В Івано-Франківську мешкає одна-єдина голландка. Тілья Маас Геестеранус опинилася тут цілком випадково, але нічого випадкового не буває – сьогодні Тілья робить для Прикарпаття більше, ніж управління туризму, а для України – більше, ніж МЗС. Фанатично закохана у Карпати, вона зводила в гори вже кількасот європейців, розповідаючи їм про принади цього «дикого, але прекрасного краю».

 

Ми спілкуємося українською. Тілья не просто добре говорить, а знає різницю між подругою і колежанкою, відрізняє Нижній Березів від Верхнього і знає, що справжній банош має варитися на сметані і кладуть у нього не сир, а бринзу.

 

– Тілья, як ти опинилася в Україні?

Я приїхала сюди три з половиною роки тому з бойфрендом, німцем. Зараз ми вже, на жаль, не разом, але це було неминуче, і тепер добре так, як є.  Він займався фермерством біля Львова. Він мав таку ідею, що через п’ять років можна повернутися назад, а управління фермою передати українським менеджерам. Я тоді шукала різні волонтерські проекти, а тим часом почала ходити в гори. Перебралася до Івано-Франківська, щоб жити ближче до гір. Я знайшла у Карпатах стежки, садиби, хати, колиби, бринзу, музику, пастухів. А голландських туристів не знайшла.

– Їм, напевно, до душі цивілізованіші гори?

Вони нічого не знають про Карпати. Я й сама не знала. Почала ходити в гори, ще коли мешкала у Голландії. Там немає гір. Ми з батьками спеціально їздили в Швейцарію та Австрію. Але там інакші гори. Це був спокійний похід: садиба, помаленьку. Мені було 23 роки, коли я з колежанкою вперше пішла у гори на тиждень з рюкзаком і з наметом. Тоді подумала, чого ж я раніше так не ходила. Раніше на канікули їздила з колежанками в Італію, це був інший сорт відпочинку. Пізніше захотілося більше природи, свободи від інфраструктур і щоб не треба було багато грошей. У Карпатах це все є, але у Голландії одиниці чули про Карпати.

У нас більше знають Татри. Або румунські гори. Я коли приїхала сюди і відкрила для себе Карпати, то була вражена, що є такі гарні гори, не супервеликі, але в комбінації з культурою і автентичними цікавими традиціями – це бомба! Дуже рідкісне поєднання для Європи. В Румунії також у Карпатах є пастухи, але вони працюють за підтримки Євросоюзу, їх фінансують, їхню культуру підтримують. А ваша гуцульська культура «дика» у дуже позитивному розумінні. Мабуть, колись і в Карпатах з’являться базари і супермаркети, але зараз ця «дикість» ще є, і це важливо, що утримується традиція. Тому я хочу стимулювати туризм в Україну.

 

 – Стимулювати туризм – це доволі серйозна місія.

Я знаю, що я не велика – я просто Тілья. Я інколи воджу людей у гори. Для мене це волонтерство, яке поєднується із хоббі. Але з моєю допомогою люди дізнаються про Карпати, позитивно думають про Україну. Можливо, це  якось вплине на те, що цей регіон розвиватиметься у туристичному напрямку.

 – Як ти затягнула у Карпати перших туристів?

Я сконтактувала з туристичними агенціями в Голландії, які вже мають тури в Україну – в Крим, Одесу, Київ, Львів. Я їм сказала: дуже добре, що ви маєте маленькі тури в Україну, але чому ви не возите людей у Карпати? Я там все знаю, давайте я допоможу вам організувати програму. Кілька агенцій зацікавились, і минулого року ми мали кілька турів. Потім був пробний тур із групою з Бельгії. Їм дуже сподобалась подорож, і турфірма введе його у свою постійну програму. Це не важкі тури – кілька днів у Львові, потім їдемо поблизу Косова, виходимо на полонину, відвідуємо сувенірний ринок у суботу зранку, багато гуляємо. Показувати людям гори – це моя приватна ініціатива, я не є офіційним партнером фірми.

 – Іноземці часто скаржаться на відсутність в Україні інфраструктури і на те, що не чуються тут безпечно.

Мене питали, чи у Львові безпечно. Я казала, що для мене це безпечніше, ніж в Амстердамі. Я повертаюся з дискотеки о третій ночі, трохи випила – мені не страшно. В Амстердамі я була б обережнішою. У Карпатах, якщо нормально поводишся, нічого не страшно. У голландців є пересторога щодо України, можливо, це йде від Румунії, що там всі озброєні і дуже небезпечно.

Дороги трохи незручні. Ми були з однією групою в Космачі, а від Яблунева до Космача дуже погана дорога. Це були старші люди, ми їхали бусом, тим, хто сидів позаду, було дуже незручно: багато ям, підкидало. Когось потім боліла спина. Я про це взагалі не подумала, бо я молода. Мені треба було просто інакше усе спланувати.

 – Цікаво, що голландці знають про Україну?

Дуже мало знають взагалі. Багато людей думають: а, старі радянські будинки, радянський менталітет, алкоголізм, дуже гарні жінки. Нерідко з такими стереотипами вони їдуть сюди, але сподіваються побачити інше обличчя України. Сюди приїжджало вже десь 150 людей, і майже всі кажуть – вау, ми не сподівалися побачити таку природу і таку культуру, смачну їжу. Така гарна атмосфера, такі гарні люди. Я їм перекладаю, багато розказую.

– У Голландії перед Євро була така акція, що жінки не пускали чоловіків в Україну. Після Євро імідж України трохи покращився?

