Не будемо говорити за весь Франківськ, але найповажніша його частина минулого тижня допомагала міському голові Віктору Анушкевичусу відзначити свій ювілей – 50-ліття.

 

 

Раніше франківський мер мав звичку приймати вітання з уродинами, не відриваючись від справ – просто в своєму робочому кабінеті. У його день народження в приймальню міськвиконкому сходився натовп охочих висловити здравицю першій людині міста. Звісно, приносили подарунки. Очевидно, вони не були дорожчими за визначений законом «поріг» у 50 відсотків від мінімальної заробітної плати, тобто 502 грн. Хоча окремі наближені до міськвиконкому особи тижнів зо два після того розповідали при кожній оказії історії про особливі подарунки для мера, як-от суперточний гарпун для підводного полювання на сомів чи комплект відеоапаратури для прихованої зйомки. Певно, то була така піар-технологія.

Цього року все було організовано принципово інакше: вітальна частина розпочалася після закінчення робочого дня міського голови і проходила з 17-ої до 22-ої години в одному з наймодніших франківських ресторанів «Цунамі». Класичний інтер’єр, європейська кухня і одна з найбільших у місті гостьових залів – на 300 місць. Приблизно стільки гостей зібралося на початку торжества, щоби привітати ювіляра. Квітами іменинника просто засипали. Найчастіше вручали червоні троянди. Віктор Анушкевичус, як і годиться вихованому чоловікові, передавав усі розкішні букети дружині Лідії. Троянди прекрасно гармоніювали з її класичним костюмом білого кольору. Така краса не залишила мера байдужим. Упродовж вечора він не стомлювався повторювати, що йому як міському голові дуже пощастило з дружиною. Звісно: на час головування чоловіка у місті Лідія Анушкевичус перебрала на свої тендітні плечі не тільки усі побутові клопоти, а й усю його будівельну імперію, навчилася розрізняти марки цементу і товщину арматури.

Перші дві години святкування пройшли солідно і поважно. Класична музика у виконанні муніципального оркестру, вишукані тости, взаємне розшаркування. Зате потім молодіжний міськвиконком, який у повному складі із 40-ка чоловік увалився вітати дорогого мера, нагадав про назву ресторану. Знаменитості Дідзьо і Тіна Канделакі перебрали віжки свята в свої руки і погнали програму.

У танцзалі перед Віктором Андрюсовичем простелили червону королівську доріжку і оголосили про вручення «Оскара». Як чортики з табакерки, звідкись вискочили музиканти групи «Kiss» і запалили справжній хард-рок. Хіба що сам міський голова, за плечима якого досвід ді-джея в молоді роки, «вичислив», що фонограма – плюсова. Виконавці молодші та трохи менші на зріст, Дідзьо має зовсім інший прононс, а у Канделакі немає її знаменитого носа. Все решта, а особливо музичний драйв, було справжнім. Задоволення ювіляра не мало меж. Віктор Андрюсович навіть розчулився від того, що юні «чиновники» врахували його музичні уподобання і спромоглися достойно їх відтворити.

Церемонія вручення «Оскара» відбулася на такому ж підриві. Відомою статуеткою з гравіруванням-присвятою ювіляра відзначили за кращу режисуру Франківська. У традиційній подяці міський голова не згадав хіба що міських двірників і асенізаторів. Його «оскароносна» промова тривала 20 хвилин і навіть викликала здивування: гості почали шушукатися. Та наступне запрошення до столів повернуло забаву у потрібне русло.

Багаті закуски, овочі і фрукти. Червона й біла морська риба. Вина, горілки, коньяки, бренді, сік. Офіціанти пурхали поміж столами і пильнували, щоби келихи не висихали. Фонтан вихлюпував гарячий шоколад на ананаси й виногради. Величезний таріль із цукерками зводив нанівець зусилля зі збереження талії. І тут мер заспівав. Особливо вдалися «Два дубки» та «Моя мила до роботи не лінива…» Проводжаючи молодь, мер вдав величальної – «наша молодь най жиє, многа літа най має!»

Піднімаючи тост за своїх наступників у молодіжному міськвиконкомі, Віктор Анушкевичус відзначив, що тепер є вже цілковито щасливим. Бо відбувся як чоловік, як батько, як керівник і як політик. А тепер ще й як покровитель молоді. «Багато хто цього не розуміє, – пішов на відвертість голова міста. – Мені закидають: чого ти з тими дітьми бавишся?! А зараз, коли мені зробили таке привітання, ці люди підійшли і сказали, що зрозуміли, що це мені дає – запалює іскру!»

Відтак приєднуємося до ґратуляцій таким віншуванням: «Як не дивись, з якого боку, а Ви ще чоловік нівроку. Хоч за плечима п’ятдесятка, та Вам позаздрять молодятка. Бо вікові Ви не підвладні, весь час бадьорі і принадні. Дух молодечий б’є фонтаном – Вам на спочинок ще зарано». Попереду «Оскар» за найкращий стратегічний план із розвитку міста, чи не так?

 

Наш кор.