Про нього говорять у всіх журналістських спільнотах, йому заздрять, ним пишаються: Денис Данько, журналіст програми «Гроші» Студії 1+1, переміг у трьох номінаціях конкурсу професійної журналістики «Честь Професії 2012». Його робота «Київський зоопарк» стала найкращою у номінації «Найкраще журналістське розслідування», робота «Туберкульоз в Україні» – у номінації «Найкраще подання складної теми», а робота «Солдати на продаж» – у спеціальній номінації від Світового банку «Зупини корупцію».

“Спочатку я писав вірші, але потім вирішив писати вірші за гроші, і вийшли журналістські матеріали з тих віршів”, – жартома розповідає франківець Денис Данько про те, як починав свою кар’єру.

– “Гроші” – одна з найрейтинговіших програм на українському ТБ. Як журналісту потрапити в таку програму?

Програма “Гроші” вже третій рік в етері, як кажуть на СТБ. І весь цей час програму роблять фактично одні й ті ж люди. Журналістський кістяк незмінний – Віталій Єрмак, Михайло Ткач, Олександр Іваницький, ну і я. Дмитро Волков, Ольга Вязенко, Сергій Мальнєв прийшли трохи пізніше. Правда, цього року залишили «Гроші» двоє ветеранів – Даша Чиж  і Василь Пасочник. Та все одно, порівняно з іншими командами, ротації в нас мінімальні. За весь час дуже багато людей приходило, але майже ніхто не залишався. Зчаста через те, що не підходили з певних причин програмі. Бували й такі, яким програма не підходила. Боялись, можливо. Боялись наших, так би мовити, умов праці. Адже розслідування – специфічний жанр, а журналістські розслідування в нашій країні – це взагалі “екстремальна журналістика”.

– А за якими критеріями оцінюється, підходить журналіст для програми чи ні? Головний критерій – це, певно, «обезбашеність». До нас потрапити важко, але є люди, яким це вдається. Якось так виходить, що в «Гроші» не приходять зірки журналістики. Приходять молоді і трохи божевільні (сміється) в хорошому сенсі цього слова. У них немає ніякої, так би мовити, школи – і це добре. Вони чисті і хоробрі, і після роботи в програмі “Гроші” сприймають професію по-іншому, значно ширше, ніж, скажімо, в новинах. Адже ми не тільки інформуємо, ми викриваємо.

– Наскільки ви ризикуєте? Як і хто вас прикриває у гострих ситуаціях?

У нас «дах» – закон. І коли камера ввімкнена, не дивуйся, але він працює. Ризик, звісно, є. Але його не так багато, як думають. Ми знаємо, як себе захистити. Ми воюємо зі злом, але ця війна публічна. Тому апелювати, виправдовуватись, домовлятись, погрожувати наш  “ворог” мусить виключно перед телекамерою, хоче він цього чи ні. Тому зазвичай ті, кому ми насолили і розказали про них правду-матку, воліють не розвивати конфлікт, адже розуміють, що собі дорожче. Але деякі гади наважуються на помсту. Відразу ж згадується історія про побиття мого друга і колеги Дмитра Волкова. Нагадаю, він робив серію сюжетів про земельні махінації у Вишгородському районі (Межигір’я теж у тому районі). Дмитро під власним під’їздом отримав по голові від невідомого, який сказав: “У Вишгород ти більше не їздиш!” Журналіста не захистив ні закон, ні правоохоронці, ні щось інше. Але ж відразу після лікарні Дмитро повернувся у Вишгород і добив тих гадів останнім своїм сюжетом. Тепер земельні оборудки навколо вишгородських земель під строгим контролем Генпрокуратури. Хоча кривдників так і не знайшли. Канал за них навіть мільйон гривень пропонував. Але випадок з Дмитром – за три роки програми – перший і, сподіваюсь, останній. Мені особисто деколи погрожували, проклинали, до більшого не доходило, на щастя.

– Що стає поштовхом для розслідування?

Причиною для більшості наших сюжетів є листи звичайних людей. До нас багато пишуть і телефонують. Якщо проблема стосується багатьох людей, ми починаємо роботу.

– Недавній сюжет про дружину адвоката Тимошенко Сергія Власенка викликав шквал коментарів в Інтернеті. Мовляв, це замовлення на знищення репутації адвоката опозиціонерки номер один. Ти робив цей сюжет. Що скажеш на закиди? 

