Володимир Петров – скандально відомий блогер і політтехнолог, визнаний майстер політичного тролінгу. Його оцінки і коментарі часто на межі фолу, але при цьому Петрову не відмовиш у дотепності. 

Одна з останніх розробок Петрова, яка облетіла Інтернет і потрапила в ефіри центральних каналів, – вручення морквини лідеру опозиції Арсенію Яценюку. Головний опозиціонер не спромігся з гумором відреагувати на жартівливу провокацію – і виставив себе посміховиськом, змусивши засумніватися у власній адекватності. І хто йому винен?

Можна закинути Петрову маніпуляції і заангажованість – а він і не приховує своїх мотивів. Але важко заперечити ефективність його прийомів: вони лише допомагають виявити невідповідність старанно напрацьованого роками іміджу політика і його людської натури. Це таке політтехнологічне айкідо: суперник, який втратив рівновагу і самоконтроль, сам провалюється на лопатки. Зрозуміло, що це багатьох бісить.

Зараз Петров бісить опозицію – контракт такий. Дуже шкода, але йому це часто вдається.

 

 

– Наскільки ти відділяєш у своїй діяльності особисте від професійного?

У мене немає особистих пристрастей. У мене є особиста відраза. З тими, хто мені неприємний, я не працюю, з рештою – без проблем.

– З ким із нинішніх політиків чи партій ти не працював би ні за які гроші і чому?

З Яценюком, бо він балабол, з Луценком – він «мусор», зі «Свободою», вони секта і, в принципі, нічим не кращі від комуністів 30-их років.

– Не можна не відзначити твою креативність, але разом з тим ти досить брутальний, навіть там, де, може, немає сенсу в агресії. Які причини такого роздратування?

Я працюю з великим масивом інформації та реакцією на неї. Тому більшість з того, що людям здається власною оригінальної думкою, для мене – банальність і вульгарність. Це сильно дратує. Це викликає короткі напади агресії, але не злості. Я дуже добрий.

– Власне, з особистого знайомства у мене саме таке враження: живе собі досить м’яка й інтелігентна людина, але навіть в твоєму ніку («люмпен») закладений виклик. Це що – самозахист чи експеримент? 

Це так явно видно, що приховувати нема сенсу. Я з дитинства воюю з громадською думкою. Мене останнім прийняли в жовтенята, останнім я зняв піонерський галстук, коли стало модно плювати в портрети радянських вождів, двійки з поведінки мав не за бійки, а за зухвалість на адресу вчителів, тому що битися в моїй школі було звичайною справою і за це навіть не карали.

Я народився в час на переломі культур – радянської і наступної, тому всі ці протести для мене природне середовище. Хтось у бокс пішов, хтось у революцію, а я – туди, де нікого немає, шукати те, що ніхто там шукати не буде.

– Про Петрова існує уявлення як про медіакілера. Скільки в цьому правди?

Роки вже не ті, я тепер, швидше, виховую медіакілерів. Сам намагаюся в поле вже не лізти: втомливо і напряжно. Є хлопці молоді, амбітні, талановиті, їм дорога в світле майбутнє. Он Дурнєв морквиною знищив цілого Яценюка всього за хвилину, куди мені змагатися з молодим запалом!

– Провокація і тролінг як політична технологія – це запит сьогоднішнього дня? Яка ефективність?

Це, в першу чергу, нові і абсолютно невивчені технології. Я завжди чесно зізнаюся, що роблю все на голій інтуїції і раджу замовникам гнати в шию тих, хто говорить, що у них є чіткий план дій у цьому напрямку. Про це не написані підручники і запит на такі штуки вкрай невисокий, тому що багато клієнтів розуміють факт відсутності логіки в цьому процесі і тому бояться його запускати. У нашій країні це буде модним після 2015 року, а поки що запит на цю технологію надходить від замовників з високим інтелектуальним рівнем і таким же рівнем доходу. Баригам ми не цікаві, бариги люблять прості схеми.

– Які випадки використання тролінгу ти особисто назвав би класикою жанру, не обов’язково з українського досвіду?

Скандал з педофілами в 2009 році в Україні. Світова класика – скандал з повією і Стросс Канном. Ну так, щоб глибоко не копати.

– На твою думку, які якості потрібно розвивати політику, щоб протистояти цим технологіям?

Ніякі (сміється).

– А почуття гумору?

Ну як ти розвинеш почуття гумору? Це ж не біцуха, його не накачаєш.

– Вважаєш, технологія безпрограшна? Продаєш формулу успіху, чи що? Адже Яценюк, якби був хоч трохи самоіронічним, міг переграти ситуацію на свою користь.

