Наше місто вже не перший рік та не перший раз оголює свої проблемні місця і болючі теми. Багато із цих тем знайдуть рішення тільки за відповідної на те волі й бажання міського керівництва та фінансування з міського бюджету, чи навіть із державного. Проте існують теми, які вирішуються виключно в площині інтелектуальній, потребують певного зосередження та знань.

 

Йдеться про боротьбу двох візій, двох уявлень про наше місто: його місію, міф та бренд. Перше уявлення окреслимо Місто-храм, якому потрібна консервація, реставрація та збереження усіх цінностей у первинному вигляді. А друге уявлення сформоване в результаті стрімкого зростання кількості населення в місті за останні 60-70 років. Означимо його умовно як Місто-овид – місто забудови довколишнього о-виду чи о-гляду.

Місто-овид – насамперед технологічне та сучасне – прагне стати мегаполісом. У ньому сам архітектурний ландшафт – це вигляд середовища, що динамічно зростає, в якому швидко зникають алеї, парки та дитячі майданчики і ще швидше виникають нові багатоповерхівки із новими жителями. Ті мешканці, що живуть в системі уявлень про наше місто як Місто-овид, не бажають сприймати протилежне уявлення, і для них цілком звичайними є суттєві зміни архітектурного ансамблю центру міста із бетонно-скляними рішеннями, мішаниною технологій і суржиком на рекламних вітринах.

Що ж тоді узгоджується  із системою уявлень про наше місто як Місто-храм? В першу чергу, це історичні аспекти виникнення і розквіту міста, які зберігаються в архітектурних кодах будинків центральної частини тодішнього Станиславова. Мабуть, саме бажання законсервувати та зберегти цю історію для нащадків перетворює усі явні і неявні артефакти на символічний просторовий Храм – Храм, в якому зміни недоречні, зайві по суті і навіть несуть певну загрозу. Таке місто як територія історичного минулого потребує власного міфу, певної місії і власного бренду, для того щоб віднайти себе серед інших міст, таких, як Львів чи Краків, і увійти в туристичні світові потоки з власним обличчям, щоб продовжити історичну канву процесів, які  відбувалися  на цій території з часу заснування 1662 року.

Проблема виникає при позиціонуванні однієї системи уявлень відносно іншої. Позиція прихильників динамічного розвитку Івано-Франківська (Міста-овиду) суперечить бажанню зберегти історичний контекст архітектурного ансамблю Станиславова (Міста-храму). Тому, мабуть, і тривають спекуляції на тему повернення попередньої назви міста в надії на підтримку певної частини електорату під час виборів. Та за цією позицією потрібно усвідомлювати окресленість і малий масштаб середмістя, яке потребує відновлення і збереження у контексті Міста-храму, відносно динамічної частини Міста-овиду, яке за масштабом набагато більше і в сенсі електорату привабливіше. Суттєва різниця в співвідношенні уявлень – один до трьох – створює певне напруження для вибору: з одного боку, завоювати прихильність потенційних виборців, а з іншого – можливість увійти в клуб зіркових туристичних міст сучасної Європи.

На прикладі львів’ян ми можемо прослідкувати серйозність намірів та послідовну роботу  керівництва міста і самих городян в напрямку завоювання статусу туристичної Мекки Східної Європи. Ситуацію у Львові визначає обернене співвідношення – приблизно чотири до одного – «прольвівського» і «непрольвівського» електорату. Відповідно, бачимо злагоджені дії влади в процесі утвердження та реалізації місії Львова як культурної столиці Західної України.

Цікавим аспектом питання є зміна парадигми сприйняття Європи в цілому і поетапне перетворення її на світовий музей. Ця ситуація зумовлена стрімким розвитком Сходу: Індія, Китай, Японія та інші країни, які позиціонують себе майбутнім локомотивом цивілізації і світовим лідером виробництва та споживання. Якщо ми, перебуваючи в центрі Європи, не будемо розвивати ідею Міста-храму, то в глобальному контексті втратимо можливість перебувати в туристичних потоках континенту. Ідея Міста-храму зі своїм магнетизмом, естетикою і містикою може бути цікава туристу. Водночас ставка на шалені інвестиції в регіон для промислових виробництв не гарантована в час наближення третьої технологічної революції. А в результаті запланованої у майбутньому адміністративної реформи в Україні наше місто може остаточно втратити статус регіонального центру і, відповідно, грошових потоків та перетворитись на типове маргінальне містечко з втраченим архітектурним обличчям. 

Тепер розглянемо ситуацію, що повторюється кожного року в Івано-Франківську. Інтерес з боку керівництва міста до цих двох систем уявлень змінюється час від часу. Інколи на перший план виходять теми сакральності та історичного минулого і епіцентром подій стає архітектурний ансамбль Станиславова, як-от під час відкриття на 350-річчя міста в травні 2012 року «Монументу Трьох Церков» та включення в культурні процеси галерейного комплексу «Бастіон». Весь інший час присвячений запитам електорату Міста-овиду – і періоди виборчих кампаній, і комунальних буднів.

Якщо культурні та економічні процеси нашого міста зможуть розвиватись у конструктивному ключі, Івано-Франківськ стане більш зрозумілим для світу. Привабливість «станіславського феномена» і продовження його під гаслом нової культурно-мистецької ініціативи «Франківськ – місто янголів» будуть сприймати як наповнення ще одним змістом концепції Міста-храму. Ця територія з окресленим баченням нового світу, де присутні повага і радість від спілкування, – простір святкового настрою і міської естетики, насичений новими подіями і творчими процесами. Майбутнє  там,  де місто-храм стане прихистком культури й історії краю, театрального і образотворчого мистецтва, ковальського ремесла і ремесел краю в цілому, а можливо, і трьох церков –патріархів яких весь Івано-Франківськ зустрічав з радістю в 2012 році на День міста.  

 

Владислав ЗАЛЄВСЬКИЙ,

 Еріка ВІТЕР