Це дивне явище існує вже понад п’ятдесят років. В Україні воно стало популярним порівняно недавно. Йдеться про міжнародний пісенний конкурс  «Євробачення». Феноменальність цього дійства полягає в тому, що за п’ятдесят років з його переможців тільки учасники групи АББА стали насправді світовими зірками. Хоча дивляться телетрансляцію конкурсу мільярди. Недарма його називають конкурсом для домогосподарок.

Якщо виступ Олександра Пономарьова декілька років тому пройшов непомітно, то перемога Руслани одразу приклеїла до телевізійних трансляцій конкурсу більшість українців, якщо не назавжди, то на довгий час. Уперше політика втрутилась у відбір в післяпомаранчевий період. Скандал із відстороненням Ані Лорак і відправкою на конкурс революційних «Гринджолів» став міною заповільненої дії. Якщо правило порушено один раз, значить , зрозуміло, що його можна буде порушити і в майбутньому. Все як і в політиці. От і цього року скандал з Анастасією Приходько, яка порушила правила відбіркового конкурсу, знову набув політичного забарвлення. Одразу після відсторонення Приходько, співачку «підібрала» Росія – наш «заклятий друг». Приходько стала учасником конкурсу від РФ. Неважливо, що цей факт став приводом до жартів, мовляв, на тобі Боже, що мені не гоже. Політика і нічого особистого, як завжди. В чому ж полягає феномен українського ажіотажу навколо конкурсу, який народив тільки одну світову зірку, і то багато років тому?

Юлія фон Кацнельбоген, медіакілер
Пісенний конкурс «Євробачення» – це чудовий щорічний привід для українського бомонду в черговий раз з’ясувати стосунки. Конкурс чомусь дуже уподобав наш Президент, тому з’ясування стосунків раз-у-раз стає все більш видовищним та шизофренічним. Як і все, чого торкається наш гарант. З Русланою спочатку все відбувалось більш-менш по-людськи, але призвело до того, що у Верховній Раді країни, похитуючісь на стриптизерських підборах, з’явився депутат-космонавт, виблискуючи сріблястою пудрою. Після цього фрік-шоу ми похвалилися світові групою «Гринджоли». Це взагалі за межами добра і зла, навіть нема чого коментувати. Далі прийшов час Сердючки і це, на мою думку, єдиний світлий момент у всій цій історії. Можна відноситись до Данилка як завгодно, але це справді було дуже смішно.
Минулий рік проходив під знаком україно-російської дружби – я так і не зрозуміла, навіщо Лорак, яка нарешті дістала собі право заспівати на Євробаченні, був потрібний Кіркоров. Невже Каваллі б їй сукню без цього травесті не пошив? Цього року дружба народів та участь Президентської родини «у судьбах» взагалі перетворила процес відбору у попсово-корупційний вінегрет. Я не розумію, навіщо Росії наша Приходько? Величезна країна не має своїх талантів? Я не розумію, чому до сварки колишніх чоловіка і дружини залучають то Президента країни, то його дочку? І ще я не розумію – навіщо Україні такий дешевий та гидкий піар?
З іншого боку, можливо виступ Лободи покаже світові нове обличчя «неньки» та додасть до переліку причин відвідати нас ще одну – секс-туризм?

Маргарита Люта, поетка
Показний ажіотаж навколо Євробачення до неподобства паскудний. Навіть якщо не брати до уваги моменти з відбором учасників, саме дійство пахне погано відрежисованою порнографією. Учасників даного порно виберете по ходу коментаря, мозок людини іноді дивовижні речі
підкидає. Ілюзія даного фестивалю дуже показова. Хтось відмітив взаємозв’язок політично-мілітаристських подій і перемог? Грузія? – привіт, війна. Сербія? – оппа, транш на відновлення (вже не мені говорити, що там відновлюють). Україна? – куку, помаранчева революція, ну і апофеоз, звичайно, Діма Білан… Ну, новий же президент в Росії, треба трохи лизнути, і плебісцит радий. Посміхаємося і махаємо ручками. Дружба Росіі і Євросоюзу в піку газовому беззаконню щодо України. Тим, хто вважає це бісівське дійство пісенним фестивалем
хочеться набити рило, потикати у фекалії, як кота, що нашкодив. Загалом процеси в політиці і новітній історії мало залежать від подібної чортівні, це допоміжний орган, якщо вже рахувати цю канцерогенну структуру єдиним організмом. Насправді, це паразити невисокого класу, просто піаром пройшлися суворо.  Хто там і за яким принципом ухвалює рішення, я особисто навіть цікавитися не буду. Оргкомітет би особисто побила, але синки недоторканні, ось  у тому, староіндійському сенсі. А перемоги буду боятися навіть. Не приведи Господи. Тому що потім, за логікою, почнеться катавасія в Криму. А я люблю свою країну і хотіла б їй трохи кращого майбутнього, чим проституточний конкурс, який, як дешевий шампунь, замилює очі тим, у кого ще не проданий і не просраний мозок. Хоча, якщо переможе Лобода – це буде дуже показово. З таким оральним апаратом гріх на такому конкурсі не перемогти. Навіть дивно буде не перемогти.

Ростислав Шпук, директор “КОЛО прайм”
СРСР участі в Євробаченні ніколи не брав, і цим самим перед смертю заповів нам любити Євробачення як заборонений колись плід: невитриманою, сліпою любов’ю. І люблять його саме так, ніби виконують волю покійного: через силу, але ревно. Ця любов виявилась взаємною, бо останнім часом більшість призових місць дерибанять між собою саме пострадянські та пост-югославські країни. Їхній прихід в Євробачення звів суб’єктивність голосування в ньому до абсолюту, і тепер найменше відношення воно має до музики: при всій захопливості структури голосування, воно завжди більше нагадувало спробу імітації пролетарської революції в музичному світі, коли гучну перемогу присуджують некомпетентні домогосподарки, а тепер голоси домогосподарок розчинились в голосах емігрантів, які «винувато» обирають свої покинуті країни, схиляючи результати на користь слабких економік. Після того, як серйозності позбулось голосування, втрачає серйозність і сам конкурс, і країни-співучасниці все частіше виставляють на нього стьобні проекти, а тому, можливо, інтерес до ЄБ матиме перспективу, тим більше, що за його звеличення взялась Росія, яка занесла його до своїх переможних трофеїв після власних євробачних успіхів.  В Росії якось прийнято конвертувати культурно-естетичне в соціально-культурне, і гордиться Росія всім своїм на всяк випадок, не обтяжуючись пошуком підстав для тої гордості, і роздмухувати свої успіхи вміє як ніхто (за Й.Бродським: «у всякого русского человека есть стремление вынести приговор миру»). В результаті Євробачення має шанс стати кульбабою, на яку подули: великий ареал, простір поширення, але сама з себе вона мало шо представляє (поняття «роздмухано» явно походить від кульбаби). А історією з Приходько Україна знову довела, що має більше отворів, ніж Росія. А Росія тими отворами швидко, вдало і нетрадиційно скористалась. І в якійсь мірі тепер може розраховувати на додаткові голоси симпатиків України. Але що б хто не говорив, (перепрофільовуюючи рекламу польського пива) – “Час на ЄБ”!

Влад ТРЕБУНЯ