Очі насправді були не чужі, а сусідські. Отже, пильні, уважні й спостережливі. Минулого тижня Прикарпаттям подорожували представники туристичних фірм і журналісти з Люблінського воєводства. Поляки приїхали на Франківщину в рамках ознайомчих турів, що їх задля популяризації області періодично влаштовує управління туризму облдержадміністрації. Що побачили гості? З якими емоціями сусіди вертали домів? За годину до від’їзду польської делегації журналіст “ГК” розпитав кількох її учасників про враження від подорожі регіоном.

 

За що «воюють» по обидва боки кордону

Треба сказати, що тільки двоє із дванадцяти польських туристів раніше бували в Україні, і тільки один із них – на Прикарпатті. Гостей повезли типовим презентаційним маршрутом – Рогатин, Галич, Івано-Франківськ, Яремче, «Буковель», Верховина, Коломия. «В принципі, цього досить, щоби скласти собі враження про туристичну привабливість нашого краю», – зауважила начальник управління туризму ОДА Наталія Гасюк. У маршруті концептуально пов’язали архітектурні пам’ятки, музеї, «зелений» і етнічний туризм та екстремальний відпочинок. Усю цю більш, ніж насичену, програму вмістили в три з половиною дні подорожей.

Під час круглого столу з представниками прикарпатських турфірм, які виявили зацікавленість у співпраці з польською стороною, ще в перший день туру журналіст і письменник Кшиштоф Станкєвіч сказав, що трафік до Франківська залишив подвійні враження. З одного боку, відкриттям для нього стала багата історична спадщина краю. Під час зупинки у Рогатині група побувала на екскурсії в місцевій Церкві Святого Духа. Унікальний храм, як відомо, претендує на включення до списку світових пам’яток ЮНЕСКО. В Галичі гостям пригадали історію Великого Галицького князівства і показали макети храмів тієї доби. «То все було дуже гарно, – хитро мружився Кшиштоф. – Але я так і не зрозумів, чому на тих трьох заправках, куди приїздив наш автобус, туалети були зачинені. Й усі – на прибирання…»

Це зауваження викликало щирий сміх у керівника польської групи Кристіни Раджік. «То є звичайна ситуація і для Польщі. Туалети на заправках швидко зачиняються, якщо приїздить автобус із туристами – не по бензин, а власне до туалету. Але ми з цим працюємо. Інколи «воюємо», – відзначила вона.

 «Історія – то ваш капітал, люди – то ваші діаманти»

Голова Регіональної туристичної палати міста Любліна, власниця тамтешньої туристичної фірми “AVES” Кристіна Раджік єдина з усієї групи знає Прикарпаття. У 2002-му році, коли Рада з туризму Карпатського регіону започаткувала міжнародний обмін для представників туристичного бізнесу, пані Кристіна вперше побувала на Франківщині. Відтоді час від часу привозить в Україну туристів – до Львова й Франківська.

– Наша спільна історія є нашим спільним надбанням, – вважає Кристіна. –  І з цим треба працювати. Треба робити спільні проекти, спільні тури. Наші люди – це завжди ваші туристи. І ваші люди так само приїдуть по вашу історію до нас. Головне, щоби ми пам’ятали, чим багаті, – це пам’ятки нашої спільної історії і культури. Треба це використовувати. Треба не забувати про спільні корені.

Поляків дуже цікавить те, що є унікальним. Це, перш за все, ваша природа. Ніде в Європі вже нема такої – неторкнутої цивілізацією. Ну, і ваша кухня. Вона може зібрати у вас туристів зі всього світу – смачна, екологічна, натуральна, автентична.

Що стосується проблем, то вони у нас також є спільними. Передовсім, це старі готелі. Вони намагаються зібрати в себе все, що їм видається найцікавішим, щоби компенсувати свою старість. Це справляє враження убогості. Треба все зайве прибрати і просто їх усіх добре почистити. Під час туру ми бачили нові сучасні готелі і приватні садиби. Вони дуже хороші навіть для вибагливих туристів.

Ще одна наша спільна проблема – митниця. Коли туристичні автобуси стоять у кількагодинних чергах. Треба щось міняти. На мою думку, треба, щоби Польща цілком скасувала візи для України – щоби ви могли спокійно їздити до нас. А з вашого боку –треба зробити «зелений коридор» для іноземних туристів.

Вважаю, що час робити спільну промоцію на міжнародних туристичних ярмарках. Щоби Івано-Франківська область і Люблінське воєводство спільно виїжджали на такі ярмарки і показували свої можливості. Для туристів з інших країн це буде дуже цікаво. Для туристів з Італії, Німеччини, Франції, Великобританії, Швеції, зі Скандинавії тури в Україну – це просто відкриття. Коли вони приїздять до Польщі, то вважають, що це «дико» в доброму  сенсі цього слова. А коли їдуть до вас, то дивуються ще більше: невже можна жити так по-справжньому і так по-сучасному? Ми привозили вже до вас туристів із Франції та Італії. Вони лишилися задоволені. Казали, що таких людей, як тут, немає більше ніде – щирих і гостинних. Ваші люди – то ваші діаманти.

