Днями

МАГАЗИН

Йде чоловік вулицею, дивиться – новий магазин. Зайду, думає, подивлюсь. Заходить, і його відразу ж зустрічає усміхнений продавець:
– Добрий день! Ми дуже раді Вас бачити, що б Ви хотіли придбати?
– Та… рукавички потрібні.
– Пройдіть, будь ласка, у той відділ.
Чоловік підходить:
– Добрий день, мені потрібні рукавички.
Йому у відповідь:
– Вам які: літні чи зимові?
– Зимові.
– Тоді пройдіть в ось той відділ.
Пішов, запитує в наступному відділі:
– Добрий день, мені потрібні рукавички.
– Вам шкіряні чи ні?
– Шкіряні.
– Тоді Вам ось туди.
Пішов…
– Доброго дня! Мені потрібні зимові шкіряні рукавички.
Продавець:
– Вам з натуральним хутром чи ні?
– З натуральним, звичайно.
– Вам треба у відділ навпроти.
Чоловік злиться, але мовчки йде. У новому відділі підвищеним тоном говорить:
– Мені потрібні рукавички, зимові, шкіряні, з натуральним хутром!
– Вам з застібкою чи без?
– З застібкою.
– Витягніть руку, розкладіть пальці…
– Будь ласка.
– Вам треба в сусідній відділ.
– Та блін, що це таке, Ви що, з мене знущаєтесь? Дайте мені рукавиці, і я піду.
– Не хвилюйтеся, ми просто хочемо продати Вам саме те, що Ви бажаєте, щоб Ви отримали максимум задоволення від покупки. Ви підбираєте рукавички до цього пальта?
– Так!
І знову відправляють чоловіка в інший відділ. Підходить він до наступного продавця і мало не кричить:
– Мені потрібні зимові шкіряні з натуральним хутром і застібкою на ці руки до цього пальто рукавички!
– Вам застібка потрібна на кнопку чи на блискавку?
Чоловік на межі істерики:
– На кнопку.
– Вам треба он до того продавця.
У цей момент відкриваються вхідні двері, в магазин заходить чоловік, який тримає на витягнутих руках вирваний з коренем унітаз, по краях якого залишилася ще плитка. Підходить до прилавка і кричить:
– Ось такий у мене унітаз, ось така плитка, дупу я вам вчора показував, дайте мені, нарешті, туалетний папір!

Колись

ЛІТАК

Знайомий розповів:

– Одного разу ми всією сім’єю – тато, мама і я – сильно спізнювалися на літак через якісь катавасії, які я влаштував, будучи дворічною дитиною. Коли батьки увірвалися зі мною попід пахву в аеропорт міста Вінниця, наш літак уже виїжджав на злітно-посадкову смугу. Батька це не збентежило – великий і значний у своїй офіцерській шинелі, він коротко скомандував диспетчеру зупинити літак і понісся йому навздогін з пузатою валізою в одній руці і зі мною в іншій. Пошарпаний, набитий під зав’язку чемодан не витримав перевантажень при прискоренні – у нього відлетіла ручка. Батька це збентежило ще менше – він схопив здоровенну валізу під пахву й побіг ще швидше. Наступним не витримав шов бічного відділення – з нього полетіли речі, а також вистрибнув металевий нічний горщик, завбачливо прив’язаний мамою до валізи мотузочкою, чомусь довгою. Від удару до бетону від горщика відлетіла кришка. Вона теж виявилася прив’язана мотузкою, але вже до горщика. Вся ця складна конструкція, включаючи тата, дико застрибала по доріжці, видаючи оглушливий гуркіт. Мама неслася далеко позаду, підбираючи уламки. Невеликий літак, пошарпаний не гірше від татової валізи, раптом зупинився. Відчинились двері, з них визирнув, широко посміхаючись, особисто командир екіпажу. Спускаючи висувний трап, він сказав: “А я би вже був полетів, але почув якийсь дзенькіт і подумав, що це у мене знову щось відвалилося…”

І взагалі…

У палаці одного дуже багатого хана була дзеркальна кімната. Всі стіни, підлога і стеля в ній були з дзеркал. Одного разу у цей зал потрапив собака і застиг, мов укопаний. З усіх боків його оточували собаки. Він загарчав з оскалом. Дзеркала багаторазово відбили його оскал, і собаки навколо теж показали ікла. Собака з жахом загавкав, і відлуння знову багаторазово повторило його гавкіт. Всю ніч собака метався по залу, гавкав і нападав на уявних дзеркальних ворогів. Вранці його знайшли мертвим. А все могло скластися інакше, якби він був трохи дружелюбнішим, подав лапу і замість злісного оскалу помахав привітно хвостом.