Позиція

Кілька слів до народного депутата Руслана Марцінківа, які допоможуть йому поглибити знання про інструменти залучення інвестицій в комунальне господарство.

Кожен має право на власну думку. Коли думки людини конструктивні, коли в них є раціональне зерно – до них варто прислухатися та враховувати. Коли ж навпаки – перед вами, очевидно, звичайний пустодзвін. Є критика, а є й критиканство.

Хотів би поділитися кількома міркуваннями з приводу недавньої заяви народного депутата Верховної Ради Руслана Марцінківа. «Концесія є інструментом прихованої приватизації комунальних підприємств», – виголосив недавно Марцінків, безапеляційно і без аргументів. 

А давайте спробуємо заглибитися в питання й піднімемо законодавство. 

Закон «Про концесії» був прийнятий ще в 1999 році. Він визначає «поняття та правові  засади регулювання відносин концесії державного та комунального майна,  а також умови і порядок її здійснення з метою підвищення ефективності використання цього майна і забезпечення потреб громадян України у товарах (роботах, послугах)». Сама концесія – це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом   місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької  діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове  платне володіння),  за  умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань зі створення (будівництва)  та (або)   управління   (експлуатації)  об’єктом  концесії,  майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Простими словами, закон каже: як не вмієте, хлопці, управляти чи не хочете – то передайте тим, які це вміють, аби тільки громаді було добре. А тепер – мовою цифр. За 2012 рік на підприємствах теплопостачання області втрати теплової енергії в мережах склали від 5,1% до 29,2%, а на підприємствах водопостачання втрати води в мережах становлять від 9,8% до 52%. Цифри, погодьтеся, немалі, і розрив між ними немаленький, а значить, є об’єктивні чинники, які впливають цю величину (господарність чи безгосподарність, фаховість чи непрофесійність та ін.)

Хочу наголосити, що майже всі підприємства перебувають у власності територіальних громад міст та селищ, і тільки власникам цих підприємств можна приймати рішення про надання об’єктів в концесію, а в концесійному договорі чітко прописувати всі умови. Концесія – це лише інструмент для залучення інвестицій, питання тільки у фаховому його використанні з боку власників майна. Тому твердження про приховану приватизацію є хибним та не відповідає дійсності.

Не можу погодитись з твердженням щодо штучного банкрутування підприємств. Адже встановлення тарифів здійснює Національна комісія регулювання ринку житлово-комунальних послуг для своїх ліцензіатів (747 підприємств), а для решти – тарифи встановлюють органи місцевого самоврядування. У випадку встановлення тарифів нижче від рівня їх економічного обґрунтування держава передбачає компенсацію різниці в тарифах. Так, на 2013 рік в державному бюджеті на відшкодування різниці в тарифах передбачено 5,2 млрд. грн.

Сьогодні завдання уряду – забезпечення прозорості прийняття рішень щодо передачі об’єктів в концесію, формування «прозорої» тарифної політики, забезпечення якості та стандартів надання послуг, а органів місцевого самоврядування – повноваження для контролю за виконанням концесійної угоди. А спільне завдання всіх гілок влади – це своєчасне надання громадянам послуг доброї якості і прийнятної вартості.

Руслан ГУСАК,

заступник голови

Івано-Франківської ОДА