Голова Івано-Франківської обласної організації партії «УДАР» Роман Чернега – один із наймолодших народних депутатів Верховної Ради. Днями він очолив новостворену міжфракційну депутатську групу «Галичина», яка зосередиться виключно на лобіюванні інтересів регіону.

Як 33-річному юристу родом із Галича вдалася така блискавична політична кар’єра? Ще під час виборчої кампанії ходили різні чутки про його впливових родичів і заступників… Як оцінює перші «бойові» дні у Раді, як складаються стосунки між депутатами, чим здивує УДАР виборців? Про це – в розмові з Романом Чернегою.

 

 

– Свого часу Ви стали, здається, наймолодшим депутатом міськради в Україні. Тепер Ви – один із наймолодших у парламенті. Злі язики кажуть, що стрімким злетом Роман Чернега має завдячувати матері і деяким впливовим людям з середовища групи “Приват” Коломойського, а саме  – Богдану Гдичинському й Вашому колишньому тестеві Володимиру Чуприні… Що скажете на такі закиди?

 

У нинішньому парламенті наймолодшим є Андрій Іллєнко, йому 24 роки.

А щодо зв’язків… Певно, правда в усіх цих чутках тільки те, що стосується матері (Ірина Чернега – колишній заступник голови Галицької РДА – ред). В тому сенсі, що вона завжди підтримувала мене в усіх починаннях і спрямовувала.

Вперше я став депутатом у 1998 році – був обраний до Івано-Франківської міської ради. Я був членом молодої команди партії “Реформи і порядок”. У 1997 році відбувся її установчий з’їзд, я був його учасником. ПРП тоді підтримувала на мера Зіновія Шкутяка, постало також питання кандидатів до міськради на мажоритарних округах Івано-Франківська. Я тоді лише приїхав з Галича, нікого особливо тут не знав. Але в ПРП мені запропонували вибрати округ. Я й вибрав – по вулиці Барбюса (тепер Лучна), де мешкав мій дядько. Я тоді був студентом і став депутатом без жодного ресурсу. Просто обійшов округ – з дому в дім, говорив з людьми. Просто було бажання працювати…

А в 2009 році, влітку, я познайомився з Віталієм Володимировичем і Віталієм Ковальчуком (голова виконкому партії – ред.). З боку тих людей, яких Ви назвали, не було жодного заступництва для мене в УДАРі.

– Втім, чимало експертів, аналізуючи виборчий список і мажоритарників від УДАРу, Ваше прохідне (23-тє) місце трактували як непрямий доказ впливу олігарха Ігоря Коломойського на партію. Серед кандидатів від УДАРу були й інші близькі до групи “Приват” люди – Микола Палійчук, Тарас Парфан… Як би Ви оцінили вплив олігарха на кампанію партії і на висування кандидатів?

Буду максимально щирим, щоб нарешті поставити крапку в цих розмовах.

В «Укранафту» (ВАТ «Укрнафта» – найбільша нафтодобувна компанія України, контролюється Ігорем Коломойським – ред.) я потрапив у 2007 році, а до того працював в управлінні державної служби в області. Молода сім’я, дитина – словом, мені потрібно було шукати роботу. Була вакансія заступника начальника з правових питань в обласному управлінні реалізації нафтопродуктів «Укрнафти». Пройшов співбесіду, конкурс. Я отримав цю посаду.

У той час я і не думав, що буду далі займатися політикою і ця посада може згодом трактуватися як зв’язок з олігархами лише тому, що вони контролюють цю компанію. Я особисто не знайомий і ніколи не зустрічався з Коломойським. Також ще особисто не познайомився з Ігорем Палицею (екс-голова «Укрнафти», сьогодні – народний депутат). На той момент заступником голови правління підприємства був Богдан Гдичинський. Ми з ним особисто були знайомі і зараз підтримуємо нормальні стосунки, зокрема й через мої родинні зв’язки у минулому – через мого тестя Володимира Чуприну.

А говорити, що вони якимось чином могли вплинути на рішення партії, не можна, тому що рішення в нашій команді приймаються колегіально. Можу Вас запевнити – не впливали.

