Днями

ЛОЖКА

Минулого тижня ми з друзями пішли в новий ресторан. Зробивши замовлення, я звернув увагу, що офіціант, який нас обслуговував, носить в кишені сорочки ложку. Спочатку я не надав цьому значення, але придивившись, помітив, що всі офіціанти мають в кишені сорочки ложку. «Для чого ложка?» – запитав я офіціанта, коли він вчергове підійшов до нас. «Бачте, керівництво нашого ресторану найняло фірму “Андерсон Консалтинг” для оптимізації наших процесів. Ці хлопці колупалися тут кілька місяців і дійшли до висновку, що ми витрачаємо дуже багато часу на те, щоб побігти на кухню за чистою ложкою у випадку, якщо клієнт упустить її на підлогу. Це відбувається приблизно три рази на годину за кожним столиком. Маючи ложку в кишені, ми економимо півтори людиногодини за зміну…»

«Хитро!» – подумав я і продовжив трапезу. Коли я вже вдосталь поїв, то почав уважніше роздивлятися навколо і помітив, що у всіх офіціантів зі штанів виглядає тонка мотузка. «Пробачте, а для чого мотузка у вас у штанах?» – звернувся я до того ж офіціанта. Нахилившись до мене і притишивши голос, він відповів: «Та ж сама контора, проаналізувавши нашу роботу, дійшла до висновку, що ми витрачаємо дуже багато часу в туалеті. Ну, знаєте, витягти, помочитися, вимити і висушити руки… Так от, прив’язавши шнурок до… хм…. самі знаєте чого, ми можемо швидко його витягнути, не користуючись руками, а отже, нам не потрібно мити руки після відвідування туалету. Тим самим ми економимо 75% часу». – «Так, але як же ви … вибачте … засовуєте його назад, не користуючись руками?» Знову притишивши голос, ще й нахилившись до самого мого вуха, офіціант прошепотів: «Я не знаю, як інші, але я користуюся ложкою».

 

Якось

БЕСІДА

У берлінському метро навпроти мене сидять дві дорого й елегантно одягнені дами. Розмовляють російською: «І ось, розумієте, Ірино, почалися останнім часом у моїх стосунках з чоловіком невеликі проблеми. Не те, щоб серйозні, але…» – «Тетяночко, а ви пробували обговорити це з чоловіком?» Дама зітхає: «Ні, це, мабуть, неможливо. Як говорити з людиною, яка не розуміє по-російськи слів “козел”, “мудак” і “зає…ав”!»

Колись

ВЧИТЕЛЬКА

Стоїть чоловік у магазині в черзі до каси і тут звертає увагу на дуже красиву блондинку, яка стоїть біля сусідньої каси. І ніяк не може згадати, де ж він її бачив. Він вирішив підійти до неї і спитати: «Дівчино, а де я міг вас бачити?» Дівчина: «Я, звичайно, можу помилятися, але мені здається, що ви є батьком одного з моїх дітей». Чоловік вирячує очі і намагається згадати, коли ж востаннє він був невірний своїй дружині. Нарешті здогадка мелькає у нього в голові: «Ви… Ти та запрошена стриптизерка на моїй останній хлопчачій зустрічі перед весіллям, яку я тра…ав на більярдному столі, а твоя подружка била мене батогом, а потім засунула мені в дупу пляшку?» Дівчина: «Ні, я лише вчителька математики вашого сина…»

І взагалі…

Чоловік і дружина прожили разом тридцять років. У день тридцятої річниці спільного життя дружина, як зазвичай, спекла булку – вона пекла її кожного ранку, це було традицією. За сніданком вона розрізала її навпіл, намастила маслом обидві частини, і як завжди, подає чоловікові верхню частину. Але на півдорозі рука її спинилась… Вона подумала: «У день нашого тридцятиріччя я хочу сама з’їсти цю рум’яну скориночку; я про неї мріяла тридцять років. Зрештою, я тридцять років була зразковою дружиною, я виростила йому прекрасних синів, була вірною і доброю коханкою, вела господарство, стільки сил і здоров’я витратила на нашу сім’ю». Прийнявши це рішення, вона подає нижню частину булочки чоловікові, а в самої рука тремтить – порушення тридцятирічної традиції! А чоловік, взявши булочку, сказав їй: «Який неоціненний подарунок ти мені зробила сьогодні, кохана! Тридцять років я не їв свою улюблену нижню частину булочки, бо вважав, що вона по праву належить тобі».