Людину можна використати на запчастини. Одне донорське тіло може врятувати життя щонайменше чотирьом людям – завдяки своїм серцю, печінці, легеням і ниркам, які підуть на пересадку невиліковно хворим. Плюс роговиця ока та інші тканини, а також кістки – і ще стільком же недужим можна повернути здоров’я. 

Та чи готові ми рятувати інших за рахунок тіл – свого і своїх близьких? А якщо нам самим буде потрібний такий порятунок? Минулого понеділка в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні обговорювали проблеми і майбутнє трансплантології. Свою позицію журналістам озвучили медики. Відтак, зрозуміло: українців готують до того, що кожен може бути потенційним донором органів, тканин і клітин.

 

Печінку – на боже

Дискусії довкола пересадки органів у формі всіляких «круглих столів» і «громадських слухань» упродовж минулого тижня пройшли в усіх без винятку областях. Так розпорядилося Мінохорони здоров’я України після скандалу із законопроектом, який був внесений на розгляд у парламент і спричинив широкий громадський резонанс. Фактично документ мав змінити існуючу в державі презумпцію незгоди на забір органів у померлих на презумпцію згоди. Це б означало, що у кожної людини після її смерті можуть взяти органи, тканини і клітини, потрібні для пересадки іншим пацієнтам. Згода родичів померлого у цьому випадку не потрібна.

Прихильники цього документу, а це передовсім медики, апелюють до необхідності рятувати людські життя. Крок за кроком українців усе ж таки готують погодитися на необхідність брати участь в пересадці органів. «Ми щупаємо вас, а через вас зараз щупаємо суспільство», – був максимально відвертим на зустрічі із журналістами заступник начальника головного управління охорони здоров’я Івано-Франківської облдержадміністрації Роман Мельник. «Думаю, всі медики в області мене однозначно підтримають: трансплантологію треба розвивати, – сказав Роман Мельник. – Бо людське життя – безцінне. І органи від людини, якій вже не можна нічим допомогти, натомість можуть врятувати життя інших людей. Питання тільки в тому, чи готове до цього суспільство?..» За словами пана Мельника, він сам готовий бути донором органів: «Скажу чесно, що у випадку прийняття закону про презумпцію згоди не буду писати відмовну заяву. Якби моя печінка чи інший орган допоміг би комусь врятувати життя – та ради Бога!».

Такої ж думки і головний трансплантолог України Олександр Ніконенко. «Перш ніж приймати рішення, люди повинні зрозуміти, що реципієнтом (хворим, що потребує пересадки) може стати кожен із нас. І кожен повинен подумати, а як би він учинив, якщо би це торкнулося його особисто чи його близьких родичів», – наголошує пан Ніконенко.

 

Дайте донорів!

Окрім гуманізму лікарі апелюють ще й до економічного чинника. Виявляється, пересадка органів є вигідною з точки зору економії державних коштів. Так, на підтримання життя одного хворого на діалізі, як повідомив заввідділом «штучної нирки» обласної лікарні Олег Легун, витрачається 200 тис. грн. на рік. Пересадка нирки коштує 150-180 тис. грн., постопераційна щорічна терапія (приймання ліків, які запобігають відторгненню «чужого» органу) – 20-50 тис. на рік. І операції з пересадки, і забезпечення ліками здійснюється за державний кошт.

Наразі на Франківщині живуть 25 людей із донорськими органами – 22 з них мають пересаджену нирку. «Майже 90% операцій із пересадки нирок проводять в нашій країні від родичів, – пояснює головний спеціаліст з хірургії головного управління охорони здоров’я ОДА Володимир Пилипчук. – Так само і з печінкою. Випадків, коли пересаджують органи щойно померлої людини – одиниці».

Загалом трансплантацій в Україні проводять лише сотню на рік, у 80-90 разів менше, ніж за кордоном. Причина – дефіцит донорських органів. Операції можуть робити у сімох центрах з трансплантації органів: у Донецьку, Одесі, Харкові, Дніпропетровську та Львові пересаджують нирки, у Києві – нирки й печінку, а в Запоріжжі, у центрі НАН – нирки, печінку й серце. Та постійно роблять лише в трьох із них. «Трупне донорство практично відсутнє, минулого року було 27 вилучень органів від померлих. Тоді як щорічно гине кілька тисяч потенційних донорів, що могло би врятувати кілька тисяч людей», – пояснює пан Пилипчук. І наводить цифри, скільки людей потребують пересадки органів і чекають на них.

