Днями

ПРАСКА

“Інструкцію до виробу читають тільки в тому разі, коли апарат або безнадійно зіпсований, або не допомагають інші методи впливу” (Один із законів Мерфі).

Нещодавно принесла мені моя знайома праску з парогенератором. Подивися, мовляв, перестала працювати, а вона перед святами терміново потрібна. Горить червоний сигнал, який означає, що нема води в резервуарі. А знайома воду додавала. Телефонувала в сервіс, сказали, що треба міняти насос, а у них немає і т.д. Подивився я цю праску. Річ зручна. Знімний бачок для води. Ось у цьому бачку якраз і була заковика. Рівень води у ньому контролюється за допомогою поплавця з магнітом. Сплив поплавець – є контакт, користуйся, будь ласка, не сплив – горить сигнал додавання води. Бачу, поплавець прилип до стінки, там, видно, якісь солі накопичилися від тривалого користування. Струснув бачок, поплавець сплив, і все працює. Головне, що в інструкції написано: при додаванні води струсити резервуар для спливання поплавця, але хто їх читає, ті інструкції? Написав записку, мовляв, якщо знову не буде працювати, прочитай інструкцію п.7.2, а сам поїхав у своїх справах. Через день дзвінок: “Слухай, щось знову барахлить моя праска, та ж проблема, не підкажеш, що мені робити?” – “А ти інструкцію читала?” – “Ой, та нема коли мені читати, вона у мене два роки без всяких інструкцій працювала. Може, знову до тебе привезти?” Це мене трошки зачепило. Буде тягнутися з праскою до чорта в зуби замість того, щоб прочитати два рядки. Ні, кажу, у мене часу нема з твоєю праскою морочитися. Втомилася вона, два роки без передиху гарує, їй теж відпочинок потрібен. “Ой, а що ж мені робити?” – питає знайома. “Не знаю, може, візьми її на руки,  пісеньку їй заспівай, поколиши, може, і запрацює!” – кажу я. Вона, звичайно, образилася, мовляв, йди ти в баню зі своїми приколами, не хочеш допомогти, ну і не треба. Але я непохитний: “Ну, як знаєш, я більше нічого зробити не можу!” Через годину дзвінок: “Ой, дуже тобі дякую! Ти знаєш, поколисала я свою праску, колискову їй заспівала, ввімкнула, а вона працює! Чудо! А я думала, ти приколюєшся. Тепер буду знати, як з нею поводитися!” А вчора знову телефонує: “Слухай, а пісні їй співати обов’язково? А то я ношуся по квартирі з праскою, мало того, що заколисую її, як дитину, та ще й колискову співаю. Сімейство на мене з підозрою дивиться!” Народ! Читайте інструкції! Іноді це корисно!

Колись

ОКУЛЯРИ

У 1991 році, як відомо, прийшов крах Імперії Зла. Мій знайомий, зараз вже полковник, служив тоді на Закарпатті в містечку Берегово. Для тих, хто не знає: це центр виноробства краю. До слова, мені довелося там побувати, тому скажу як обізнана людина: вина там відмінні, і у кожного ґазди, який себе поважає, є свій погріб з оригінальними винами різної витримки. Природно, панове офіцери всі вихідні безтурботно квасили, адже невідомо куди завтра переведуть. Армія залишалася радянською, а народ вже гострив лижі по республіках, бадьоро розбігався по “суверенітетах”. Закарпатське вино, правильне, домашньої витримки, – це окрема пісня. Червоне або біле, терпке чи солодке, молоде або довго витримане в дерев’яних бочках. Словом, до понеділка на місце служби було неможливо з’явитися в стані “ясний погляд, свіжий подих.” Але чіткість рухів і жвавість мислення забезпечувала кварта (кружка на 0,8 літра) молодого рожевого вина мадяра Іштвана. Будинок цього Іштвана був розміщений найближче до гарнізону, і зранку, особливо після свят, він уже зустрічав панів офіцерів і кожному наливав кварту цього цілющого бальзаму. Особливістю його був сильний запах і почервоніння очей після випивки. Вихід – темні окуляри, які просто було купити поруч з трьома кордонами, і то вельми непоганої якості. Задовга преамбула, але фабула буде короткою. До питання, як народжуються крилаті фрази. Зранку перевірка офіцерського складу. Виходить командир у темних окулярах. Звучить привітання. Далі командир обводить суворим поглядом офіцерський стрій, і звучить ця фраза: “Всім одягти окуляри від перегару”.