 

– А якщо Ігор Палиця чи Богдан Гдичинський, чи колишній тесть передзвонять і попросять, скажімо, підтримати якийсь лобістський нафтовий законопроект… Що будете робити?

Даю дуже пряму і просту відповідь: у нас немає таких питань, які б ми не обговорювали у команді, наприклад, на засіданні  фракції. Тому, думаю, коли виникатимуть якісь прохання ззовні, лобіювання чиїхось інтересів, то ми залучатимемо наших експертів, які зроблять висновки щодо пропозицій. Шкодять вони країні чи приносять користь. І будемо визначатися. Наразі такого, як розумієте, не було, триває установчий період.

 

– Як взагалі будуються стосунки у фракції? Є якась неформальна структура, ієрархія – якісь «десятники», як у регіоналів, наприклад?

У нас фракція не така велика, лише 42 депутати. Потреби в цьому немає. Є голова фракції – Віталій Кличко, його заступники – Ковальчук і Пинзеник. Перед пленарним засіданням збираємося і обговорюємо все, що потрібно. Ми знаємо, як ми маємо голосувати.

 

– Картки у вас не забирають?

Ні. В мене картка є навіть зараз із собою. Можу продемонструвати.

 

– Як Ви облаштувалися в Києві? Кличко заявляв, що буде домагатися обмеження пільг для депутатів. Втім, про це багато хто заявляв, а потім спокійно брали квартири. Плануєте скористатися якимись депутатськими привілеями?

 

Лідер УДАРу заявив, що депутати партії відмовляються від житла, яке надає держава. Також ми підготували законопроект про скасування пільг для депутатів. У ньому мова йде навіть про ліміти витрат на проїзд. Бо є такі депутати, які, користуючись безкоштовними перельотами, можуть налітати на кілька мільйонів гривень. Я от сьогодні ввечері їду до Києва, взяв купе за свої кошти, за 200 гривень.

 

– Раніше, коли депутат відмовлявся від квартири, йому давали компенсацію грошима. 

Цього навіть у бюджеті на наступний рік не передбачено.

 

– Ви вже освоїлися в Раді? Вивчили її закапелки, ходи?

Часу ще не було все вивчити досконало, але потроху освоїлися в самому приміщенні під куполом. Була ознайомча екскурсія перед першим пленарним засіданням. В нас є кілька депутатів, які мають досвід роботи, то вони нас зорієнтовують.

 

– Кафе, курилки?

На першому поверсі в кулуарах є кафе. А щодо курилок – не палю, кинув. Тому точно не знаю, але кажуть, що курилки є і туди ходять. Будемо це питання порушувати в розрізі закону (сміється).

 

– У Вашої фракції дуже зручне розташування в сесійній залі: впритул до трибуни, контроль над проходом і входами. Значно краще, ні у «свободівців», яких посадили на гальорці. Але перші дні показали, що у блокуванні трибуни, в протистояннях були найактивнішими саме «свободівці». А УДАР якось не відзначився. Чому?

Я б так не сказав. Щоб Ви розуміли, насправді це приміщення не таке велике, як виглядає в телевізорі. Прохід дуже короткий, тому з будь-якої точки до трибуни сходиш у момент.

Ми не узгоджували з «Батьківщиною» і «Свободою» дій у разі блокування. Це була їхня власна ініціатива. Коли блокування почалося вдруге, ми перекрили вхід на трибуну… А зрештою, кожен сам обирає свій спосіб відстоювати свою позицію.

– Ви ж не можете не розуміти, що «Свобода» перехопила ініціативу серед опозиціонерів. Вона тепер на першому плані, хоч фракція найменша з опозиційних. Не заздрите?

Ні. Абсолютно. Бо наші місця виявилися поламаними, мені ґудзики повідривали на костюмі, нашим колегам по ребрах теж надавали (сміється).

