Минули 100 днів, відколи депутати Верховної Ради сьомого демократичного скликання присягнули народу України. Цей час запам’ятається конфліктами – блокуваннями й бійками, гучними звинуваченнями, на тлі яких здобутки виглядають не такими очевидними. Але й вони, звісно, є. Обранці, для яких відповідальність перед виборцями – не порожній звук, днями звітували перед громадою.

Позафракційний народний депутат-мажоритарник Юрій Дерев’янко – єдиний з-поміж прикарпатських обранців, який не тільки доповів громаді про зроблене для виконання своєї передвиборчої програми, а й до копійки відзвітувався про використання депутатських коштів. В інтерв’ю для «Галицького кореспондента» депутат проаналізував політичну ситуацію в країні і підбив підсумки роботи парламенту.

 

– Юрію Богдановичу, під час акції опозиції «Вставай, Україно!» в Івано-Франківську Ви, позафракційний депутат, стояли на трибуні поруч з лідерами опозиційних сил. В чому, на Вашу думку, мета цієї акції?  

Мета – збудити і підняти людей. Підштовхнути всіх громадян України до розуміння того, що нинішній режим ми не зможемо знести в інший спосіб, окрім як встати і вийти на вулиці усім разом – і політикам, і звичайним людям. Мета акції – публічний тиск на владу, яка нищить все українське, яка проводить антисоціальну політику. Бо якщо будемо мовчати, влада робитиме своє далі. Але якщо ми продемонструємо діями, що режим не влаштовує більшість українців, йому доведеться схаменутися. Інакше його просто знесуть.

Ініціатива опозиції спрямована на те, аби змобілізувати суспільство, показати владі, що не треба нам тут розповідати байки про покращення та інші дурниці, коли в дійсності все навпаки.

– Вважаєте, що парламентські методи не виправдовують себе і вулиця – останній аргумент?

Сьогодні влада не чує жодних аргументів опозиції, вона просто здорового глузду не чує. Отже, ситуація виходить за рамки парламентських інструментів. Бо в парламенті вони практикують єдиний аргумент – право сили. Вони так звикли працювати і жити, не шукаючи порозуміння. У них примітивна мета – будь-якими способами збити докупи більшість: підкупом, залякуванням, тиском. Оце й вся ментальна основа їхньої політики, вся «ідеологія» тих рішень, які вони вже три роки впроваджують. А країна рухається в безодню.

Тому сьогодні наша основна мета – показати, що ми всі проти них разом! І разом ми здатні на багато чого. Людям треба нагадати, що влада у цій країні – це вони самі. Згідно з Конституцією, народ – джерело влади. І народ не давав Януковичу стільки влади, скільки він сьогодні прихопив. Ми обирали його з іншими повноваженнями. А те, що він фактично призначив себе царем, – це узурпація. Адже якщо ми когось обираємо, то маємо бути впевненими, що ця людина працює на наше благо. А сьогодні ми бачимо, що працюють на благо «сім’ї» і кількох кланів.

Тому основна мета – показати людям, що ми всі разом! І ми разом здатні на дуже багато. Ми не повинні мовчати! Бо ситуація така: або дозволяємо себе залякувати, або громада все-таки встане і заявить про себе.

– Які враження від мітингу у Франківську? Було відчуття, що це успіх?

В мене було відчуття, що люди розуміють, чому прийшли. Тисячі людей не прийшли тільки заради політиків. Вони прийшли показати, що думають про свою родину, про свою дитину, про своє майбутнє. Своєю участю в акції громада висловила категоричну незгоду з тим, що відбувається в країні.

Одна справа, коли ви на кухні критикуєте владу, інша – коли на площі, публічно, разом з політиками, яких обрали і які відстоюють ваші права. Так, у мене було відчуття щирої підтримки з боку людей.

