Днями

ОДНОКУРСНИКИ

Знайомий бізнесмен розказав. Зустрів, каже, недавно однокурсника, разом в інституті вчилися. Ну, поговорили про те, про се, а потім він з таким пафосом почав розповідати, як він трикімнатну квартиру в одному житловому комплексі купив, і при цьому на мене з такою неприхованою зверхністю поглядає. Мені навіть якось соромно було зізнаватися, що квартиру він купив у моєму комплексі…

 

Якось

ПОСТРІЛ

Служив у далеких краях на підводному човні командир, який дуже любив постріляти. Навіть в далекі походи з собою гвинтівку брав. Як якусь дичину з капітанського містка помітить, то аж руки сверблять пристрелити. Мабуть, батько у нього був сибірський мисливець, білку в око бив без промаху. Треба сказати, що капітан цей стріляв теж непогано. Так от, пропливали вони якось біля скелястого рідного берега, і помітив раптом капітан зі свого містка, що на кручі олень стоїть – гордий, самотній, на тлі похмурого північного неба. Принесли капітанові гвинтівку, він ретельно прицілився, всі вільні від вахти збіглися подивитися на цю виставу, почали робити ставки, поцілить чи ні… Лунає постріл. Олень, як підкошений, падає з обриву у воду, за ним вслід летять нарти з чукчею. Коротка німа сцена. Термінове занурення.

Колись

ЧЕМПІОН

У 1960 році олімпійським чемпіоном у марафоні несподівано став нікому не відомий ефіоп Абебі Бекіла. Він єдиний з бігунів подолав дистанцію босоніж. Коментатори і фахівці визнали це вирішальним фактором у перемозі Бекіли – мовляв, він не тягнув на собі зайвий вантаж у вигляді кросівок. Взявши це до уваги, на наступних Олімпійських іграх значна частина марафонців вийшла на старт босоніж, однак виграв знову Бекіла – але вже в кросівках. А на попередній Олімпіаді, як пізніше з’ясувалося, він виступав без спеціального бігового взуття просто тому, що у жебрака-ефіопа на нього не було грошей.

 

І взагалі…

Святий і повія жили у будинках навпроти. Обоє вони померли в один день. Однак душа повії потрапила на небеса, а душа святого опинилася у пеклі. Посланці, які прийшли їх проводити, були дуже спантеличені. Вони постійно питали один одного: «Що трапилося? Якась помилка? Чому ми ведемо святого в пекло? Хіба він не був святим?» Наймудріший з них сказав: «Він дійсно був святим, але заздрив повії. Він постійно думав про вечірки та оргії, які відбувалися в її будинку. Музика, що долинала до його будинку, проймала його до глибини душі. Жоден шанувальник повії, сидячи поруч з нею, не був настільки зворушений, як він, слухаючи звуки, які доносилися з її житла, і мелодію дзвіночків, які вона носила на ногах. Вся його увага постійно була прикута до її дому. Навіть поклоняючись Богу, думками він був звернений до подій у її домі. А повія? Борсаючись у багнюці гріха, вона завжди думала, яке безмежне блаженство відчуває святий. Кожного разу, бачачи, як він несе квіти для ранкового поклоніння, вона думала: «Коли я буду гідною того, щоб принести до храму квіти поклоніння? Я така нечиста, що не можу навіть набратися хоробрості увійти у храм». Повія часто бувала зачарована пахощами, сяйвом світильників, звуками поклоніння і якоїсь медитації, в яку ніколи не міг увійти святий. Повія завжди жадала життя святого, а святий завжди жадав задоволень повії…»