Та й ми досить активні: на фото видно, що не пасемо задніх. Однак справа не в тому, хто як махає кулаками, а в тому, хто як працює. Безумовно, коли на трибуну виходить Колісниченко і поводить себе по-свинськи, то треба діяти рішуче. З ними інакше не можна. Потрібно також присікти з самого початку випадки, коли депутати не голосують особисто. Блокувати трибуну для цього – нормальний прийом. Але постійну біганину і штурханину я не вважаю депутатською роботою.

 

– Попри ефектну картинку, особливого ефекту від блокувань не було: Рада обрала спікером регіонала Рибака, підтримала Азарова… Як оцінюють в УДАРі нового голову парламенту? 

Ми Рибака і Азарова оцінили своїм голосуванням – проголосували проти їхнього призначення. Якщо б до регіоналів не приєдналися зрадники свого електорату комуністи і частина самовисуванців, їх би не обрали. Тому я вважаю це голосування насправді поразкою влади: без послуг запроданців вона вже ні на що не здатна. От хочеться підійти до Симоненка і… сказати йому кілька теплих слів (сміється). Я просто не можу зрозуміти, як можна так чинити зі своїми виборцями, така брехня – це ганьба не тільки комуністам, а й всьому українському парламентаризму не робить честі.

А щодо Рибака і Азарова… Якщо Україна хоче розвиватися, хоче поступу в економіці, культурі, соціальних стандартах, а на посади призначаються люди, які досягли пенсійного віку, то хіба це не абсурд? Азарову 65 років! За українським законодавством, це граничний термін перебування на посаді. Призначаючи старих чиновників, які повністю сформовані як особистості і управлінці в часи Союзу, влада засвідчує, що їй не потрібен поступ, їй потрібен застій. Ми ризикуємо опинитися в геронтократії – під владою контрольованих донецьким кланом пенсіонерів.

 

– Напередодні виборів та й зараз багато говорять про потенційних «тушок» в УДАРі.

 Які у фракції вироблено запобіжники від «тушкування»? Самі будете їх бити чи  доручите «свободівцям»?

Я сподіваюся, що і в нас, і у «Свободі» тушок не буде. Те, як вчинили з батьком і сином Табаловими, – дуже добрий стримуючий фактор, ефективна профілактика. До речі, Віталій Володимирович на засіданні фракції особливо на цьому наголосив…

 

– Але сам він тримався осторонь сутичок.

Ви ж розумієте, руки боксера – це є зброя, а удари чемпіона світу у надважкій вазі – це  ядерна зброя. Віталій міг би запросто розчистити територію біля трибуни. Але є межа, за яку переходити не можна. Ми не можемо опускатися до рівня регіоналів… Як би нам зараз не був потрібен радикалізм, але зваженість у діях – це норма.

 

– Яким, на Вашу думку, буде 2013-ий рік? Чи готовий український політикум, зокрема і парламент, до його викликів?

 

Одна з основних загроз – геополітичний крен у бік Росії. Влада відновила курс на Митний Союз. Говориться про зближення з ЄС, а на ділі активізуються переговори про долучення до МС.

А якщо ще врахувати глибоку фінансову кризу, то рух до Митного Союзу взагалі виглядає вкрай небезпечною авантюрою. Тому що МС – це наче ТзОВ, товариство з обмеженою відповідальністю, де права й прибуток учасників залежать від частки в статутному капіталі.   Якщо основну частку має Росія, то інші учасники отримують мізер, лише збитки і втрату суверенітету. Ми втратимо надходження від митних зборів, у нас подорожчає імпорт з Заходу, величезні кошти ми змушені будемо віддавати у спільний котел країн-учасниць МС.

Кажуть, “Газпром” дасть знижку на газ? Та влада вже підписала так звані «харківські» угоди – і де знижка? Тобто Митний Союз – це не економічне, а суто політичне питання. Не дати втягнути Україну в авантюру з Митним Союзом – це, думаю, буде головне завдання парламентської опозиції в наступному році. Якщо дійде до того, що в парламенті у порядку денному з’явиться питання про ратифікацію угоди про вступ до МС, це й стане для депутатів справжнім випробуванням на зрілість.

 

– Може, тоді варто буде і «ядерну зброю» застосовувати?

Тоді – так.

 

Розмовляв Андрій СОВА