Ніхто не може переграти Дурнєва на свою користь (сміється). Той же Кличко виявився у вигідному світлі тільки тому, що ми не хочемо його упороти. За фактом будь-яка людина – це скупчення комплексів, роздратування, дурості. Будь-якого можна переграти. Але тільки якщо ти розумієш, що ти такий самий, і складаєш собі звіт в тому, які слабкості у тебе. Політики всі дуже горді, Бога за бороду вхопили, але насправді все зовсім не так.

– Ти часом не працюєш зараз на Кличка?

Я в принципі ні на кого не працюю. Я можу комусь надавати послуги. З Кличком не працюю.

– Що таке взагалі політика по-українськи і як в ній зберегти психічне здоров’я?

Політика по-українськи – це в принципі найбільш справжня політика. Це цехова війна. Психічне здоров’я там зберегти не можна. Це синдром дурдому: якщо в дурдом посадити здорову людину, вона за короткий термін стане психічно хворою.

– Як ти захищаєшся?

У мене є психоаналітик. Він відстежує і коригує моє здоров’я.

– А не боїшся помсти?

Я боюся висоти, мені цього страху з головою вистачає. А помста – це справа така. Тут матері синів замовляють і навпаки, якщо вірити кримінальним новинам, от це страшно. А в нас імовірність набагато нижча.

– Український політик – в чому особливість цієї істоти і як цей вид можна класифікувати, незалежно від декларованої ідеології і партквитка?

Будь-який політик, незалежно від національності, – під…рас. Просто в Європі це навчилися приховувати, а у нас поки що ні.

– Влада проти опозиції: хто менше під..рас?

Всі однакові. Це як історія про ментів: ну, знаєте, є і непогані менти! Але ми ж то знаємо, що це дурість, немає таких. Так само і в політиці.

– Тоді хто кого, і на що в цьому протистоянні розраховувати суспільству? Якщо всі однакові, виходить, не треба нічого змінювати і нехай Янукович сяє вічно?

Вічного нічого не буває, це по-перше, а по-друге, люди, які безплатно цікавляться політикою, нічим не кращі від людей, які читають жовту пресу. Любите бруд? Отримайте.

– Тобто ти не віриш в мотивацію, яка виходить за рамки шкурницької?

Звичайно, вірю. Мотивація творча – творить, мотивація фінансова – спрямована на заробіток, мотивація політична – скотська. Будь-яка людина, яка вважає, що в країні не ті політики і ось якби він був тим, – така ж, як і вони. Це лише бажання влади і заздрість, що ти не там, не серед них. Бажання брати чуже і красти вже вкрадене.

– А не спадало на думку, що от такий поширений в суспільстві цинізм і штовхає його у відчай і прірву?

У нашому суспільстві цей цинізм абсолютно не поширений. Цинізм не може штовхати в прірву, цинізм – це частина егоїзму, любові до себе. Якби кожен був циніком і егоїстом, ми давно б скооперувалися для досягнення нібито єдиної, але тим не менше тисячі приватних цілей, і ми б жили добре.

– Дивись: ти зі Сходу, я з Заходу, в житті між нами гарні відносини, хоча я багато з того, що ти робиш, не те що не схвалюю, але не розумію сенсу зусиль. Але ж влада в Україні – це повний аут, а з твого боку я бачу атаку тільки на опозицію. Нехай вона слабка чи бездарна, але тим не менше її підтримують, зокрема, у нас на Заході за браком іншої, і це один із способів опору теперішній владі. Тебе що, ця влада влаштовує – етично, естетично, інтелектуально?

Боротися з владою в умовах визнання виборів демократичними і в демократичній – а ми живемо в демократичній державі – абсолютна дурість. Ходіння опозиції з прапорцями – це лише розпочата виборча кампанія.

Я не бачу сенсу воювати з імперіалістами і буржуями, як колись весь радянський народ. Я якраз воюю з комсомольцями і комуністами. Тому що вся наша опозиція – вихідці з комунізму, просто вивернули в підворітні куртку, щоб не впізнали, і капюшон накинули. Чим відрізняються пластуни від тимурівців? Нічим. Чим Гітлер від Сталіна – нічим. Чим «Свобода» від войовничого комунізму – нічим. Це все одні й ті ж хлопці. Я це знаю, тому мені на них… І я просто заробляю на цьому гроші.

– На твою думку, така нинішня Україна – це невдалий проект (failed state) чи все-таки є шанс, і який?

У нас прекрасна країна з прекрасною політикою. В той день, коли цей дурдом закінчиться, ми всі помремо від нудьги (сміється). Про що ми будемо говорити? Не відповідай, бо якби нам було про що говорити, ми б в цьому інтерв’ю не говорили про політику.

– І все-таки, якою мала б бути нова сила (чи є вона, хоча б в зародку), яка винесе під…расів з великої політики?

Будь-яка політична сила – під…раси.

 

Розмовляв Олег ГНАТІВ