Свята є, вони гарні і їх багато. У них добре бути, про них приємно згадувати. Все ж, не лише ними сповнене життя у горах. Коли свята минають, червоні сардаки з кольоровими китицями ховають у шафи і вдягають старі фуфайки. Тут невідь-куди зникає весь колорит і лишається повсякдення праця, що тягнеться з дня у день, як вічний ритуал.

У нас кажуть: хто ранóк, той панок. І добре цього додержуватися. Бо що зробив до обіду, те й матимеш. Тим більше в зимову днину. Тому треба прокидатися о шостій і прокидати стежки. До стайні, дровітні, оборогу, пивниці, робітні, віходка… Це робить чоловік. А коли вже вільно вийти надвір, жінка приносить з дровітні дрова і розпалює піч. Чоловік приносить в хату води, а тоді йде «кутатися». Так називається догляд за маржиною. Спочатку треба викинути зі стайні балиґи (гній). Тоді в оборіг: корові і бичкові – велику верету сіна; іншій корові, що скоро буде з телям, – отави (най молоко прибуває, аби було чим виплекати телятко).

За той час жінка приносить з пивниці картоплі, чистить її і ставить варитися. А от вже закипіла вода на чир для свиней. Чоловік дістає з горища п’ятилітрову каструлю комбікорму, підсипає його у великий баняк з окропом і помішує, щоб не загус. Але цей чир на вечір. А на тепер є ще вчорашнього, і жінка вже розмішала його з гарячими помиями у двох відрах, щоб давати свиням. Поки чоловік відносить відра до стайні, жінка вже смажить сало до картоплі. Маржина нагодована, то можна й самим сідати до столу. Картопля зі шкварками і з капустою – харч добрий.

Після сніданку чоловік йде поїти маржину, а жінка ставить воду на борщ. Поки страва вариться, вона миє посуд, пере одяг, прибирає в хаті. Чоловік тим часом порається надворі чи в робітні. Займається промислом, за який буде заробіток.

Обідають годині о другій. Борщ з вудженими свинячими реберцями додає сили для подальшої праці. По обіді чоловік навідується в стайню, викидає балиґи, виносить гноївку. Жінка тим часом думає, що готувати на вечерю, і може вишивати, ткати, робити коників з сиру. Годині о п’ятій чоловік знову дає маржині сіна. Жінка розпалює ватру і береться за вечерю. Ще за дві години готова їжа для свиней. Далі – вода маржині, а тоді й самим можна їсти.

Зовсім поряд могутня гора Ґрегіт. Її кам’яна структура, всипана гігантськими брилами, ще з початку грудня втратила свою грізність і нині виглядає білою і пухнастою. Зараз всі карпатські хребти схожі на спини кошенят. І гладив би їх до нескінченності. Аж доки би пальці не відморозив. Але ця краса помічається, якщо стикаєшся з нею раз на тиждень. Та коли жити в ній щодня, вся магія пропадає. Вона зникає ще й тоді, коли її описати. Так стається з багатьма традиціям й обрядами, які описано й переписано сотні разів. Натомість, обділені увагою будні. Може, тому, що не такі яскраві. Та цього року в горах випало багато снігу. Він красивий, коли на нього дивитися. Але такий холодний, коли брати в руки.

Василь Карп’юк, поет, журналіст