Олександр Ткачук має дуже цікаву, навіть екзотичну роботу. Він працює піаністом на великих круїзних кораблях. Ті, хто бачив фільм «Титанік», можуть собі уявити картинку: велетенський лайнер, заможна публіка і піаніст у смокінгу й з метеликом награє щось легке і стильне. Оцей піаніст і є Олександр Ткачук.

 

– Олександре, ти працюєш піаністом на великих круїзних кораблях. А важко потрапити в таку команду?

Це значною мірою залежить від того, на якому інструменті ти граєш. Наприклад, завжди є робота в оркестрі для піаністів, які вміють читати ноти, і барабанщиків. І від рівня, звичайно, теж багато залежить. Хоча специфіка роботи більше вимагає, щоб людина була хороша. Справа в тому, що ти перебуваєш з людьми у замкненому просторі тривалий час. Це не так, як на суші – попрацював до ночі і поїхав додому спати. Тут якщо тобі трапилася якась гнида, то чотири години на день її витримати можна, а от там – 6 місяців 24 години на добу…

– Я знаю, ти вже віддавна ходиш у рейси. А як це почалось і коли саме?

Я хотів працювати на кораблях дуже віддавна. Навіть колись раз сів у поїзд і поїхав в Одесу на один день, щоб дізнатись, чи можна це якось влаштувати. В Одесі мені, звичайно, сказали що вони “іногородніх” не беруть, я викупався в морі і поїхав додому. А через кілька років мене запросив відомий у певних колах музикант Вітя Шумілович (він ще відомий тим, що був колись чоловіком співачки світового рівня Люби Успєнської). Шумілович запропонував мені поїхати з ним працювати до Польщі. Я погодився, ми поїхали в Сопот. Там було гарно, смачна риба, тільки холодно: літо коротке і настає пізніше, порівняно з Києвом. Ну, і там, крім того, що ми грали “наземно”, ми ще місяць пропрацювали на поромі, який курсував між Ґдинею і шведським містом Карлскрона. Тоді я вперше потрапив у капіталістичну країну. І там я, так би мовити, “засвітився”. Ми часто грали якісь імпрези, де, крім нас, виступали і місцеві музиканти, поляки. А саме в цей час один з місцевих поляків шукав собі піаніста на корабель, і йому хтось сказав про мене. Шукав він саме піаніста “зі сходу”, як вони кажуть, щоб платити йому менше грошей. Вимоги були такі: я, звичайно, повинен був вміти грати – він шукав піаніста на так звану посаду “коктейль-піаніст”, тобто я мав грати соло в барі; ну і друга вимога, не менш важлива, ніж вміння грати, – це знання англійської. Я, звичайно, був у захваті від його пропозиції і про гроші спитав тільки так, для інформації. Я і гадки не мав, які зарплати на кораблях, але коли він мені сказав – “штука” мінус 40 доларів йому, я зрадів ще більше, бо стільки я ще не заробляв ніколи. На той час це були великі гроші, та й зараз “штука” – це немало. Пізніше я довідався – бо, як справедливо сказано, нема нічого таємного, що б не стало явним, що він мене нещадно грабував, мінімум, доларів на 800 на місяць. Але про це я довідався значно пізніше, бо спочатку взагалі нічого не вийшло. Я вже був розкотив губу, що зараз буду жонглювати мільйонами, а він зателефонував мені і сказав, що йому дуже прикро, але мені потрібна грецька віза, а на її отримання не вистачає часу, тому він мене не може цього разу взяти, але обов’язково візьме наступного. Чекав я ще рік, час від часу телефонуючи йому додому і вітаючи його дружину з усіма світськими і релігійними святами (це пізніше зіграло свою роль, жінка йому сказала – візьми цього чемного хлопця, хоча головне було, безумовно, у грошах, ну, і він впевнився, що я знаю англійську).

– Це вже скільки років ти на кораблях?

