Місяць тому команда прикарпатців здійснила мандрівку в Гімалаї і підкорила вершину Калапаттар (5646 м). Враженнями від подорожі з «ГК» поділився верховинець Василь Кобилюк, гірський рятувальник і відомий карпатський гід. «Життя прекрасне, доки є можливість подорожувати», – каже чоловік. Погоджуємося.

 

Катманду. Відкриття Непалу

Між Індією і Тибетом, притиснуте до найвищих у світі гір Гімалаїв, розташувалося давнє королівство Непал. Країна відкрила свої кордони для туристів ще в 1961 році. А в 2008-му змінила державний устрій з конституційної монархії на федеративну республіку. В Непалі, дивній і дуже бідній країні, ми провели майже три листопадових тижні.

Міжнародний аеропорт “Трибухван” в Катманду далекий від міжнародних стандартів, але приймає літаки з усього світу. Прямих рейсів з “Борисполя” до столиці Непалу немає, тому летіли з пересадкою в Дубаї (ОАЕ). У Катманду формальне отримання візи та багажу зайняло якихось 20 хвилин, ще 20 хвилин на таксі, і ми в Тамелі – у  старовинному кварталі столиці.

Катманду було засноване в широкій долині між горами ще дві з половиною тисячі років тому. Колись на його місці було велике озеро, але внаслідок землетрусів вода відступила.

         Вузенькі вулиці без тротуарів вщент заповнені людьми. Крім того, ними активно курсують мопеди та мотоцикли, старенькі малолітражки, маленькі буси «Сюдзуки» та ще особливий місцевий транспорт. Це така собі тачанка на 2-3 особи, до якої прилаштована передня частина велосипеда. Ще донедавна такі екіпажі з туристами тягали по місту на собі рикші.

На людних вулицях Катманду можна побачити і кіз, що продаються в житлових кварталах, і бродячих корів, які вільно прогулюються в самому центрі столиці, користуючись своєю недоторканістю. Ця домашня тварина тут, як і в Індії, є священною.

Непальська святиня – буддистський храмовий комплекс Сваямбунат, зведений над містом на високій горі. Звідти відкривається неповторна панорама на столицю. Будівлі вище 4-ох поверхів можна на пальцях порахувати. Катманду – типове азійське місто, без хмарочосів. У маленьких будиночках в центрі міста, де оселяються туристи з усього світу, розміщені дешеві готелі і гестхаузи (гостьові будинки), в яких можна переночувати за 30-40 гривень (а в горах і за 10-20 гривень), та сотні магазинів з сувенірами і туристичним спорядженням.

Більшість непальців живе в горах. На штучних терасах гірських схилів завдяки теплому і вологому клімату вирощують городину, яка забезпечує недорогу їжу. Невеличкі кам’яні будиночки без утеплення й опалення служать житлом. Життя в Катманду завмирає о 9-ій годині вечора – зачиняються всі ресторани і магазини, закриваються вхідні двері готелів і гестхаузів. У горах же ще на годину раніше розходяться по своїх кімнатах трекери (туристи), вкладаються на нічліг непальці. Життя завмирає до 6-ої години ранку, і потім знову починається напружений день.

З Катманду шлях кожного туриста пролягає в Гімалаї – в район Евереста чи Анапурни, десятої за висотою вершини світу. Туди ж, у долину Кхумбу, до базового табору Евереста, пролягав і наш маршрут.

Дорогою в Гімалаї

 Всі подорожі до вершини світу починаються в містечку Лукла. Шлях від Катманду до Лукли можна подолати за два тижні, але 1964 року непальці за підтримки першого підкорювача Евереста, новозеландця сера Едмунда Хілларі збудували тут аеропорт. Його вважають одним з найекстремальніших у світі. Довжина злітно-посадкової смуги лише 527 метрів. Вона розташована не на горизонтальній поверхні, а на  схилі гори на висоті 2860 м. Нахил у 12 градусів забезпечує швидке гальмування при приземленні і, відповідно, швидкий розгін літака при зльоті. Через те, що з одного боку злітна смуга закінчується прірвою, а з іншого впирається в стіну, захід на друге коло неможливий. Регулярно тут стаються авіакатастрофи. Останній раз літак, що летів з Катманду до Лукли, впав тут за місяць до нашого перебування. На жаль, загинули всі 16 пасажирів і 3 члени екіпажу.

Політ зі столичного аеропорту “Доместік”  до Лукли тривав всього 40 хвилин, але страх залишився на все життя. Під час зльоту і посадки я тільки те й робив, що безперестанку молився…

І ось нарешті вихід на маршрут. До підніжжя Сагармахти (вона ж Джомолунгма і Еверест) йшли сім днів з однією днівкою для акліматизації. Другого дня пройшли Намче Базар – місто, розташоване в амфітеатрі гори на висоті майже 3500 м. Це некоронована столиця невеличкої народності, яка живе в долині Кхумбу, – шерпів. Основним заняттям цих людей є перенесення вантажів. Цим займаються всі: і дорослі чоловіки, і юнаки, яким ледве виповнилося 14 років, і жінки. Портери (так називають тут людей цієї професії) за перенесення щоразу по 40-50 кг вантажу заробляють 10-15 доларів у день. Носять все: будівельні матеріали і продовольство, питну воду (на висоті літр коштує 5 доларів), балони з газом, альпіністське та туристичне спорядження тощо.

