Ідейний натхненник компанії «23 ресторани» Юрко Филюк щойно повернувся з півторамісячної подорожі Камбоджією, Таїландом, Лаосом та В’єтнамом. Замість п’ятизіркових готелів – кілька днів життя на деревах, замість вишуканих ресторанів – дешевий фаст-фуд. Такі мандри, каже франківський ресторатор, який впроваджує у життя нестандартні методи ведення бізнесу, найкраще допомагають наблизитись до розуміння себе і своєї місії у світі. А також надихають на створення нових ресторанів в Івано-Франківську.

 

 

– Багато українців зараз тікають у теплі краї від холоду й зимової сірості. Ти навмисне плануєш подорожі на цей час?

Це найсприятливіший період для подорожей Азією. Те, що я минулого року поїхав в Індію саме в цей час, сталося випадково. Ми якраз відкрили кав’ярню «Говорить Івано-Франківськ». Останні тижні перед відкриттям  взагалі не спав – це був досить стресовий період. Буквально на другий день мій знайомий каже, що зібрався з друзями в Індію, і питає, чи не хочу я з ними. Я, не роздумуючи, погодився. Тоді мені сказали, що їдуть на два місяці. Отак ми й поїхали. А цього року спрацював біологічний годинник. Якраз підвернулась цікава експедиція, і я частину подорожі їхав з групою «One life». Їхня філософія: життя коротке, треба все спробувати.

– І що ти спробував вперше?

Ініціатор групи вже другий рік катається по цілому світу й організовує різні нестандартні поїздки, як-от у Камбоджу та Лаос через Таїланд. Найцікавіша штука – три дні жити в джунглях на деревах. Пересуваєшся цей час підвісними системами, між деревами натягнуті канати довжиною до кілометра. Фактично, ти просто літаєш, інакше перебратися від однієї точки до іншої неможливо. Ми жили у хатинах на деревах, які знаходились десь на висоті 20-го поверху. До речі, ці хатинки використовують також фотографи National Geographic. Це була така непопсова подорож, дотик до живої природи, до живої культури. Я приєднався до цієї експедиції, а потім ще сам подорожував Лаосом та В’єтнамом – таки вперше. Крім того, почав кататися на мотоциклах і скутерах.

– Подорожуючи наодинці, не відчував страху або самотності? Зрештою, це могло бути не цілком безпечно.

Дуже люблю такий формат подорожі і по-справжньому кайфую, коли один. Азія досить комфортна, не було ніякої агресії чи небезпеки. В багатьох країнах це вважається дуже класним і необхідним, коли ти закінчуєш середнє навчання і перед тим, як обирати, куди вступати далі, береш паузу на рік-два і подорожуєш світом. Навколо так само багато людей, які подорожують наодинці. Це дуже корисно. Починаєш розуміти себе. Повертаєшся дорослою усвідомленою людиною.

 – У нашому суспільстві вважається дивним, що бізнесмен отак просто кидає роботу і «звалює» відпочивати майже на два місяці.

Для мене це не є відпочинок, так само, як робота не є роботою. Це просто зміна середовища. Для мене це є дуже корисним, і в результаті це стає корисним для бізнесу. Настрій моїх людей – це проекція мого настрою. Стан бізнесу – це проекція мого стану. Як не дивно, за період моєї відсутності бізнес став сильнішим і кращим, бо я стаю сильнішим. У мене є домовленість зі своєю командою, що я можу подорожувати півроку на рік. Зі мною завжди айпад, інтернет теж є майже усюди, тому я завжди на зв’язку. На щастя, є на кого залишити бізнес. Моє завдання – відкриття нових ресторанів. А щоб їх відкривати, потрібне натхнення. Ці подорожі – моє натхнення.

– Ти якось сказав, що після кожної подорожі відкриваєш новий ресторан.

Так виходить. Зараз я теж повернувся з концепцією нового закладу. Місяць в Азії я тільки й думав про концепцію, ночами не спав. Нарешті пазли склалися. Тільки заради цього й варто було їхати. Не обов’язково в Азію. Можна залізти в гори у якусь колибу. Відкриття нового ресторану буде не раніше, ніж за 8 місяців, тому ще купа роботи. Поки що не можу розкрити всі карти. Скажу тільки, що там будуть страви на вогні.

– Як тебе змінюють подорожі?