Перший раз я поїхав, здається, у 1996 році, тобто це вже більше 15 років. Але це не означає, що я всі ці 15 років безвилазно сидів на кораблях. Було так, що я цілий рік, може, й більше, працював у Києві. Тобто це не безперервний стаж. До речі, якби я пропрацював 15 років у якійсь одній компанії, то я міг би звільнитись і отримати від них одноразову суму грошей у розмірі 15 тисяч американських доларів, але більше працювати в тій компанії я вже не зміг би.

– А, до речі, пенсію хто тобі буде за це платити?

Пенсію мені ніхто платити не буде, я маю на увазі ті компанії, в яких я працюю. Останніх 9 років я працюю в одній компанії, але не як її працівник, а як guest entertainer (той, хто розважає гостей, – ред.) – у мене більша зарплата, коротші контракти і різні привілеї, статус більш “панський”, ніж у “простого” музиканта, але через це розраховувати на якусь пенсію або хоча б одноразову суму при закінчені кар’єри я не можу.

– Розкажи детальніше про рейси. Це круїзи для багатих людей?

Коли я тільки почав цю справу, я працював у компанії “Ренесанс”, яка вже не існує – здохла після «11 вересня». Тоді багато круїзних компаній отримали сильно по печінці, бо перелякані американці – а саме вони становлять більшість, думаю, може й 90% усіх пасажирів – відмовились літати. Тож вижили тільки ті компанії, які швиденько поміняли свої маршрути, тобто весь свій флот перегнали в Америку і почали возити пасажирів, наприклад, з Балтимора у Балтимор. Тобто пасажир сідає на корабель у Балтиморі, пливе, наприклад, на Карибські острови і повертається у Балтимор – ніяких літаків! А коли я тільки почав працювати, я грав на маленькому кораблі, його можна навіть назвати яхтою – лише на 120 пасажирів і орієнтована вона була, звичайно, на багатих клієнтів. Але більшість компаній будує величезні, на кілька тисяч пасажирів, кораблі, круїзи на які коштують не так дорого, залежно від того, скільки днів і куди ти пливеш. Наприклад, круїз на три дні з Маямі на Багами можна купити доларів за триста…

– Як виглядає твоя робота – ввечері у салоні збирається публіка і ти шквариш на роялі американську “мурку”, чи як?

Саме так (сміється). Коли я працював соло-піаністом, я починав о 16:00 – так званий tea time (час для чаю – ред.), пізніше, десь від 18:30 до 20:00 – cocktail hour (година коктейлю – ред.), ну, і ввечері з 21:00 і десь до півночі. Зараз я працюю в тріо, переважно ми граємо ввечері, але це залежить від того, який розклад напише директор круїзу. Ми можемо почати й о 17-ій а закінчити десь о 21-ій.

– Що є хітами у такої аудиторії? Вони замовляють чи ви граєте, що хочете?

Взагалі, ми граємо, що хочемо, але, звичайно, так, щоб це було цікаво аудиторії. Бо був такий випадок, коли ми з Шуміловичем працювали на поромі: підійшов швед і спитав: “Скажіть, будь ласка, ви що – для себе граєте?” Я здивовано відповів: “Звичайно, ні, а чому ви питаєте? Він каже: “Тому що ніхто не танцює і ніхто вас не слухає!” – “А що ж робити?” – розгублено спитав я (репертуар підбирав Шумілович). “Грайте “Каліфорнія блю”, наприклад”, – відповів швед. Так що ми, звичайно, граємо не те, що подобається тільки нам. А замовляти замовляють, наприклад 15 років я з незмінним успіхом граю “Memories” з мюзиклу “Cats”. Ну, і такі хіти, як “Achy Brеaky Heart”, від якого мені особисто вже хочеться ригати, але публіці подобається. Буває і побічний заробіток, але не в такому розумінні, як у нас. Тобто ми не займаємося здирництвом – з вас 10 рублів, і тоді буде вам пісня – ні, ми виконуємо всі замовлення, і буває, що людина дає трохи готівки або пригощає напоями з бару. Додатковим джерелом прибутку є продаж СD – ось на цьому ми рубаємо грошей (сміється)!

