило і губку, вибігаю з душу в басейн і бачу, що всі вже вишикувалися і тренер робить перекличку. Я, ризикуючи вбитися на слизькій кахельній підлозі, біжу і встигаю стати в стрій перед тим, як називають моє прізвище. Слава Богу, встиг! Але бачу, що всі, включаючи суворого тренера, просто вмирають зі сміху. Нічого не розуміючи, я дивлюся на свої руки: в одній руці гумова шапочка, в іншій – труси…

 

 

І взагалі…

Мати запитала у своєї дитини: “Чи знаєш ти, що Бог був тут, коли ти крав печиво з кухні?” – “Так”. – “І що він дивився на тебе весь цей час?” – “Так”. – “А що сказав він тобі, як ти думаєш?” – “Він сказав: «Крім нас тут нікого немає, візьми і мені трохи!»”.