Знайомтесь: Микола Гавриляк, 21 рік, засновник міста. І нехай це місто – «Типовий Івано-Франківськ» – існує тільки інтернет-мережі, але прописалися в ньому цілком реальні люди, десятки тисяч франківців чи якось пов’язаних з нашим містом громадян. Мережеве місто зняло чимало тих бар’єрів, які розділяють мешканців Франківська реального. Статус у Фейсбуці і Вконтакті важливіший, ніж соціальний: тут студент, підприємець чи офісний працівник вільно сперечаються з якимсь начальником чи депутатом, тут обговорюють дороги, комуналку, культуру, архітектуру, збирають кошти на благодійність. Словом, віртуальне місто потроху починає впливати на реальне. Про це й розмовляємо з засновником спільноти «Типовий Франківськ» Миколою Гавриляком.

 

– Як народилася ідея перенести Франківськ у соціальні мережі?

Ідея виникла спонтанно, як і всі мої ідеї. Вночі. Засів якось десь об одинадцятій – і до третьої ночі обдумував проект. Спочатку була ідея об’єднати людей, які є в соцмережах, в рамках одного міста Івано-Франківська. Спершу зробив спільноту у Вконтакті. За кілька днів відкрив спільноту у Фейсбуці, тому що в мене було там коло спілкування: журналісти, депутати, керівники комунальних підприємств, тобто люди, що приймають якісь важливі рішення в місті. Якщо ці люди здебільшого обрані громадою міста, у мережі вони пишуть про те, що хвилює громаду, я подумав, що спільнота буде актуальною, бо кожен франківець зможе напряму спілкуватися з ними за допомогою соцмережі, а не за посередництвом бюрократичної машини. І справді, в перші ж місяці декілька учасників спільноти вже змогли вирішити якісь свої питання з її допомогою. Ми побачили, що так локально можна впливати на прийняття певних рішень.

Поступово процес пішов. Спочатку було до сотні учасників. Потім кількість почала рости. Зараз у нас приблизно 1200 людей тільки у Фейсбуці і майже 40 тисяч у Вконтакті. Всього франківців у Вконтакті орієнтовно 120 тисяч, навіть якщо врахувати, що з 20% акаунтів недіючі, це багато.

 

– Як відрізняються франківські аудиторії у Фейсбуці і у Вконтакті?

У Фейсбуці франківців значно менше. У Вконтакті переважає розважальна тематика, там люди молодші. У Фейсбуці здебільшого доросліші люди, реалізовані, зі сформованими поглядами, тут значно менше підлітків.

 

– Чому Франківськ «Типовий»?

Так захотілося. Ми намагаємося показати щось для Франківська типове, але що при цьому відрізняє його від інших міст. От візьміть «пижики» – маршрутки, які тільки для нас є чи були типовими, а вже в Тернополі чи у Львові навіть не зрозуміли б, що ми маємо на увазі. Ми пишемо про звичайні буденні речі, але іронічно, інколи саркастично, робимо типове предметом суспільного обговорення. «Типовий Франківськ» – це зручний комунікативний майданчик для мешканців міста. Не більше, але й не менше.

 

– Складно бути модератором такої великої кількості народу з різними смаками, поглядами, настроями? Які правила взаємодії у спільноті ти вибудував?

Завжди доводиться шукати золоту середину. Не можна накидати надто жорсткі правила, тому що тоді люди вважають, що їх забагато контролюють, і вони будуть менш активні. Всі цілком дорослі, аби порозумітися без сторонньої допомоги. Тому в Фейсбуці  – самоконтроль. Єдине, що було заборонене з самого початку, – це самореклама чи комерційна реклама.  Спершу у спільноту трошки потрапляла політика, але ми її усунули. Зрештою, перед виборами я спеціально створив проект «Вибори на Прикарпатті», щоб усі політичні теми звести на окремий майданчик. Він і зараз існує, там під тисячу учасників, яких цікавлять політичні теми. В «Типовий Франківськ» ми намагаємося закидати до обговорення радше господарсько-комунальні проблеми, питання культурної спадщини, облаштування міста тощо.