– Народ напивається, танцює?

Багато людей танцюють, але щоб “по нашому” хтось напивався, я ще не бачив. Хоча буває, що заливають очі добряче! Але щодо репертуару – музику ми граємо гарну, не таку гидоту, яку грали би в кабаках тут.

– А трапляються так звані “русо турісто”, відомі своїм хамством?

Ти знаєш, “русо турісто” не так і багато, хоча і бувають. Але поводять вони себе на диво пристойно. Одного разу було два молодих хлопці з дівчиною – типові, “класичні” бандюки. Пили багато “водкі”, щось навіть попросили заграти для них. Я очікував якоїсь… халепи, але вони себе тримали стримано. Справа в тому, що на кораблі є сек’юріті – це раз, а два – мабуть, все-таки бояться американської поліції…

 

– У скількох країнах ти побував? Де отримав найбільший шок екзотики і від чого саме?

Більше, ніж у 70, здається, – треба буде порахувати. Найцікавіше було на маленьких “Ренесансах” – вони плавали там, де великі кораблі не плавають, наприклад, по річці в Бордо або Севільї. Я ще раз працював на маленькому кораблику у 2008 році – теж набагато цікавіше. Бо великі кораблі плавають, як трамвай, маршрути ті самі, а от компанія, в яку я потрапив у 2008, – це був маленький кораблик і дуже, дуже дорогі круїзи, по 6 тисяч фунтів (фунтів, не доларів!) за тиждень – публіка була огого. Ну, і цікаво побачити такі місця, в які ти за свої гроші ніколи не поїдеш, наприклад, Джибуті або Ємен. Хоча зараз в Ємен кораблі не ходять, а пропливають мимо з максимальною швидкістю і з конвоєм – пливе поруч невеличкий катерок, там два-три чоловіки зі зброєю, вночі світло на кораблі вимикають і виходити на відкриті палуби заборонено.

– У своєму Живому журналі ти постійно пишеш: “Це вже останній рейс, більше не піду”. Чому – адже екзотика, добрий заробіток, не ями ж копаєш?

Є свої… мінуси, так би мовити. Це в ніякому разі не тюрма, звичайно, але деяка подібність є!  Це важко кількома реченнями пояснити, але головне в тому, що ти не… вільна людина. От мені якщо тут, на твердому ґрунті, щось не сподобалось – я плюнув, розвернувся і пішов собі. На кораблі багато не розплюєшся. Звичайно, мене силою ніхто не тримає, захотів – поїхав додому, але це буде трошки дорожче коштувати. Ну, і в мене жінка, друзі!

– Побачив світ, побачив людей – який висновок для себе зробив?

Насправді все виглядає зовсім не так, як по телевізору, я вже не кажу в кіно. Ось у нас люди скаржаться на життя, умови погані, платять мало, а от в Америці, скажімо, – там житуха! Це не так. Скрізь людям доводиться багато працювати, і є місця на планеті, де живеться набагато гірше, ніж у нас. Так що не треба нити і скаржитися. Ніхто нікому нічого і ніколи за просто так не дасть, за все треба платити і всього треба домагатися. І ще – на кораблі працюють разом люди близько 60 різних національностей. Я не кажу, що між ними є любов або ніжна дружба, хоча буває, що міцно дружать люди різних народів. Але всі успішно працюють разом задля однієї мети, і мета ця – не ефемерний комунізм або Царство Небесне на землі, мета ця дуже проста і прозаїчна – гроші! Було б дуже добре, якби наші політики припинили базікати про дружбу, братерство і іншу маячню і сказали: хлопці, давайте з усім народом нарубаємо бабла, щоб у кожного було за що випити і добре закусити! J

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