Днями

МОЙВА

Стоїмо з племінником в супермаркеті, у черзі до каси. Перед нами здоровий чолов’яга викладає разом з  іншими товарами упаковки з мороженою мойвою. Одну, дві, три… Я, показуючи племінникові на рибу, неголосно:

– Завтра в село поїдемо, треба не забути Мурці таке купити.

Племінник кивнув, а чоловік почув. Обертається і запитує:

– Кішці?

Ми трохи збентежено:

– Ага!

Чоловік, підморгнувши, перейшов на театральний шепіт, який було чути всім у черзі:

– Ми теж, коли купуємо, завжди кажемо: кішці. А потім насмажили і самі все зжерли!

 

Якось

ЗАПРАВКА

Жіноча солідарна логіка. Заправляюся якось на АЗС, у салоні сидять мій друг і знайома. До сусідньої колонки під’їжджає червона іномарочка (гламурна, марку називати не буду), під’їхала не в притик, точніше кажучи, під’їхала ближче до моєї колонки, ніж до своєї. Виходить дівчина, красива і одягнена в стиль свого авто. Я бачу, що люк бака не з боку колонки і посміхаюся, уявляючи, як вона буде заправлятися:) Дівчина бачить, що їй, такій красивій, посміхається товстий, неголений дядько, і вчергове робить презирливий вираз обличчя. Підходить до колонки, бере пістолет, дивиться… Пробує обійти машину – далеко… Дивиться на мене і розуміє, чому я посміхався. Запитую, демонструючи всі тридцять два зуби: “Що, проблеми?” Дівчина починає ніяково пояснювати, що колонка далеко і не з того боку, вішає пістолет і їде, не заправившись. Я заправився, сідаю в машину, довго з другом сміємося в салоні з побаченого. Через півгодини на дорозі зустрічаємо цю ж машину і знову сміємось. А знайома каже: “Чого ржете? Дівчина просто нормальну заправку знайти не може!” Далі їхати було неможливо, зупинилися і ржали до гикавки.

 

Колись

ХЛІБ

На зорі свого гастрольного бізнесу до Києва завітала група “Смокі”. Вже в якому складі, не знаю, але, здається, без Нормана. Так от, люди прилетіли рано, годині о шостій, і відразу прибули до готелю «Дніпро». А там їх чекали, за звичаєм, з дванадцятої. Добра безплатна перекладачка пішла просити, щоб гостей хоча б погодували, як треба. Їх посадили десь і дали тарілку хліба, на чому про них надовго забули. Поселили, а потім був концерт, і журналюги, не знаючи, що би ще запитати, закинули свій старий невід, роками апробований на всіляких Валеріях Леонтьєвих: “Що вам найбільше сподобалося в Києві?” – “У вас дуже смачний хліб”, – відповіли незлобиві “Смокі”.

 

І взагалі…

Колись давно старий індіанець відкрив своєму онукові одну життєву істину.

– У кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло – заздрість, ревнощі, егоїзм, амбіції, брехню… Інший вовк представляє добро – мир, любов, надію, істину, доброту, вірність… Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, на кілька секунд задумався, а потім запитав:

– А який вовк в кінці перемагає?

Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів:

– Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.