«Танок На Майдані Конго» – неймовірно креативна формація. 24 офіційних кліпи, безліч дуетів з дуже різними артистами, починаючи від Софії Ротару і закінчуючи Іваном Дорном. Окрім того, Фоззі, один з вокалістів «ТНМК», відкрився як цікавий літератор, телеведучий і футбольний експерт. Нещодавно «ТНМК» випустив нове відео «Все по 8 гривень», в якому задекларував повернення до своїх витоків, вуличного олд-скульного біт-боксу.

Що є і що буде далі, «Галицький кореспондент» розпитував у Фоззі.

– Наскільки творча активність «Танків» залежить від музи, а наскільки – від вже виробленого професійного ритму? Творчі спади і підйоми мають певну закономірність чи кожного разу це відбувається несподівано?

Мені здається, в музиці більше шаманства, аніж конвеєра. Я пробую складати плани – написати це, дописати те, але вони найчастіше лишаються планами. Я півроку не можу написати куплетів до одної пісні, сідаю біля моря з метою нарешті це зробити, але за пару годин пишу зовсім іншу пісню, тому що вона пішла сама по собі, а стара ідея лишилася чекати наступних півроку. І так завжди. Тому передбачити спад чи підйом не можна. От я дуже хочу написати щось веселе і легке, але воно не пишеться, бо не збігається з внутрішніми датчиками. Але досвід показує, що воно напишеться. Само собою, якось потім. 

– «ТНМК» – відома й успішна група, та водночас про вас не можна сказати, що ви переродились у персонажів світської хронічки. Як вдається зберегти себе і чому, на твою думку, багатьом це не вдається?

Я грав і планую грати тільки в цій групі. Як там у інших, не знаю, я не жив у їхніх головах. Щодо нас, то я не можу сказати, що ми ставили собі за мету триматися десь біля гламуру. Так вийшло само собою. Знову ж таки.

– З кліпом «Все по 8 гривень» ви задекларували повернення до олд-скул, старої доброї школи. Це разова емоція чи початок нового-старого періоду?

Час покаже. Наразі цікаво було спробувати саме такий прикол. Якщо я не помиляюся, до цього моменту в нас було 24 офіційних оригінальних кліпи. А такого – не було: лайву, живої  імпровізації, тим більше з біт-боксом.

– «Танки» надзвичайно відкриті до дуетів, мені здається, що в Україні ви в цьому чемпіони. Що є рушійним – розширення поля впливу і аудиторії чи жага до експериментів?

Я не впевнений, що так званий крос-промоушин у нашому випадку спрацьовував і якось монетизувався. Це, в першу чергу, бажання зробити те, чого б ми не зробили самі. А дуетів дійсно багато. Є навіть ідея видати збірку, на якій будуть лише дуети. Щоб було.

– Фоззі і Фагот… Що вас тримає стільки років разом?

У групі набагато більше людей… Музична ідея може прийти від кожного, і в цьому, на мій погляд, і полягає цінність саме гурту, а не ансамблю. Ми з Фаготом просто спікери. Від психології в колективі залежить дуже багато, тому в ідеалі гурт має бути створений з друзів, бо інакше за емоціями це буде весільна лабушня, яка розбіжиться при першій ліпшій нагоді.

– Коли бувають затишшя в концертах, стає страшно?

Вперше, вдруге – так. Потім вже починаєш аналізувати й розуміти, що бувають різні сезони, різні періоди, і головне – перечекати, день простояти й ніч протриматися. Просто шоу-бізнес в нас часто-густо є декларацією – от дивіться, в нас є свої артисти, як в самій Москві. Й почивати на лаврах тут майже нікому не вдається, якби власні артисти були на першому місці, «Аква Віта» і «Фантом 2» й досі б успішно гастролювали (посміхається). Іноді таке враження, що з кожним синглом ти ніби починаєш з нуля. Інша справа, що такий тиск не дає розслабитися й зупинитися. Постійно треба нагадувати про себе й виборювати місце під сонцем.

– Бувають кризи у групі? Як виходите з них?

Мабуть, так у кожній групі – пережити радісні моменти простіше, а от вийти зі скрутного становища – важко. Досвід показує, що в важкий період головне – не зупинятися й продовжувати робити з молока масло. Навіть якщо нічого не вийде, хоча б будеш знати, що чинив спротив і лапок не опускав.

– Що тебе пробило взятися за прозу? Ти пишеш, бо не можеш не писати, чи тобі цікава гра в будь-яких проявах?

З’являлися ідеї, і я просто хотів їх довести до логічного завершення. Це навіть не головне хобі. Таке собі, на мові гравців в деберц, – «постороночка»  (посміхається).

– Коли з’явиться щось нове від Фоззі-прозаїка?

Це вже не до мене, а до видавництва. Можу лише сказати, що книжка називається «Голки і ковзани», може вийти до кінця року і що дія відбувається в Євпаторії.

– В Росії хіп-хоп зараз є одним з найбільш протестних творчих проявів. На твою думку, чому в Україні це далеко не так? І чи не пора вже?

Історично склалося так, що хіп-хоп – це сказати правду в свій мікрофон. В Росії вистачає талановитих авторів, які це роблять цікаво й оригінально. Респект. Ми теж періодично не втримуємося і робимо якісь соціальні речі, але це не є основним напрямком діяльності. Це, мабуть, юнацтво ніяк не вгамується всередині. А українському хіп-хопу, особливо україномовному – важко, він – як той бідний родич. Але все це рівно до першої пісні, яка розірве всіх. Музику рухають пісні і свіжі артисти.

– Музика, література, футбол – скрізь у тебе є якість і результат. Як тобі це вдається?

Дякую, але ти дещо перебільшуєш. Практика показує, що телевізійні проекти забуваються за півроку, а прошарок, який цікавиться українською літературою, наразі невеликий. Це, радше, речі в собі, аніж скупчення феєрверків. Така вже в нас квадрокультурна країна, з цим нічого не поробиш. Тому «результат» – це поняття умовне. Все відносне, залежно від того, з ким порівнювати.

Розмовляв Влад Требуня