 

Я про цю акцію тоді не знала. Мені здається, що після Євро імідж України став трохи кращим. Люди справді мали негативні сподівання щодо України: расова дискримінація, тебе можуть вбити, ніби в джунглях. Шкода, що голландські медіа таке тоді писали. Люди думали просто: України я не знаю, краще поїду до Польщі, бо там цивілізація. А коли вони їздили сюди на матчі, то були вражені, мали дуже гарний настрій і святкували разом з українцями. Все було супер.

З іншого боку, вони бачать, що Янукович дружить з Росією, а Тимошенко вже звинувачують у вбивстві, і це все йде паралельно. Люди розуміють, що Україна дуже гарна, тут можна дуже весело провести відпустку, у неї цікава історія, але вони також бачать, що ваша внутрішня система – така «трошки негарна», багато корупції.

Я читала статтю в “Нью-Йорк Таймс” про Януковича і його сім’ю, про всі їхні групи, маєтки, як вони усе і всіх контролюють. Люди в шоці, коли таке читають. Дивно, що багато людей проти нього, але він став президентом. Він, напевно, давав багато подарунків, зрештою, як і інші партії, які хотіли потрапити в парламент. Багато людей думали тільки про себе, а не про те, що вони є частиною системи. І самі стимулювали таку систему, коли ці подарунки брали.

– Ти говориш українською краще, ніж деякі наші міністри.

О так, я вже не вперше це чую (сміється)!  Я говорю,  але граматика у мене дуже погана. Мене вчила української одна вчителька англійської у Самборі, коли ми там жили з бойфрендом. Я могла б набагато краще вивчити, якби й далі мала уроки.

– Взимку ти теж ходиш у гори?

Два тижні тому я мала лижний тур – з наплічником та наметом. Восьмеро людей і я. Це було супер! Ми починали в Зелені біля Буркута і йшли на лижах через румунський кордон і назад через Буркут. Я дуже люблю спорт. Катаюсь на ровері, бігаю. Це був мій перший лижний похід. Було трошки важко, бо я мала на плечах рюкзак на 20 кілограмів, і якщо сніг був не дуже добрий, було важко їхати. Але це було дуже класно. Тепер хочу написати статтю в голландський спортивний журнал, щоб люди знали про таку можливість у Карпатах.

Тури, які я робила рідше, – це для людей 50-60 років, йдемо помаленьку, спимо у садибах, все спокійно. Я сама більше люблю активні походи – з наплічниками, на ровері, рафтинг, різні комбінації. Зараз кілька журналів зацікавились інформацією про такі активні тури, і я готую матеріал. Паралельно готуюсь до прес-туру. Журналісти з Голландії приїдуть сюди. Покажу їм Львів, Івано-Франківськ, Карпати. Вийдемо на Кострич, переночуємо там у  наметі. Підемо на Дземброню.  Я знайшла у Верхньому Березові садибу, де організують екотури: вони покажуть, як пекти хліб, як доїти корову, як зробити бринзу.

 

 – Знаю, що ти навчилася готувати борщ.

Я дуже люблю борщ! Я трошки вміла, а на днях мій друг Андрій, який є гідом у Карпатах, показав мені, як робити кожен крок, і ми разом приготували – було дуже смачно. Я дуже люблю голубці, деруни, добрий банош. Знаю, що найкращий банош має бути зварений на сметані, а не на воді, і має бути справжня бринза.

 – Чому саме Франківськ, а не Львів, Верховина чи Косів?

Львів мені дуже подобається, але після того, як я розійшлася зі своїм хлопцем, я задумалась над тим, що ж мені робити далі. Я колись повернуся в Голландію, але не зараз. А поки я тут, хочу якомога більше часу приділяти тому, що я найбільше люблю, – горам. Це моє хобі, моя любов. У горах моє серце б’ється сильніше! Я думала про Верховину, Косів чи Ворохту. Але поки я тут сама, ліпше жити в місті, де є гарні кафе і якісь виставки, концерти, де багато вільних людей – митці, журналісти. Я не часто би їх зустрічала, якби жила у селі. Мене душить консерватив. Люблю вільний дух. Тому Франківськ. Я дуже рада, що живу саме тут. Я дуже часто буваю в горах, але з радістю повертаюся до Франківська, у його гарну атмосферу. Проте не можу сказати, що я тут постійно живу — я кожних кілька місяців їжджу до Голандії.

 – Як твої батьки і голландські друзі сприйняли твоє рішення жити тут?

Вони знали, що я хочу жити за кордоном. Я вивчала в університеті міжнародну соціологію розвитку, працювала в Індії, мала проект в Афганістані. Емансипація, права людини. Для них не було сюрпризом, що я хочу жити за кордоном, але вони були в шоці, що я вибрала Україну. Не знали нічого про неї, мали багато стереотипів. Вони приїжджали сюди вже чотири рази, і кожен раз їм все більше подобається.

Мені тут добре. У Голландії всі дивляться на годинники, живуть за схемою. Там мало природи, бо у країні спланований кожен квадратний метр. Від 9-ї до 17-ї всі мають роботу, потім займаються спортом. Телефоную подрузі, кажу, хочу з тобою зустрітися. А вона: зараз подивлюся у записник – давай через три тижні. Або через три місяці. Ми дуже багато плануємо, багато робимо – це дуже добре, але звідси багато проблем. Всі дбають про свій імідж, статус. Я не хотіла бути заручницею одного міста і однієї країни, хотілося більше свободи і робити цікаві, важливі речі, не дбаючи про престиж.

 

Спілкувалася Наталка ГОЛОМІДОВА