Коли вибираєш книжку для дитини, перш за все, переглядаєш малюнки. Вони або викликають теплий відрух глибоко в душі, або ні. Коли йдеш за відрухом, то натрапляєш на книжечки, які дарують радість співчитання і співпереживання із дітьми. А інколи просто повертають у ту пору, коли штанці і спіднички були короткими, а чуби й косички – довгими. Про дитячі книжки для батьків розповідає франківська художниця Світлана Хміль.  Вона малює картини, які роблять тексти книжками.

 

Досьє “ГК”: Світлана Хміль вважає себе франківчанкою за баченням і відчуттям світу. У 1995-му закінчила художньо-графічний факультет Прикарпатського університету. З 1992-го бере участь у мистецьких виставках та проектах. Приблизно з того ж часу заангажована в книжкову графіку. Постійно малює. Час від часу ілюструє дитячі книжки. Характерні персонажі Світлани Хміль оселилися вже у п’яти книгах. Три з них вийшли у львівському «Видавництві Старого Лева». Остання книжка «Сонячна карусель» з ілюстраціями художниці побачила світ у Франківську.

Чистота малюнку

– Живопис – це вся я, – розповідає про себе Світлана Хміль. – Пишу олійними фарбами. Це моя улюблена техніка. Хоча первинно мислила себе графіком. Навіть моя перша виставочка в стінах худграфу була чорно-білою – перо і туш, трохи акварельки. Пам’ятаю, як мій викладач усе те згріб і пішов показати в молодіжну газету – потім вона назвалася «Світ Молоді». Пані Галина Турелик робила там тематичний блок  – то був такий грубий газетний зошит, велика збірка поезій. І як для студентки другого курсу, мої роботи дуже несподівано видрукували – ілюстраціями. Мабуть, з того і почалася моя «поліграфічна сторінка». Пізніше я зрозуміла, що малювати до дитячих книжок мені цікаво.

Коли знаєш, що маєш великий пласт внутрішньої дитячості, то розумієш: можливість малювати для дітей є необхідністю. Це як окрема форма висловлення. Всі ці відчуття, образи, емоції накопичуються, виформовуються, і одного разу розумієш: настав час робити дитячу книжку. Між книжками я обов’язково роблю перерву – щоби прибувала вода з джерела.

Кожна книжка, яку малюю, спонукає мене змінювати свій спосіб життя. Зазвичай я займаюся багатьма різними творчими речами – малюю, ходжу на виставки, пробую допомагати робити виставки. І все це мені подобається. Але малювання до книжки – ця робота не хоче ділитися. Тоді я плекаю в собі стан особливого внутрішнього спокою, чистоти і гармонії, і на якийсь час мій внутрішній світ стає закритим – це щоби не розхлюпати водичку. Хтось, може, назве такий стан натхненням.

Перша книжечка для дітей з моїми ілюстраціями вийшла в «Лілеї-НВ» Василя Іваночка. Хоча він принципово не видає дитячу літературу. А тут щось сталося… Мабуть, вперше і востаннє. У тій книжечці було кілька кольорових вклейок і маленькі малюночки біля віршиків. Коли я її робила, отримала таке задоволення! З того часу не відмовляюся від «дитячих замовлень».

Три книжки, до яких мене запросили малювати, вийшли у «Видавництві Старого Лева». Остання з них, «Зимова книжечка», готувалася спеціально до Різдва і тому засипана снігами, в голубих і фіолетових кольорах мокрої акварелі. Кожна книжка має якісь свої, можна сказати індивідуальні, художні техніки. Мені цікаво їх міняти. Тому малюю і пастеллю, і класичною сухою, і мокрою аквареллю. Хотіла би зробити книжку олійними фарбами. Але цей задум іще не визрів до кінця.

Малювання для дитячих книжечок у мене відбувається на рівні – відчуваю текст і малюю. Якщо тексти не мої, за книжку не беруся. Остання книжечка, яку я ілюструвала, – це «Сонячна карусель» поетки Олесі Овчар. Її зробив франківський видавець, власник книгарні «Софія» Юрій Височанський. Він сам добрий читець і хоче, щоби добрі тексти читало якомога більше людей.

Пригода з художником

У мене, як і в кожної людини, є улюблені дитячі книжки. Передовсім, із свого ж дитинства. З однією із них у мене пов’язана ціла пригода. Вона сталася зі мною уже в свідомому віці. І завдяки їй я дізналася, хто був художником найдорожчої мені в дитинстві книжечки.