І це на всіх, хто стояв на трибуні, покладає величезну відповідальність. Бо ми розуміємо, що після 2005 року люди зневірені. Сьогодні ми прагнемо повернути довіру до лідерів, які хочуть продемонструвати нову якість політики. Кожен політик зобов’язаний цю довіру виправдати. Дуже важко вселити в людину віру в те, що її не підведуть, що будуть йти до кінця, що будуть стояти принципово. Я б хотів, щоб усі, хто стояли на трибуні, усвідомлювали вагу відповідальності і розуміли, що всі найважчі випробування у нас ще попереду.

– Верховна Рада відпрацювала перші 100 днів, більшість із яких витрачено на протистояння між провладними і опозиційними силами. Яких усе-таки, на Вашу думку, вдалося досягти результатів за цей час?

І все-таки це була робота. Хоча б тому, що за ці 100 днів вдалося повернути власне її, роботу парламенту, в конституційне русло. Тому головний здобуток – особисте голосування.

Усі деструктивні, ганебні, руйнівні для України закони – так звана пенсійна і медична реформи, Харківські угоди, Податковий кодекс, “мовний” закон – були прийняті завдяки кнопкодавству. Кількадесят депутатів, виконуючи наказ партії, тиснули на кнопки і приймали рішення за всіх. Тепер таке не можливе.

Друге важливе досягнення – ми не дозволили режиму узурпувати парламент, законодавчу гілку влади, як вони це вже зробили з судовою і виконавчою.

Ще одне: за ці 100 днів усі опозиційні сили, незважаючи на відмінності у програмах та ідеологіях, попри конкуренцію на виборах, усвідомили, що мають об’єднатися, що треба відкласти вбік усі образи і амбіції. В нас спільна мета – захист України і всього українського від банди, що сьогодні керує.

– Вам не здається, що блокування вичерпує себе як засіб протидії? Що потрібно шукати новий формат? Що далі – постійна війна, розпуск і перевибори чи надія на конструктивну роботу?

Сьогодні маємо дуже цікаву ситуацію в парламенті. Комуністи, які були політично-комерційними чи політично-корупційними партнерами Партії регіонів, отримали свої вигоди, посади, але, мабуть, щось таки недоотримали і зайняли дуже цікаву позицію: вони начебто проти пенсійної і медичної реформ, тобто тих реформ, які вони самі ж ухвалювали. Тому Регіони сьогодні більшості не мають. В них є два варіанти дій: або прислухатися до опозиції, що кардинально змінює ментальну основу, на якій вони приймають рішення, або провокувати своїми незаконними діями блокування парламенту і через контрольовані ЗМІ поширювати пропаганду про його недієздатність, звинувачуючи в усьому опозицію. При цьому показувати, який у нас дієвий президент, як він дбає про народ. І в такий спосіб намагатися піднімати рейтинг Януковича. А паралельно – протягнути зміни до виборчого законодавства, аби наступні провести вже виключно за мажоритарною системою. Це звична для них маніпулятивна практика. Але навряд чи такий варіант тішить комуністів, які, нагадаю, жодного мажоритарного кандидата на виборах не отримали. Для них цей варіант – політична смерть. То який, зрештою, вихід?

У регіоналів зараз є 208 мандатів, для більшості їм треба ще 18. Думаю, зараз вони максимально агресивно візьмуться, аби цих 18 голосів знайти. Тому наше завдання – тримати моноліт опозиції, тримати опозиційний дух. А по-друге – проводити максимально широку роз’яснювальну роботу серед людей, щоб вони розуміли, що всі ці кроки режиму – це ніщо інше, як намагання позбавити людей контролю над владою, позбавити влади саме суспільство.

Тому нинішні опозиційні акції по всій країні мають дуже позитивну місію: людям пояснюють, що відбувається. Це важливо, бо майже всі ЗМІ сьогодні підконтрольні владі. Акція, яка планується на 18 травня в Києві, має стати останньою крапкою в тому посланні, в якому українці скажуть, що вони про цю владу думають. Тому, користуючись нагодою, також запрошую і закликаю наших свідомих громадян приїхати до столиці і підтримати опозицію! Це не акція, за яку платять гроші! Ми маємо розуміти, що за себе треба твердо і свідомо стояти. Тут тільки такий спосіб! Це наш шанс! Якщо ж виявиться так, що нашим громадянам байдуже, або вони залякані, або їх це влаштовує, то будемо далі терпіти панування цього режиму.