Так, його робив я. Але це не було замовленням. Я проти Власенка нічого не маю. І більше того, істеричка Окунська, його колишня, мені не подобається. Але від неї нам надійшла пропозиція ексклюзиву – увірватися разом з нею у маєток Власенка! Мені цікаво, хто б із журналістів відмовився від такого? Це моя робота, і не важливо, що я не вірю в нашу опозицію і одночасно ненавиджу нашу владу. У професії я абсолютно холодний до їхніх політичних розборок. У програмі ми часто показуємо маєтки як владних, так і опозиційних хапуг. Правда для всіх одна. В нього маєток на 800 кв. м у центрі Києва, який коштує 5 млн. доларів, і його колишня хоче відпиляти половину того всього. Ось і все, це і є те, заради чого робився цей сюжет. Тимошенко тут ні до чого.

– Які теми ви не чіпаєте? Все ж таки почуття самозбереження у вас є, ви ж не божевільні?

Потрапити на стрілку “злодіїв в законі” і там “спалитися” мені б не дуже хотілося… Але це єдиний приклад, який спадає на думку… Зі справжніми бандитами треба бути обережними. Про це знають всі – і журналісти, і правоохоронці, і прості люди. Але так, щоби з причини страху не братися за тему, такого, здається, у нас немає.

Кожна тема журналістського розслідування має в собі потенційну небезпеку. Все залежить від ставлення автора сюжету. Будь-яку тему можна ж розкрити, не піддаючи себе особливому ризику. Хай це не так переконливо, але безпечно. Однак основна фішка “Грошей” – це саме ризик! Тому у нас навпаки: чим “стрьомніша” тема, тим більший на неї конкурс серед наших журналістів.

– …Янукович, “Сім’я”?

Янукович – це топ-тема, а”Сім’я” – то взагалі. Складність у тому, що він Президент. І там все за сімома замками, витік інформації з апарату мінімальний. І якщо журналісти хочуть дати “ляпаса” самому гаранту, то цей “ляпас” має бути дуже обґрунтованим. Тобто як тільки до нас потрапить інформація про Януковичів, ми обов’язково про це розкажемо. Я б дуже хотів зробити про них матеріал… І колись зроблю.

– Наскільки і як на вас впливають власники каналу? У них же з інстинктом самозбереження все гаразд…

Гальма є на будь-якому рівні – починаючи від редактора і закінчуючи гендиректором каналу. Але вони мінімальні і зазвичай обґрунтовані. І це нормально. Я десь таке чув, що “Гроші” – один із найулюбленіших проектів власників каналу. Я впевнений, що завдяки цій «безбашеності» проект досі існує. Крім того, керівництво чудово розуміє, що проект журналістських розслідувань повинен існувати в такій закорумпованій державі. Адже якщо заткнуть рота нам і таким, як ми, – тоталітаризм не за горами. Чесна, нецензурована журналістика – це справді четверта влада. Крім того, наше існування вигідне й політикам, адже вони, отримуючи від нас «підсрачники», тим самим створюють видимість демократії. Що поробиш.

– Спокуси бувають? Що втримує?

Інколи пропонують гроші. Одного разу нардеп, про якого ми робили сюжет, пропонував трикімнатну квартиру в Ялті. А втримує, по-перше, принциповість керівництва нашого продакшину, а по-друге – глядачі. Адже ми показуємо тільки соціально значущі теми – суспільство грошей не платить. А відстоювати інтереси якогось бізнесмена чи політика, який готовий занести нам за це валізу зелених, ми не маємо права. Адже це відразу дуже помітно – нікому не цікаві, скажімо, проблеми якогось Васі Пупкіна з податковою міліцією. Тому “замовних” сюжетів у нас ніколи не було. Мені навіть ніколи не пропонували нічого, у колег траплялося, але, повторюся, протягнути такий сюжет не реально. Ця тема у нас навіть не обговорюється.

– Як твоя сім’я ставиться до ризиків?

Мама завжди переживає, але вже після того, як сюжет був в ефірі. Каже, нащо ти туди лізеш і т.д. Після побиття Волкова паніка посилилась. Але я сім’ї, як і тобі, пояснив, що насправді ризиків у професії каменяра значно більше, ніж у журналістиці. Просто не кожен каменяр має можливість на всю країну розповісти, що йому цеглина на ногу впала.

– Твої професійні амбіції задоволені?

Та ні. Мені ще вчитися і вчитися. Телебачення – це досить широка індустрія. Я багато в чому себе вже спробував, але незвіданого не менше… Розслідування – це тільки один етап. Я не готовий сказати, що згоден присвятити цьому все своє життя. Хочеться якогось творчого розвитку. А простору на ТБ для цього достатньо. Хочеш – займайся розслідуваннями, хочеш – крутись у шоу-бізнесі і займайся жовтою журналістикою, хочеш – роби документалку або пиши сценарії для ток-шоу чи серіалів. Моя професія – не журналіст. Моя професія – телевізійник, і тут ще не оране поле.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