Дуже. З’являється відчуття, що я житель цілої планети. Руйнуються стереотипи, які заважають. Починаєш з повагою ставитися до того, чого не розумів раніше. Зникає страх. Бо якщо я чогось не розумію і не знаю, то це заперечую. Приходить більше ідей. Бачиш можливості, про які раніше й подумати не міг. Для мене найкорисніше їздити на кілька місяців, жити без поспіху і відчувати атмосферу. В чужій країні неможливо закритися в хаті і нікого не бачити. Мусиш комунікувати з іншим світом, і це теж корисно. Тобі не дозволяють розслабитися повністю, але відпочиваєш від зайвого галасу. Навіть не хочеться дивитись фільми, зникає відчуття, що треба себе кудись подіти. Стає добре з самим собою. Можеш цілий день сидіти на природі. Тоді хочеться писати: веду щоденник, куди записую свої думки та ідеї, з яких черпаю цілий рік. Я не можу цього робити у Франківську.

– У «Мануфактурі» відмовились від загортання столових приборів у серветки, щоб зберегти життя двом деревам у рік. Які ще “фішки” ти запровадив після подорожей?

Відмова від серветок – стала наслідком послідовних кроків у рамках нашого способу ведення бізнесу. Минулого року я якраз прийшов до того, що хочу робити бізнес виключно в гармонії з природою. Не в розрізі одного-двох років, а з думкою, що буде після мене років через двадцять.

Під час подорожі наводжу лад зі своїми думками. Для мене завжди були важкими моменти народження нових ідей. Зараз є усвідомлення, що не хочу будувати модні заклади. Мрію будувати ресторани, які будуть жити сто років. У Європі є багато ресторанів, які передаються від родини до родини. Є надія, що «Мануфактура» і «Говорить Івано-Франківськ» можуть стати такими закладами. Коли створюємо новий заклад, ми підходимо до нього з думкою, що за 50 років там нічого не мало би змінитись. Тому завдання ускладнюється з самого початку. Треба продумати кожну деталь. Будемо використовувати лише органічні продукти, повикидали мікрохвильовки, кетчупи-майонези. Раніше я побачив, як роблять смузі, – натуральні фрукти перебивають з льодом. Цю ідею ми запровадили минулого року.

– А чим завинила мікрохвильовка?

Є багато суб’єктивних доказів шкоди такої їжі, та головне сам відчуваю, що це не є добре. По-перше, повторне розігрівання готового продукту. Ідеальна їжа – щойно приготована, ти заряджаєш її своєю позитивною енергією. Коли їм їжу з мікрохвильовки, я відчуваю, що з цією їжею щось не те, вона наче мертва. Душі у неї точно ніхто не вклав – просто кинули в металевий ящик, щоб було швидше. Мене це не чіпляє. Інша справа, коли кухар старався, подав страву просто з вогню.

– Ти – успішний бізнесмен, а уникаєш п’ятизіркових готелів і all inclusive?

Мені цікавіші поїздки у студентському форматі, коли рюкзак на плечі і поїхав. Можу зайти у дорогий ресторан з цікавості, але сам більше люблю їжу у вуличних ресторанах. Там є відчуття справжності, бо у дорогому ресторані я розумію, що плачу за понти.  Але їхній стріт-фуд – цілком інакший, ніж український. Сім’я зловила морепродукти, їх привезли, показали тобі, ти показав пальцем, яку хочеш рибку, у тебе на очах її посмажили і подали. Сидиш на пластиковому стільчику на краю дороги, і це колоритно, хоча для когось це, може, й бридко. Мене не парить зупинитись у хостелі, в кімнаті, де  хроплять ще десятеро. Коли хочеться побути одному, беру собі дорожчий хостел – за 5-10 доларів, але ніколи за 50.

– Не виникало спокуси залишитися в одній з цих чудесних країн?

Ні. Я несу відповідальність за те, що я роблю у Франківську, і за те, що лишиться після мене. Сім’ю не вибирають, а ми бізнес будуємо, як сім’ю. Мені стало комфортно у Франківську якраз після подорожей. Відпали стереотипи, що я насправді можу більше, що хочеш дати людям більше, а їм це насправді не потрібно, треба їхати кудись далі. Раніше не відчував Франківськ своїм містом. Народився у Придністров’ї, переїхали сюди, коли я був у сьомому класі. Коли був молодшим, хотілося якогось розвитку, тому жив у Києві, а зараз мені подобається відчуття жителя планети з відповідальністю за цих людей і цей бізнес у Франківську. З’явилося щасливе відчуття, що хочу займатися цією справою ціле життя. Залишається відкрити ще 17 закладів.

 

Розмовляла Наталка ГОЛОМІДОВА