Кому вигідно збирати персональну інформацію про громадян України

– Дєвушка, ви бачите, котра година? Всьо-о… – розтягнуте останнє слово ще більше дратує відвідувачку.

– Як «всьо-о»? До кінця робочого дня ще чверть години, – не здається дівчина.

– Нікого вже немає. Підходьте в середу в третє віконце. Тільки спробуйте раніше… – працівниця ЖЕКу, не чекаючи на реакцію, гримає дверима прямісінько перед носом відвідувачки.

«Дякую!» – єдине, на що спромоглася Віка. Два тижні тому вона святкувала ювілей – 25-річчя. Сьогодні прийшла вклеювати нову фотографію в паспорт. Дівчина чула, що якщо не встигне до кінця року – зі звичним паспортом попрощається.

Всупереч протестам правозахисників та викриттям журналістів, у нас тепер новий закон – «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». І, до речі, він обіцяє клопоти для всіх громадян України – від заляканого обивателя до впевнених у своїй безкарності топ-корупціонерів.

Всіх і все в одну базу

Єдиний реєстр – це централізована база даних, яка знатиме все про кожного з нас. Туди мають вносити прізвище, ім’я, дату і місце народження чи смерті, стать, відомості про батьків чи опікунів, громадянство або його відсутність, реквізити усіх виданих вам документів, оцифрований зразок підпису і ваше фото.

Ви отримали вищу освіту? Побралися? Померли? Отримали посвідчення водія? Інформація про це потраплятиме до реєстру автоматично, без жодної вашої участі.

Не хочете, щоб про вас все знали? Тоді залишитесь без документів. Без внесення до реєстру багато з них для вас стануть табу. В першу чергу, це стосується паспорта. З 1-го січня він виглядатиме, як пластикова картка. Окрім звичних документів, для її оформлення знадобиться унікальний номер з реєстру. І, до речі, паспорти тепер видаватимуть незалежно від віку. І змінювати їх буде потрібно кожні десять років. За гроші, звісно.

Закордонний паспорт зовні залишиться незмінною книжечкою. Але в середину буде встромлений чип з біометричними даними. Під ними держава має на увазі електронний підпис, цифрове фото та унікальний номер з реєстру.

«Оцифрують» і водійські права, посвідчення особи моряка, члена екіпажу, тимчасове посвідчення громадянина України, документи, що посвідчують особу та її спеціальний статус, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідку на постійне проживання, посвідку на тимчасове проживання, картку мігранта, посвідчення біженця, проїзний документ біженця.

Така база знань про кожного з нас, та ще в руках держави в її нинішньому стані, лякає правозахисників. Вони навіть під Адміністрацію президента ходили демонстративно здавати відбитки пальців.

«Людина і знати не буде про те, що інформація про її життя зібрана разом на невизначений період з невідомою метою. Такі дії держави грубо порушують статтю 32 Конституції, міжнародні угоди і закон про захист персональних даних», – написав один з найвідоміших українських правозахисників Євген Захаров. «Не кажу вже про поганий захист цих даних: досі можна придбати без особливих проблем диски із свіжими версіями бази даних ідентифікаційних податкових номерів. За ухвалення законопроекту та повномасштабного здійснення вказаної Концепції, життя українців під пильним наглядом держави може доволі легко перетворитися на пекло».

Але закон прийняли. Навіть двічі. Обидва рази за нього проголосувала пропрезидентська більшість у Раді – картками депутатів від Партії регіонів, Компартії та партії Володимира Литвина. Двічі – тому що після першого голосування Віктор Янукович ветував закон.

Правда, не через протести правозахисників. Виготовлення та продаж українцям документів – це мільярдний бізнес. За який роками борються найвищі посадовці. І інтрига з вето лише визначала, хто кого переможе в боротьбі за право нас «стригти».

Як Грицак Колеснікова з Бродським переміг

Документи – багаторічна справа консорціуму ЄДАПС. Сотні медіа, і ми теж, не раз описували схеми, за якими цей створений емігрантом консорціум робить гроші на документах.

Наприклад, ЄДАПС вже шість років виробляє одну сторінку закордонного паспорта – ту, яка з фото. Кожна така сторінка приносить консорціуму 109 гривень 50 копійок (!). Це при тому, що за всі інші сторінки паспорта державний поліграфкомбінат «Україна», який їх виготовляє, отримує 10 гривень 50 копійок. Щоб зрозуміти масштаб бізнесу, варто знати, що цього року закордонних паспортів замовлено 750 тисяч.