Для мене особисто найбільшим враженням були Карпати. Це коли ми кілька років тому вийшли на Говерлу. Коли пройшли хребтами і подивилися гірські озера – Несамовите, Марічейку. От туди я би не раз іще повернулася. Бачу, що у вас є все для розвитку туризму – природа, історія, традиції, люди. Як на мене, треба лише попрацювати з тим, щоби дібрати різні тури для різних людей. Наприклад, для тих, кого цікавить історія – їхати у Франківськ, Коломию, Рогатин, Косів, дивитися архітектуру і музеї. Для тих, хто хоче відпочивати активно, пропонувати Прут і Черемош, а не тільки Дністер, давати велосипедні маршрути у Яремче і Микуличині. Знахідка – літні фольклорні фестивалі в Карпатах. І у всі часи актуально – дивитися на автентичні традиції та українські свята.

Добре, що поляки й українці не мають між собою бар’єрів – мовних, історичних чи культурних. Зле, що у вас такі високі ціни в готелях. Вони мають бути значно нижчі. Ну не може так бути, щоби влітку коштував номер 60, а взимку 260. Тому взимку на лижі до вас ми не приїдемо. Бо ціни на проживання тут вищі, ніж в Австрії та Італії.

 Кілька недобрих вражень

Войцех Сандарек – фоторепортер, журналіст люблінського журналу «Лайф». Україну знав за враженнями друзів, які тут подорожували. Чув скарги товаришів на тутешні дороги. Має як замилування краєм, так і неприємні враження від першої у своєму житті подорожі  у Карпати.

– Побачив гори, подібні до наших Бескидів. Побачив краєвиди, дуже схожі на наші. Моє серце в Карпатах затремтіло. Тішуся, що застав той час, коли ваші гори були повні того осіннього різнобарв’я, яке я так люблю у наших горах. Думаю, що й це також спричинилося до того, що я відчув Карпати, як рідні.

Та маю кілька недобрих вражень. Жахливе – то дороги. У нас, як тільки якась нерівність, влада береться за голову: йой – біда! А тут залишається хіба що сідати й плакати над кожною ямою, в яку провалюються колеса. Особливо хотілося плакати в Татарові. Та нас заспокоїли тамтешні люди. Вони сказали, що є території, де дороги ще гірші. Сказали, що там, де Осмолода, доріг взагалі нема. Хотів би залишитися і подивитися, що це означає.

Ще одна біда – погане маркування. Дивлюся на мапу, дивлюся на трасу – гублюся. Не знаю, чому маю вірити: очам чи знакам. За мапою в багатьох випадках неможливо дізнатися, де ти є, особливо, коли з’їжджаєш із головної траси. Ми мали випадок десь на Верховинщині, коли на мапі дорога була намальована, а насправді навіть стежки не було. Не хотів би я приїхати до вас автотуристом…

Дуже вразив «Буковель». Може, то така тенденція в українській туристиці – шукати нові форми. Але звиклося, що курортні містечка будуються поступово, розростаються і укладаються в ті ландшафти, де виникають. Власне, ця їхня природа, ці їхні краєвиди і є головним їхнім багатством. А тут ми побачили щось таке, ніби несправжнє. Як би це більш влучно пояснити?..  Наче у фільмах про Джеймса Бонда – будується суперкомплекс для суперлюдей. І для втілення цієї ідеї брутально втручаються в ландшафт, зносять те, що є, плюндрують природу. Маю жахливі враження від брутального втручання в природу. Звичайно, знайдуться туристи, які захочуть, щоби їх витягнули на гору, а потім спустили вниз і спровадили в розкішну кнайпу. Але такого ніде не бракує. Більше шукають і цінують справжні природні краєвиди на додачу до лиж – за цим тепер по всьому світу їдуть туристи.

З цієї точки зору погане враження на мене справило і село Поляниця. Там при дорозі збудовані лише нові житла. На перший погляд, сучасні й добрі. Але так натикані – в якомусь страшному хаосі, без жодного плану. Ті туристичні хати затуляють одне одному вікна, як у багатоповерхівках у поганому мікрорайоні. Створюють тисняву на подвір’ях. Напевно, ґазди думають, що можуть забрати до себе всіх, які лише є, туристів. Але туристи, втомлені від міст, їдуть на природу, щоби бачити гори, поле, ріку, небо, зірки. Видається, що в Поляниці трохи не те, що туристи шукають.

Особисто мене не цікавить можливість приїхати в Україну пожити в багатій хаті. Хочу йти в гори, хочу познайомитися з людьми, які мають тут своє життя, хочу знати, яке це життя – таке, як у нас, чи інше? Йдеться про те, щоби мати справжні відчуття від того, що бачиш щось справжнє. Тому я дуже тішуся, що під час цієї подорожі здійснилася мрія мого дитинства – я почув Прут.

Коли я був маленьким, бабця часто співала мені давню пісню, в якій були рядки про шум Прута. Для мене то була казка – побувати в далекій країні і почути той шум. І от мрія здійснилася. Ми вийшли до Прута в Яремче – о сьомій ранку, коли вставало сонце і біля ріки ще не було людей. Майже як у моїй дитячій казці… Тепер знаю, що тут може бути дуже добре. І буду чекати нагоди конче побачити Горгани – справжні гори, яких нема у тому холєрському Буковелі.

Кшиштоф Станкєвіч, як і годиться письменнику нон-фікшн, мандрівнику з багаторічним стажем, поспішив зм’якшити висновок колеги: «На то все дуже помагають місцеві бальзами і самогонки. Про то треба написати до тижневика окремий матеріал». Редакція контактує з журналістом. Чекаємо на колонку в одному з наступних номерів.

Записала Наталія КУШНІРЕНКО