Помічниками людей в Непалі є яки. Ці велетенські тварини вагою понад тонну дуже сильні і витривалі, як і самі шерпи. Зимують яки високо в горах без людей і легко виживають під час не надто суворої гімалайської зими, знаходячи під снігом корм. Їхній висушений послід є єдиним паливом у високогір’ї. Ще як дає молоко, з якого виготовляють сир (кіло для туристів – 100 гривень), а також м’ясо та шерсть.

Всі ріки в цьому районі витікають з льодовиків, вода дуже чиста і холодна. Внаслідок великого перепаду висоти і крутих схилів, ріки дуже бурхливі, а вода в них має біло-зеленуватий колір. Головна річка долини Кхумбу так і називається – Дудх косі, що з непальського означає «молочна ріка». До речі, ніде а Азії не можна пити воду з відкритих джерел, бо вона може бути зараженою.

            …На висоті під 4000 метрів зона лісу переходить у рідколісся, а ще вище – в пустища. Тут і до висоти 5000 метрів ще живуть люди. Готують їжу на гасових примусах, гас доставляють з Лукли, підігрів гарячої води – на сонячних колекторах, освітлення – тільки від сонячних батарей. Електростанцій і електромереж на цих висотах немає.

Вранці сьомого дня GPS показав відмітку 5000 метрів над рівнем моря. Цю подію ми відзначили обідом з німецьких сухих продуктів. Після заходу сонця по обіді стало дуже холодно, ртутний стовпчик опустився нижче нуля. Зігрітися в умовах кисневого голоду важко, тому о восьмій вечора всі вклалися спати, щоб о шостій ранку почати наступний день і піднятися на максимальну висоту.

 

Джомолунгма (8848 м) зблизька

Найвища вершина планети розташована на кордоні Китаю і Непалу. Тибетці називають її Джомолунгма, що означає «мати всіх богів», непальці – Сагармахта, тобто «божественна мати землі». А європейці – Еверест, на честь начальника англійської геодезичної служби в Індії Джорджа Евереста (1790-1866). Цікаво, що сам Еверест ніколи не бачив Гімалаїв… Вперше підкорив цю вершину вже згадуваний новозеландець Едмунд Хілларі разом з шерпом Тенцінгом Норгеєм. Це сталося 29 травня 1953 року, а пізніше вони стали національними героями Непалу, а в 2008 році їхніми іменами назвали аеропорт в Луклі. До речі, сер Хілларі збудував не тільки аеропорт, але й багато лікарень, шкіл та інших життєво важливих установ Непалу.

Пройшовши акліматизацію, ми опинились за декілька кілометрів від базового табору, звідки починається штурм Евереста. Висота 5200 давалася взнаки. Кількість кисню в повітрі сягала вже менше половини. Страшенна сухість в роті, з якою не справлялася слизова оболонка. Від того неспокійний сон і жахливі сновидіння. Гірська хвороба (гіпоксія), на щастя, не спіткала нікого з нас – можливо, тому, що ми добре підготувалися до подорожі і робили все, як треба, а може, Гімалаї прийняли нас.

Гора, яка вибрана для сходження, – Калапаттар, що в перекладі з непальської означає «чорна скеля», висота 5646 м. Фактично це плече красивого гімалайського піка Пуморі (7137 м.) Завдяки немалій початковій висоті 5200 м ми зійшли на вершину за нецілих дві години. Важко давалися останні метри. Через кожні 10 кроків відпочивали і посилено дихали, забезпечуючи легені киснем. І ось нарешті маленька і гостра вершина, з трьох боків оточена багатометровими стінами. Вид на сам Еверест – неймовірний.

Неможливо описати емоції, коли бачиш Еверест зблизька. До вершини кілометрів вісім. Поряд зубчатий гребінь Нупцзе (7879 м), за нею четверта вершина світу Лхоцзе (8516 м.), поміж нею і Еверестом «південне сідло» (7986 м.) – перевал, який ніхто в світі не пройшов і донині. З іншого боку – перевал Лхо Ла (6006 м), за яким загадковий Тибет. Величезна льодова ріка витікає з льодовика Кхумбу. Його льодопад є найсерйознішою перешкодою на шляху підкорювачів Евереста.

Година, проведена на Калапаттарі, пройшла, як мить. Хотілося сфотографувати навколо себе все. Небо над головою космічного темно-синього кольору. Чорні гранітні валуни, колір яких і дав назву вершині…

Хочу подякувати всім, хто щиро переживав за мене під час цієї подорожі. В першу чергу це були дружина і дочка, а також родина, друзі, сусіди, колеги по роботі. Там, на даху світу, я постійно відчував підтримку. Велике всім спасибі і низький уклін.

Хтось із великих сказав: «Життя прекрасне ще й тому, що можна мандрувати». На планеті 186 країн, а я побував тільки в 22-х. Але час ще є.

 

Василь КОБИЛЮК