Днями

ПСИХІАТР

Знайома розповіла. Поліклініка. Прийшли з сином оформляти медкарту для дитячого садка. У списку лікарів зазначений також лікар-психоневролог. Заходимо в кабінет. Вітаємося, віддаємо лікареві направлення. Той починає було ставити дитині якісь питання. Аж тут різко, без стуку відкриваються двері. Завалює прибиральниця (а-ля Баба Яга) з відром і шваброю і заявляє лікареві, що вона збирається тут зараз прибирати. Лікар обурений, але ввічливо говорить: “Ніно Сергіївно, а чому зараз, а не після роботи? Тут же і я сиджу, і люди ось прийшли”. Та з ходу відповідає: “А мені сьогодні раніше треба піти!” І починає ялозити шваброю по підлозі. У лікаря вираз обличчя, звичайно, невдоволений і обурений, але – інтелігент, до того ж психоневролог, стримується. Прибиральниця жваво відтісняє лікаря від столу шваброю і три секунди протирає чисту підлогу брудною ганчіркою. Далі під’їжджає шваброю до ніг малого і невдоволено заявляє дитині: “А ти, хлопчику, чого тут стоїш? Не бачиш, посунутися треба, я ж сказала, що прибираю тут!” Малий піднімає на неї свої наївні дитячі оченята і, не замислюючись ні на секунду, гучним, дзвінким голосом видає: “Пішла до дупи!” Баба Яга завмирає від несподіванки. Тоді дивиться на дорослих – лікаря і маму – з очікуванням їх реакції на сказане. Але реакції – ніякої. Вона червоніє, хапає свою швабру і відро і кулею вилітає з неприбраного кабінету. Лікар, не кажучи ні слова, бере направлення і пише: “Психічно здоровий”.

Якось

ТОНІК

Недавно бачив таку картину в одному невеличкому магазині. Черга. Стоїть п’яний мужик інтелігентного вигляду. Підходить його черга. Зібравшись з силами, він каже: «Джин-тонік». Продавщиця тягнеться рукою на верхню полицю, не досягає, ставить табуретку, дістає джин «Gоrdоn», злазить, ставить на прилавок. Мужик продовжує: «Очаківський…» Продавщиця плюється (народу ж багато), біжить в комору, переставляє ящики, знаходить «Очаківський», знову переставляє ящики, повертається з баночкою «Очаківського» джина, ставить на прилавок. Мужик продовжує: «Два…»

Колись

ТЕРАПІЯ

Проходив я після закінчення інституту практику в реанімації. І ось одного разу навесні привозять хлопця – жертву нещасливого кохання. Треба сказати, весною таких ідіотів просто пачками в лікарню привозять – гормони грають. Той хлопчина чимось травився, але не до кінця. Відкачали його, крапельницю зробили, і лежить він. А оскільки весь цей час він кричав, що жити без неї не буде, вб’є себе і т.д., то його ремінцями до ліжка прикрутили. Оскільки з хлопчиною все гаразд, то треба його з реанімації перевозити, що мені і доручили. Везу я його з крапельницею, а він ніяк не заспокоюється – репетує. Мені це трошки набридло, і вирішив я приколотися. «Ах так, кажу, жити не хочеш, то й не треба, будеш донором органів», – і від’єдную у нього крапельницю. Це не шкідливо, однак ефект справляє. Везу його далі. Він притих. Підходжу до ліфта. А треба сказати, що везти його можна було двома шляхами: вверх, через відділення травматології, або через підвал, де морг. Так от, заходжу в ліфт, мене запитують: куди – вгору чи в морг? Я кажу: «У морг». Хлопчина біліє і починає щось бурмотіти про лікарів-убивць. Коли добралися до підвалу, він почав кричати вже на повний голос: “Рятуйте, допоможіть, вбивають!” А всі бачать, що хлопець явно не при собі, ременями до ліжка прикручений, і уваги на це не звертають, хтось заспокоює: це не боляче, потерпи, раз – і все, і так далі… Хлопець розуміє, що це явно вселенська змова, згадує всі фільми, де в людей вирізають органи, і впадає у повну прострацію… Коли добралися до палати, на нього дивитися стало страшно, лежить блідий і смиренний. Більше він покінчити з собою не намагався, шокова терапія!