Була в 1970-х така відома книжка про двох цапків, які не вступалися один одному з дороги, і про двох кізоньок. В ній були характерні малюнки: кізоньки такі панюньці, з величезними очима, з довгими віями. А цапки – сільські буцмані. Ну, це я вже теперішня говорю. А тоді я ці малюнки просто дуже любила. Напевно, через років двадцять після того щасливого часу, вже зовсім дорослою ішла я якось біля сміттярки і побачила – лежать кольорові сторінки. Щось таке знайоме… Серце тьохнуло. То на листках картону були наклеєні три сторіночки з тієї моєї незабутньої дитячої книжки. І якась добра рука написала на звороті: «ілюстрації робив Володимир Голозубов». І все – у мене пішла злива сліз!..

Пізніше я дізналася, що той художник, виявляється, – класик радянських часів. В останні роки життя він співпрацював із Малковичем. Зробив йому першу «Рукавичку» – книжка збереглася хіба у поціновувачів. Володимир Голозубов уже відійшов у вічність. Тепер я розумію, що на його малюнках виросло кілька поколінь. То був фанат дитячої книжки, який своїми роботами дуже вирізнявся на тлі реалістичної радянської манери малювання. Видавництво «Веселка» зібрало і видало під однією обкладинкою всі книжки цього художника. Вони таке практикують – видають збірки книжок зі своїх архівів, які ілюстрували різні художники видавництва.

“Прививка” краси

Вибираючи дитині книжку, я би виходила з критерію – щоби мені подобалося. Це перший інтуїтивний імпульс. Тут варто довіряти швидше інтуїції, аніж знанням. Важливо вловити відчуття цілісності і гармонійності, яке закладається в кожну книжку від художника.

Які раджу добирати книжки для дітей? Передовсім, а-ба-ба-га-ла-ма-гівські. В них малюнки – з сюрпризами. Їх можна довго розглядати, шукати детальки, постійно до них повертатися. Такий, певно, задум видавництва і таке сприйняття дитини. Дітям цікаво не просто «ковтати» картинки й тексти, а бути залученими до процесу творчості. Має бути простір для цієї творчості – для уяви, інтерпретації, емоцій. Адже дитяча книжка більшою чи меншою мірою є грою. Книжка – це така іграшка. Тому мені подобається, коли діти малюють на полях. Це означає, що у них виникло бажання залучитися в процес і доробити книжку.

На сьогоднішній день мій улюблений дитячий художник – Олег Петренко-Заневський. Він молодий і неймовірно цікавий. Всі його ілюстрації, навіть до серйозних текстів, зроблені з великою часткою гумору. Під цим враженням можна жити півдня. А ще в його малюнках дуже багато українськості. Його книжки також можна знайти у видавництві Малковича.

Зовсім іншого ґатунку малюнки Катерини Штанко. Серед сучасних українських авторів, які ілюструють книжки для дітей, вона мені видається однією з найбільш мудрих, сердечних, найтепліших художниць. Її малюнки такі романтичні, такі ностальгійні, що дивишся і «танеш». Вона зачіпає в кожному з нас найкраще. Їй вдається проявити всі наші дитячі мрії, що не здійснилися. Це Катерина Штанко робила «100 казок» для Малковича. Здавалося би, збиті, тисячу разів перемальовані сюжети українських народних казок, а вона знайшла якийсь такий ракурс, що запав глибоко в серце. 

Малюнки Владислава Єрка – це вже класика. Але це малюнки для дорослих. У них немає простору, але є виразна смислова насиченість. Через це його малюнки іноді здаються первинними щодо тексту. Дитині пропонується сприйняти все це так, як є – ні додати, ні відняти. Можна тільки милуватися, розглядати. З іншого боку, ці роботи надзвичайно технічно досконалі. Єрко допомагає подивитися на книжку передовсім як на візію, і це змінює звичні уявлення про дитячу літературу. О, і ще Кость Лавро. Обидва художники – це вже ціла епоха в українському і світовому книговидавництві. 

Але є ще й інші люди, які малюють дитячі книжки. Найкраще, коли маленькі і дорослі читачі разом виберуть собі улюблених художників. Довкола дітей апріорі повинно бути багато книжок. Дітям треба давати різну естетику, щоби вони могли вибрати собі її до смаку, до темпераменту, до своїх здібностей. Це закладе цінності, за якими вони потім будуть сприймати світ. «Прививка» краси, доброти, чуйності, отримана від батьків і пережита разом із батьками, дасть дітям можливість у майбутньому відсіювати вторинні речі. І не тільки в літературі та мистецтві.

Записала Наталія КУШНІРЕНКО