Вибори нарешті позаду. У Центрі й на Сході країни на окремих округах ще тривають бої за результати, але загальну картину вони вже істотно не змінять. У штабах переможців наливають на радощах, у штабах переможених наливають з горя. Виборці тим часом намагаються збагнути, що ж вони обрали на свою голову, і вдивляються з тривогою в майбутнє. Нічого втішного в ньому не проглядається.

 

Вже зрозуміло, що Партія регіонів виборола ліцензію на визискування країни на наступні кілька років, принаймні до 2015-го. На момент здачі номера «ГК» до друку – вечір вівторка – опрацьовано 96,08% бюлетенів: за партійними списками перше місце за ПР (30% з хвостиком), друге – за ОО «Батьківщина» (трішки вище 25%), третє виборов “УДАР” (майже 14%), четверте комуністи (майже 13,5%), п’яте «Свобода» (10,2%). Попри несподіваний успіх «Свободи», який викликав ейфорію в національно-патріотичному таборі, більшість у Раді належатиме регіоналам та їхнім сателітам: враховуючи результати по мажоритарці, влада, ймовірно, отримає 260-270 «багнетів». Своєї надмети – 300 мандатів для зміни Конституції – режим на виборах не досяг. Але точно спробує надолужити в процесі формування коаліції: когось з опозиціонерів батогом, когось пряником таки заженуть до більшості. Зважаючи на якість списків і висуванців від “УДАРу” і «Батьківщини», сподіватися, що в їхніх лавах не виявиться «тушок», може тільки безнадійно наївний.

Що стосується прикарпатських виборців, їм, в принципі, дорікнути собі нічим. Партія регіонів очікувано провалилася, її ставленики – «важковаговики» Валерій Келестин і Василь Чуднов, і всяка “дрібнота” – програли на мажоритарних округах.

Не спрацювала й технологія передвиборчого благодійництва, яка видавалася ще якийсь місяць тому ключем до сердець галичан. Богдан Гдичинський, Олександр Шевченко, В’ячеслав Кредісов, Володимир Грабовецький, Микола Круць «інвестували» в електорат десятки мільйонів гривень, але дивідендів не отримали. Не те, щоб галичани виявилися надміру «ідейними», ні: вони не відмовилися ані від нових вікон для шкіл, ні від дармових екскурсій на «Буковель»…  Але в кишені скрутили дулю, а 28 жовтня показали її на дільницях. Винятком став тільки 87-ий округ, де з незначним відривом приблизно в 2 тисячі голосів обійшов «свободівця» Манолія Піцуряка самовисуванець Юрій Дерев’янко. Втім, він найменше скидався на технологічного «гречкосія»: його благодійний фонд працював задовго до виборів, а на час кампанії призупинив діяльність, позбавивши конкурентів можливості переконливо звинуватити Дерев’янка в підкупі виборців.

До речі, не допомогла кандидатам і підтримка церковників, простимульованих солідними «пожертвами». Прикро визнавати, але мав рацію один дописувач у соцмережах, який зазначив, що на цих виборах «Греко-Католицька церква – це той випадок, коли риба гниє з хвоста». Ні звичайні сільські священики, ні єпископи не соромилися публічно «молитися за здоров’я» й «благословляти» заможних кандидатів, вручати їм ордени й грамоти. Втім, гідно повелися найвищі ієрархи – Блаженнійший Святослав і його попередник кардинал Гузар, закликавши вірних не продавати голоси і не боятися тиску. Це саме стосується й Православної церкви Київського патріархату.

Не мали помітного ефекту й технології «чорного піару». Округи були засипані брутальними листівками проти кандидатів, фальшивими агітками і газетами, які «торпедували» свідомість виборців й намагалися заплутати, збити з пантелику. Фальшивки з відвертою маячнею перетворювали кампанію на балаган, а кандидатів виставляли якщо не збоченцями, то клоунами. Причому є підстави вважати, що фейкові агітки і газети використовували кандидати з різних таборів. І марно: виборець посміявся з «Не сич у під’їзді» чи «Доній – голубий» і… проголосував за Сича і Донія. Жодного ефекту не мав навіть гучний «корупційний скандал» в Івано-Франківську, старанно розкручений на центральних телеканалах і в Інтернеті. Біл-борди «Рука не здригнеться взяти хабар» висіли в Івано-Франківську і в день голосування, але попри все Олександр Сич відірвався від основного конкурента на понад 30%. До того ж слід врахувати, що майже 4% в Олександра Сича таки «відкусив» кандидат-клон.

Фактично єдиним орієнтиром для прикарпатців цього разу стали партійні бренди Об’єднаної опозиції і «Свободи». За списки «Батьківщини» й «Свободи» в області віддали голоси 39,33% і 32,2% виборців. Ще 14,64% підібрав “УДАР”, дещо ослаблений потужною контрагітаційною атакою з боку «об’єднаних опозиціонерів» в останні дні кампанії.

Саме бренди, а не програми чи, тим більше, самі особи кандидатів, яких партії виставили на округи, спрацювали і на мажоритарці. Тому в більшості округів перемогли висуванці від ОО, прізвища яких для мешканців нерідко нічого, окрім лейби «опозиція», не означали. Більше того, виборці погодилися закрити очі на явні недоліки кандидатів-опозиціонерів, а подекуди й на їхнє цілком сумнівне минуле. Фактично, прикарпатці проставили галочки в бюлетенях за Юлю, локальними аватарками якої на цих виборах стали висуванці від «Батьківщини». Чи виправданий такий щедрий аванс, побачимо зовсім скоро – після формування коаліції і перших голосувань у парламенті з принципових питань.

Отже, в Тисменицькому окрузі впевнену перемогу здобув висуванець від ОО Володимир Купчак, у Долинському – його колега Анатолій Дирів (обоє вихідці з “Фронту Змін”), у Калуському – Ольга Сікора, член «Батьківщини», у Снятинському – висуванець «Батьківщини» Василь Гладій. На Коломийщині переламати бренд Об’єднаної опозиції зумів харизматичний самовисуванець Олесь Доній, який блискуче переміг впливового провладного «благодійника» Богдана Гдичинського. На Надвірнянщині самовисуванця Юрія Дерев’янка врятував від поразки високий рейтинг, здобутий систематичною роботою на окрузі протягом трьох років. Олександр Сич з розгромним рахунком переміг у Франківську.

Таким чином, прикарпатці делегували до парламенту представників, які перебуватимуть там у меншості. Відтак сподіватися на ефективний лобізм своїх інтересів громадам не доводиться. Зате совість спокійна. Натомість зміни на місцевому рівні неминучі. Похід керівників обласної ради Олександра Сича, Василя Гладія, а також прохідних списочників голови бюджетної комісії облради Володимира Шкварилюка і секретаря міської ради, «свободівця» Руслана Марцінківа оголює керівництво радами, створює простір для кадрових інтриг і загрозу втрати контролю. Передовсім над обласною радою. Подейкують, вже в понеділок до кабінету голови ОДА Михайла Вишиванюка вишикувалася черга претендентів на звільнене крісло голови облради… Можливі сюрпризи і в міській раді, яку вже вимагають розпустити деякі вчорашні кандидати у депутати. В кожному разі, ні самовисуванець Олександр Шевченко, який вбухав у кампанію 40 млн грн. і набрав у Франківську майже 25% голосів, ні УДАРівець Володимир Чорноус, окрилений 8,5%-ми підтримки, не збираються покірно сходити з політичного рингу. Вони прагнутимуть конвертувати свої показники у щось вагоміше, ніж цінний досвід політичної поразки.

А тому – все у нас тільки починається…

Андрій СОВА