Людина втішає себе, як може. Все це нормально, бо усвідомлення безмежності лякає найбільше. Тому найменше, що можна зробити – захаращити життя всілякими справами і обов’язками. Наступний крок – це все систематизувати. Якщо подивитися збоку, то наші дні до безглуздості структуровані, а тому й кумедні. Ми поділили час. Ми поділили день. Нас заспокоює ілюзія контролю.

Найсміливіші пробують вирватися, але це хронічні диваки, всякі митці тощо, які викликають хіба що подив або ж зневагу. Всі решта – вчаться, працюють, кар’єрно зростають. А все лише для того, аби не було вільного часу для думання, бо коли починаєш думати, то й осягати починаєш, а осягнути – неможливо. Звідси й страх перед безмежним.

У фантастичному романі-антиутопії американського письменника Рея Бредбері «481̊ за Фаренгейтом» влада забороняє веранди. Офіційна аргументація – архітектори вирішили, що веранди не вписуються в структурний ансамбль будівель. Але всі знають, що це прикриття. Справжня причина заборони – чаювання на верандах, під час якого люди спілкувалися. Наслідком спілкування ставало думання, що для влади було аж ніяк непотрібно, бо думаючими важко управляти.

Зараз таке враження, що ми самі шукаємо чимраз більше причин, аби лишалося чимраз менше часу для думання. Безліч дрібних функцій, які всуціль заповнюють наше життя. Ми ними насичуємо кожну секунду, плануємо і виконуємо заплановане, плачемося, коли щось не вдається, живемо ілюзією впорядкованості.

От і ще одна ілюзія – кінець року. Підбиваємо підсумки подій в особистому житті, на роботі, в державі, визначаємо людину року, груди року, м’язи року і так до безконечності. Безконечністю дивацтв заміняємо безконечність часу. Замість того, щоб готуватися до вічності, готуємося до відзначення цього необов’язкового свята, вмикаємо телевізори і… дивимося новорічне привітання президента. Того самого, який на щодень смішить і дратує своїми вчинками. Але що ж вдієш – ритуал.

Тим не менше, кінець року означений великим початком. Це останнє велике свято в році – Зачаття Анною Богородиці. Це початок нашого спасіння. Вже сьомого січня святкуємо Різдво, але двадцять другого грудня відбулися основні передумови для цього. Тому можна з певністю робити прогноз на наступний рік, що Різдво таки буде, і буде спасіння, позаяк Анна Богородицю вже зачала.

 

Василь Карп’юк,

Поет, журналіст