Ось і наближається день виборчої розв’язки. Суспільство переповнюють не кращі очікування щодо якості майбутнього парламенту.

Однією з причин проходження на виборні посади корупціонерів, порушників законів та слабких лідерів з обмеженими знаннями та вміннями є нестача у кандидатів, які формують альтернативу повістку,  фінансових ресурсів для проведення передвиборчої кампанії. Сотні активістів, нових незаплямованих лідерів та просто кращих з позиції парламентаризму та управління державою людей мають бажання прийти до влади. Нові можливості, які надає мажоритарна складова виборів, вони намагаються використати для проходження до вищого законодавчого органу влади Верховної Ради України.

Думаючі люди сподіваються саме на нову кров, яка зможе хоча би частково відновити легітимність та престиж законодавчої гілки влади.

Але як перемогти на окрузі та боротися з доларовим мільйонером, будучи представником середнього класу із заробітком в декілька сотень чи тисяч доларів на місяць?

Перший і найпростіших підхід – це постійно скаржитися на майнову нерівність кандидатів і відмовитися від боротьби, або розчаруватися у власних силах. Відразу ж слід зазначити, що й навіть у таких демократичних країнах, як США, існує проблема нерівності виборчих фондів кандидатів – йде жорстка боротьба за збір коштів. Звичайно в Україні ситуація набагато критичніша: Центральна виборча комісія та інші відповідальні органи не здійснюють належного контролю за наповненням та витрачанням виборчих фондів, а населення через свою майже тотальну пасивність не готове жертвувати навіть мінімальні суми будівничому, який споруджуватимете для них, людей, дім – Українську Державу.

Хоча слід зазначити, що певні паростки громадянської відповідальності з’являються і в нас: нещодавно політична партія «Демократичний Альянс» намагалася зібрати кошти для застави, аналогічно Анатолій Гриценко залучав гроші на минулих президентських виборах тощо.

Другий, активний, підхід – використання власних заощаджень та збір пожертв, хоча і невеликих, серед громадян, які очікують на нову якість політики.

Як же ж донести до кожної родини на мажоритарному окрузі на виборах до Верховної Ради інформацію про себе, опираючись на мінімальні фінансові ресурси? Сконцентруємося на класичному окрузі, який охоплює 2-3 райони чи частину міста з населенням приблизно 150 тисяч чоловік. Тут проживатиме в середньому 50-60 тисяч домогосподарств.

У найпростішому вигляді передвиборча кампанія повинна функціонувати як система, де кандидат генерує ідеї і з допомогою різних каналів доносить їх до електорату.

Популярним та ефективним інструментом поширення біографії, програми, життєвої позиції та контактних даних про кандидата є буклет розміром А4 (класичний аркуш паперу) з двома згинами. Кишенькові календарі хоча і не доносять багато інформації, але їх з більшим задоволенням, ніж буклети, беруть перехожі. 50-100 тисяч буклетів та 50 тисяч календарів зі світлинами місцевих визначних місць повинні легко попасти в кожен дім.

Багато людей, особливо у «міських» округах, неохоче беруть буклети, календарі і схожу агітаційну продукцію. Для них набагато цікавішою буде газета типового А2 формату. 10 тисяч примірників дешево надрукувати. Така кількість друкованої продукції відповідає сумарному тиражу 2-3 районних газет і дозволяє щотижня доносити всі ключові віхи кампанії до потенційного виборця.

Написання матеріалів та верстку газети може здійснювати сам претендент на депутатське крісло. Цікаві статті та колонки, передруки з інших інформаційних видань можна оформити в одному з професійних пакетів для верстки та макетування газети (наприклад, InDesign, який має також 30-тиденний випробувальний термін).

На наступному етапі необхідно створити канали комунікації, через які поширюватиметься вищеописана рекламна продукція. Найлегше замовити, наприклад, п’ять палаток з логотипом чи світлиною кандидата, а по кутах розмістити прапори України, місцевий тощо. Для кожної палатки треба найняти людину, яка їздитиме по вказаних місцях і роздаватиме агітаційні матеріали щонайменше п’ять годин на день.

На додачу, через дешевизну варто зробити Інтернет-сайт, трохи рекламуватися у місцевих газетах, на радіо (якщо є місцеве), біґбордах тощо. Також необхідно мати власний принтер для підготовки оголошень про зустрічі в клубах, інших закладах та для  випадків, коли треба щось швидко надрукувати.

Якщо припустти, що через обмеженість ресурсів активна фаза кампанії триватиме два місяці, то загальний кошторис вказаний у таблиці нижче.

	Елемент кампанії	Кількість	Ціна за одиницю, грн	Загальна вартість, грн
Інформаційні матеріали	Буклет	50 000	0,25	12 500
	Кишенькові календарі	50 000	0,15	7 500
	Газета	8 тижнів х 10000	0,15	12 000
	Послуги дизайнера, програмне забезпечення	1	2 000	2 000
	Принтер	1	1 000	1 000
Канали поширення	Агітаційні палатки	5	1 000	5 000
	Прапори з держаком (наприклад, вудлище)	5 палаток х 4	150	3 000
	Плата агітатору в палатці	2 місяці х 5	2 500	25 000
	Стіл та крісло	5 палаток х 1	300	1 500
	Оренда залів, клубів	8 тижнів х 1	100	800
	Інтернет-сайт	1	1 000	1 000
	Реклама у районних газетах	2 газети х 8 тижнів х 1	300	4 800
	Реклама на радіо	1	3 000	3 000
	Біґборди	4	2 000	8 000
	Сума			87 100

Зараз агітаційні матеріали є порівняно дешевими, їх можна друкувати великими тиражами, але проблема може виникнути з пропускною здатність каналів, адже одній людині важко побудувати вертикальну ієрархічну структуру, де наверху вноситиметься повідомлення, яке спускатиметься донизу до виборця швидко і з великим охопленням аудиторії.

Значно легше доносити інформацію кандидатам, які опираються на політичні партії. Навіть невелика партія має свого представника в кожному населеному пункті, тобто у її руках вже готова організаційна мережа.

Якщо б виборці могли правильно приймати рішення, то 10-15 тисяч доларів повинно бути достатньо, щоб сильний лідер достукався до кожного і отримав найбільшу підтримку. Звичайно, такий бюджет, є мізерним в українських реаліях, але він дозволяє якісно провести кампанію і сказати людям, які постійно скаржаться на те, що немає за кого голосувати та всі погані і так далі, що потрібно більше думати і шукати альтернативу. Вона є – слід відкрити тільки очі, поцікавитися трохи політичним полем, відірватися від «зомбоящика» і вибрати гідного будівничого свого дому, а не продаватися за гречку і бути «лохом у розводіл». Мало того, що ви собі життя псуєте, через таких, як ви страждають сотні тисяч нормальних людей.

Залишилось менше трьох тижнів. Тож побажаємо розумним, чесним і патріотичним кандидатам потужного фінального ривка, а в кінцевому підсумку – успіху і перемоги!

 

Роман СЕМКО,

старший викладач Національного університету

«Києво-Могилянська академія»