Такі основні правила, прийняті від старту проекту. За їхнім дотриманням стежать самі учасники спільноти. Бували, звісно, й конфлікти, доводилося навіть банити людей (забороняти доступ до спільноти), але це рідко.

 

– Як сам оцінюєш ефективність спільноти? Чим, окрім дискусій, може похвалитися засновник спільноти?

Скажімо, завдяки нам знайшли роботу десь 50-60 людей. Ми маємо спеціальний розділ у Вконтакті. Але з Фейсбука ми шукаємо роботодавців. Наприклад, коли директор «Франківськавтодору» Андрій Шуневич шукав працівників, ми оголошували про це в спільноті, і багатьох з тих, хто відгукнувся, влаштували на роботу.

Ми також організовували благодійний аукціон, допомагали онкологічному відділенню дитячої лікарні. Учасники «Типового Франківська» зібрали майже 16 тисяч гривень, на ці кошти закупили ліки першої необхідності. Препарати дуже дорогі, тому, певно, допомога скромна, але таки комусь знадобилася.

 

– Мережі – добрий засіб громадянської мобілізації. Ви пробували використовувати спільноту для громадських акцій? Наскільки учасники легкі на підйом? 

Якось ми пікетували місцевий офіс Партії регіонів, це було після ухвалення Радою «мовного» закону. Людей трохи назбиралося. Принаймні, мені здалося, що регіонали були досить налякані, нервові.

Була також акція проти водіїв, що паркуються з порушенням правил чи просто незважаючи на комфорт перехожих. Ми на такі автомобілі наклеювали постери «Я паркуюсь, як рагуль». Ми тоді зібрали кошти на ці наклейки, надрукували, та й зараз додруковуємо час від часу, роздаємо людям, які хочуть приєднатися до акції.

 

– Недавно у «Типовому Франківську» оголосили збір коштів у своєрідний віртуальний бюджет чи то фонд. Яка мета?

Це окрема ідея. Вона виникла в мене ще перед виборами. Чому б учасники спільноти не складалися мінімальними сумами в якийсь умовний бюджет, з якого можна було б витрачати гроші на певну мету, з якоюсь користю для міської громади?

Ясна річ, дороги ми не візьмемося ремонтувати, але є чимало ідей, які могли б втілити. Скажімо, створити в Івано-Франківську Алею слави, вшануваши людей, які багато зробили для міста. Це цікаво і не надто витратно. Можна допомагати хворим дітям. Можна встановити огорожі на тротуарах, щоб пішоходи не переходили вулиці в неналежних місцях. Можна влаштовувати якісь акції, організовувати концерти. Стільки всього можна робити!

 

– Політики звернули увагу на «Типовий Франківськ»? Намагалися домовитися про рекламу на виборах, наприклад?

Цікавились. Тому що це жива реальна аудиторія, потенційні виборці. Але нам не дуже цікава така співпраця.

 

– Для тебе ця спільнота – безкорисливий громадський проект чи з цього може вирости бізнес?

Я так чи інакше розглядаю цей проект як певний старт для майбутнього бізнесу. Він може стати основою медійного проекту. Зрештою, він уже заробляє невеликі гроші.

Минулої осені у нас з’явилися перші рекламодавці: замовляли рекламу якихось розважальних вечірок. Реклама в нас очевидна, ми нічого не підсовуємо. Потрібно розуміти, що в «Типовому Франківську» вже працює ціла команда адміністраторів, і люди повинні бодай щось отримувати за витрачений час. На зарплати ще не вистачає, але на символічні премії вже заробляємо.

 

– Своє майбутнє ти пов’язуєш саме з інтернетом? Чимало скептиків вважають, що комунікація у мережах вбиває живе спілкування.

У мене коло спілкування у житті велике, в інтернеті – ще більше. Інтернет дає мені можливість спілкуватися з людьми з інших міст. Все залежить від того, як ти використовуєш мережу. Чи ти її використовуєш, чи вона тебе.

 

Розмовляв Андрій СОВА