 

Німецька практика

Трансплантологія сьогодні вважається однім із найбільш важливих і найбільш перспективних напрямів медицини у всьому світі. «У розвинених країнах трансплантація є пріоритетною і досить поширеною практикою при невиліковних хворобах серця, печінки, нирок, сітківки ока тощо. Виживання пацієнтів із пересадженими органами – 78-80%», – розповідає завідувач кафедри загальної хірургії Іван Гудз. Кілька років тому професор був на стажуванні в Австрії. І бачив як функціонує тамтешня система медичної допомоги при пересадці печінки. «Реципієнт – був готовий. Питання стояло тільки в донорі, – пригадує пан Гудз. – Нещастя сталося в німецькому місті Бремен. Людина, яка загинула в ДТП, була занесена в Банк потенційних донорів ЄС. Мені потім показали завірений папір про згоду на донорство, який був разом із його водійським посвідченням. Отож чотири хірурги – на літак, і через три години – на місці. Машина – і ми в лікарні. В операційній донор знаходився вже на керованому диханні, тобто була встановлена смерть мозку і підтримувалося лише функціонування інших органів. Коли ми зайшли в операційну, ця людина була вже розібрана на частини. Ми взяли печінку, інші забрали серце, ще інші – нирки. Все це – цілком спокійно. Законсервували печінку. Назад летіли тим самим літаком. З трапа зразу ж у свою операційну. Ще через три години пересадка печінки реципієнту була закінчена. Від моменту, коли з’явилася інформація про донора, і до закінчення операції з пересадки пройшло 12 годин».

У Німеччині, так само як і досі в Україні, діє презумпція незгоди. Люди, які погоджуються бути донорами, складають відповідні документи і їхні дані заносяться в національну Базу потенційних донорів. Відмовитися від рішення можна в будь-який час. «Зрозуміло, що тамтешнє суспільство є зріле і питань, які у нас виникають, вони не ставлять. Але ми маємо завжди виходити з того, чим можемо допомогти хворій людині, – наголошує пан Гудз. – Тому просимо поставитися до проблеми так: дати людині шанс. Дати людині можливість зробити вибір – якщо захоче, то напише заяву, що вона не згодна…»

 

Українські застороги

Треба дати шанс і противникам зміни законодавства. Ті, хто виступає проти перетворення всіх українців на потенційних донорів, висловлюють небезпідставні сумніви. По-перше, незрозуміло, для чого міняти законодавство: і зараз ми маємо вибір – якщо захочемо, можемо написати заяву, що згодні на донорство. Інше питання, що не діє система – процедури непрозорі і забюрократизовані, нема однієї установи, яка би керувала усім процесом. Так само немає спеціального персоналу у лікарнях, який би відповідав за зв’язок між лікарями і родичами померлого потенційного донора.

По-друге, хто при презумпції згоди гарантує, що воля людини буде дотримана після смерті і її заява про відмову від донорства нікуди не дінеться? Хто і як захистить базу даних донорів? Медики вважають, що це – питання юристів, натомість наполягають на тому, що транплантологія повинна розвиватися. Виходить, що для цього потрібна лише достатня кількість донорських органів. Звідси третій страх: чи не потрапимо ми й наші близькі в групу ризику – як знати, може при нещасному випадку нас просто не поспішатимуть рятувати. Плюс існуюча система готівкових розрахунків – очевидно, багаті українці готові щедро віддячити лікарям, які шукатимуть і знайдуть для них підходящий орган. Де гарантія, що окремі недобросовісні лікарі не пожертвують пацієнтом із травмами голови, якщо його органи потрібні багатому реципієнту? Зрозуміло, що все перелічене – наслідки недовіри до системи в цілому. Переламати це ставлення може тільки чесність і відкритість.

 

Наталія КУШНІРЕНКО

 

До теми

Закінчено провадження у кримінальній справі за обвинуваченням працівників Івано-Франківського обласного бюро судово-медичної експертизи.

Як повідомила прес-служба прокуратури області, було встановлено, що працівники судмедекспертизи впродовж двох років про водили незаконне вилучення анатомічних утворень та тканин у трупів для виготовлення біоімплантів. Свою діяльність здійснювали без відповідних ліцензій. Більше того, медики відбирали фрагменти тіл, вводячи родичів померлих в оману. На даний час справа готується для направлення до суду.

Санкції статей, за якими обвинувачуються експерти, передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 5-ти до 7-и років та з позбавленням права займати певні посади на строк до 3-ох років.