– На сьогодні Ви подали чотири законопроекти до парламенту. Один з них може кардинально змінити роботу Ради, але потребує підтримки конституційної більшості. Зараз Ви збираєте підписи на підтримку законопроекту. Як просувається справа?

Вже не чотири, а шість законопроектів. Один – це зміни до Конституції, які передбачають можливість відкликання депутата виборцями. Ще три стосуються антикорупційного законодавства. Один – це зміни до Повітряного кодексу, які передбачають посилення відповідальності авіакомпаній. І ще один – повернення Раді повноважень з регулювання питань, пов’язаних з готівковим оборотом. Бо те, що влада зараз чинить з Національним Банком, суперечить Конституції.  Маю на увазі впровадження для населення граничних розмірів готівкових розрахунків. З одного боку, це фінансовий контроль, а з іншого – згідно з Конституцією, це повноваження Верховної Ради. Національний Банк може подавати законопроекти, але рішення повинна приймати Рада. А сьогодні є спроби повного ігнорування парламенту: коли Соркіна призначали головою Нацбанку, ніхто навіть не прозвітував, що відбувається. Тому важливо, щоб Національний Банк розумів, що в системі органів державної влади він є не сам по собі, а є частиною державних органів влади і підконтрольний та підзвітний парламенту.

Але повернемося до питання відкликання депутатів і змін до Конституції. Суть мого законопроекту: дати виборцям реальний механізм відкликання депутата, який зрадив присязі. Відкликання можуть здійснювати тільки виборці, а не суди, як це відбувається сьогодні. Але законопроект вимагає змін до Конституції, тому спершу потрібно зібрати 150 підписів для спрямування документа на розгляд Конституційного Суду, а після цього, у разі позитивного висновку Суду, за нього мають проголосувати не менше 300 депутатів.

– Як оцінюєте шанси на успіх? Конституційний Суд вважається повністю контрольованим владою.

Важко прогнозувати рішення, яке прийме Конституційний Суд. Але треба просто рухатися крок за кроком. І «Свобода», і УДАР, і «Батьківщина» на виборах декларували, що депутат має бути підзвітний громаді, тому я сподіваюся на підтримку. Триває збір підписів. Дуже цікаво він триває, бо виявляється, що не всі депутати пам’ятають про зобов’язання дати виборцям можливість відкликання… Думаю, ми з часом оприлюднимо, хто підтримав, а хто ні. Якщо це ми брали на себе зобов’язання, то повинні їх чітко виконувати.

На сьогодні є приблизно 60 підписів на підтримку законопроекту.

– Ви вступили у кілька міжфракційних депутатських об’єднань. Чого сподіваєтеся в них досягти?

В об’єднання «За українську мову» я вступив зі зрозумілих причин: сьогодні ми маємо потребу в захисті української мови. Наша мета – скасувати скандальний “мовний” закон, який дозволяє на території України обмежувати вживання української мови навіть на рівні державної служби. Також плануємо ініціювати низку законів на підтримку книговидання українською мовою, дитячої літератури.

В об’єднанні «За тверезість» зібралися понад 40 депутатів, які підтримують цінності здорового способу життя і пропаганду їх серед українців. Подивіться, скільки у нас реклами алкоголю. Ви такого не побачите ніде в Європі. Потрібно законодавчо обмежити можливості публічно пропагувати алкоголь. Нація має бути здоровою.

– А що таке «Карпатська група»?

“Карпатська група” – це відповідь на ініціативу наших польських колег-парламентарів, які запропонували створити міжфракційне об’єднання з української і польської сторони, щоб ми могли узгоджувати певні норми законодавства, які стосуються Карпат і транскордонної співпраці.