Саме лобіст ЄДАПСу Василь Грицак і був головним рушієм ухвалення нового закону. Як ви вже зрозуміли, він дозволяє додати до бізнесу десятки документів, не кажучи вже про розробку і ведення Єдиного державного демографічного реєстру.

На шляху у Грицака стали інші впливові посадовці. Проти закону в такому вигляді виступив Михайло Бродський, який очолює Державну службу з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. «Це лобізм інтересів окремих груп осіб і примусове нав’язування громадянам обов’язкових платних документів, що посвідчують особу», – не приховував урядовець. Його підтримував впливовий віце-прем’єр-міністр Борис Колесніков. Разом з Бродським вони ще два роки тому почали боротьбу з іншим бізнесом ЄДАПСу під прикриттям держави – голограмами. Бродському і Колеснікову вдалося переконати Віктора Януковича відмовитися від обов’язкового використання голограм на всіх бланках, посвідченнях, дипломах та інших документах.

Минулого року вони також пролобіювали рішення, щоб усі документи і бланки суворої звітності виготовляв державний поліграфкомбінат «Україна». Уряд дав добро на закупівлю повного комплексу обладнання в Німеччині та Японії. Вартість контракту – 120 мільйонів гривень.

Але сьогодні Колесніков з Бродським наголову розбиті, а комбінат «Україна» взагалі не знає, що з ним буде. При повторному ухваленні закону про біометричні паспорти та Єдиний державний демографічний реєстр туди була внесена поправка, яка об’єднала усіх «бізнесменів» від держави.

Приз корупціонерам

В новому законі є норма, яка дозволяє оббирати нас на мільярди гривень щороку. Цей пункт, до речі, запропонував сам президент.

Сформульований він був (як і більшість подібних норм) максимально незрозуміло для звичайних людей:

«…Пропоную доповнити Закон положенням щодо виключення з Бюджетного кодексу України пункту 45 частини другої статті 29».

Насправді, ця норма регулює, куди направляються гроші від посвідчень, довідок, дозволів, виписок, свідоцтв – десятків паперів, за які ми платимо державним структурам. Платимо приблизно три з половиною мільярди гривень щороку.

Наприклад, за закордонний паспорт ми платимо 377 гривень 15 копійок. Це якщо готові чекати місяць. Хочете за 10 днів – платіть 784,30. Як ви вже знаєте, з них за паспорт поліграфкомбінату «Україна» сплачується 10 гривень 50 копійок. За одну сторінку ЄДАПСу – 109 гривень 50 копійок. Як витрачають усі інші гроші з кожного паспорта, досі не вдалося з’ясувати жодному журналісту.

Або Державтоінспекція, що також підпорядкована МВС, минулого року «продала» більше 800 тисяч водійських посвідчень. Кожен водій сплатив за своє майже 250 гривень. Ще мільйон і 200 тисяч технічних документів на автомобіль – ціна на які стартувала від півтисячі гривень.

Одним з лідерів таких продажів «послуг від держави» є Міністерство юстиції, яким зараз керує Олександр Лавринович. Власне, він координує роботу Державної реєстраційної служби. У 2011-му році вони зареєстрували більше 215 тисяч фізичних та юридичних осіб, 551 газету та журнал, 118 інформаційних ресурсів, 81 громадську організацію, 11 політичних партій, 28 благодійних організацій. Кожне свідоцтво, звісно, було оплачене громадянами.

Так ось, всі ці гроші цього року мали напряму піти до державного бюджету. Це, звісно, робило нецікавою «торгівлю» такими «послугами» для керівників державних установ та підприємств, які їх продають. І ось, поправка президента в новому законі зберегла право не віддавати все в державну скарбницю.

Тепер ви розумієте, чому пропрезидентська більшість в парламенті негайно проголосувала за закон повторно? А сам Віктор Янукович його підписав? «Бізнес» має усі шанси розширитися. Нові технології, аякже. Біометричні.

 

Марія ЗЕМЛЯНСЬКА,

бюро журналістських розслідувань «Свідомо»,

для «Галицького кореспондента»