– Недавно Ви відвідали сесію обласної ради, депутатом якої були до обрання в парламент. Це стане постійною практикою? В чому сенс?

Коли я був депутатом облради, то зажди намагався відвідувати максимальну кількість сесій районної, міської і сільських рад свого округу. Це важливо для того, щоб розуміти, що відбувається в громадах. Те саме зараз. Мій округ – частина Івано-Франківської області. Як мажоритарний депутат я повинен не тільки займатися законодавчими актами і політикою, я зобов’язаний бути представником громад, які мене обрали. Тому маю знати, що відбувається на місцях, які проблеми в людей.

Я приїхав на обласну раду саме представляти своїх виборців, щоб вони були почуті. Сьогодні важко сільському чи навіть міському голові достукатися до вищої влади, а якщо й достукаються, то чують тільки одну відмовку: нема грошей. Всім зараз погано! Та є проблеми, які затягнулися на 15-20 років. Тому дуже важливо донести слово громади до керівництва.

– Обласна сесія виявилася скандальною: спроба звільнити гендиректора ОТБ «Галичина» Ольгу Бабій таємним голосуванням завершилася блокуванням трибуни й шарпаниною. В облраді криза стосунків між політичними силами? Чи з переходом кращих депутатів до парламенту просто впала планка політичної культури?

На жаль, на сесії сталося те, чого б не мало бути. Опозиційні сили критикують владу, обіцяють людям, що вони кращі, інакші, а під час засідання депутати вдалися до методів, які зазвичай застосовує саме влада. Чому рішення хотіли приймати непублічно, підкилимно, таємно від виборців? Чому не сказати чесно свою позицію? Як тоді виборець має оцінити дії обранців? Це неприйнятний підхід, чим тоді опозиція відрізняється від тих, кого вона критикує?

Ми повинні демонструвати правильні дії на всіх рівнях. А обласна рада – найвищий рівень місцевого самоврядування. Тут принципово не допускати помилок і не застосовувати методів, які ми засуджуємо. Треба діями доводити, що ми справді здатні бути іншими, кращими, ніж влада.

– Над якими законопроектами працюєте? Які плани на наступні 100 днів?

Хочу ініціювати законопроект, який зобов’яже народного депутата звітуватися перед виборцями. Бо сьогодні народний депутат, за законом, повинен лише інформувати виборців про свою діяльність. Вважаю, що в закон «Про статус народного депутата» треба внести зміни: має бути чітко вказано, який період звітності у депутата, як використано кошти на виконання депутатських повноважень. Ця сума дорівнює сумі зарплати, а згідно з чинним законодавством, взагалі не треба жодного звіту про їх використання. Так не має бути.

Зі свого боку, за перші 100 днів я відзвітувався: на моєму сайті можна ознайомитися з повним звітом, що вдалося зробити, як витрачено кошти. Переконаний, що саме так треба працювати.

І планую продовжувати рухатися за пунктами своєї виборчої програми. А саме – готую законопроект, який дасть можливість розщеплювати кошти акцизного збору з пального, залишаючи частину на місцях, щоб органи місцевого самоврядування мали можливість хоч трохи ремонтувати дороги. Далі – законопроект, який зобов’яже залишати частку коштів від видобутку корисних копалин в бюджетах населених пунктів, на території яких ведеться видобуток. Наступний законопроект – привести зарплати вчителів і медиків у відповідність до середніх зарплат у промисловості, рівень яких значно вищий. Вважаю, що варто прив’язати зарплати освітян до цього показника. Гідна оплата праці зробить професію вчителя престижною, створить конкуренцію, підвищить якість освіти. А отже, й країна буде рухатися вперед.

 

Розмовляв Сергій БОРИС

 

Зі звітом Юрія Дерев’янка

можна ознайомитися на сайті www.derevyanko.org