Блискучі тексти багатьох туристичних видань уміють пояснити, чому вам, нам конче треба відвідати ті чи інші місця на планеті. Тим часом визначні порядні мислителі тихо промовляють, що справжня подорож ніколи не має іншої мети, крім самої подорожі.

Я ж думаю десь поміж цими тезами. Моя теорія полягає в тому, що подорож потрібна для того, щоби побачити подібності, які роблять все зовсім інакшим, і відмінності, які показують, наскільки все однакове.

Крім того – що не заперечує моєї теорії – вірю Вальтерові Беньямінові, який досліджував різні типи оповідачів. Є, казав він, оповідач-мандрівник, який ходить світами для того, щоби потім розповідати про це там, куди повертається. І є оповідач, який сидить на місці, вкорінений у це місце, нікуди з нього не рухається і розповідає про це місце передовсім тим, які туди прийдуть, щоби назбирати історій для того, щоб принести їх туди, куди повертаються. Якщо все це поєднати, то виходить чудесний мікс, перпетум мобілє історій. Які, мов віруси, вмонтовуються у генетичні коди і, мов віруси, сприяють всесвітньому кругообігу чогось. Тож бути навіть випадковим носієм вірусів – уже не так зле, щоби подорож була не позбавленою сенсу.

Цього разу я підхопив кілька таких важливих вірусів.

Наприкінці сорокових років молода пара туристів вийшла на прогулянку у гори десь у Цєшинському Шльонску, на межі Польщі і Чехії. Вони якраз оглядали мапу, бо не знали, куди далі йти. Чеську мапу. А чеські мапи, як каже Стасюк, настільки добрі, що здатні вивести навіть з кукурудзяного поля, коли нічого, крім кукурудзи, довкола не видно. І от вони собі дивляться, щось вирішують, як з лісу виходить кількадесят чоловіків у напівмілітарному одязі, неголених, втомлених і обвішаних зброєю. Ми заблукали, сказав один з них, чи можна подивитися на мапу? Зрозуміло, що так, всі ж ми туристи, всі блукаємо. А чи можна взяти цю мапу собі? Молода пара була така ласкава, що не стала перечити. Згодом виявилося, що це була сотня УПА командира Бурлаки, яка виходила Карпатами з України аж до Баварії. Можливо, останній найскладніший етап шляху вони пройшли вдало саме завдяки цій карті, яку так люб’язно віддали молодята.

А ще про чеську партизанку. Файний анекдот про те, як при спільному столі совєт і поляк сперечалися про те, чий народ поважніше партизанив супроти німців. Дивлячись на їх суперечку, чех сказав – дивно, але у  нас партизанка була заборонена.

А щодо партизанки і потрактування історії, то була ще одна випадкова розмова. Йшлося про законопроект польського сейму, який пропонує визнати ОУН і УПА злочинними організаціями. І зрозуміло, що такий закон стосувався би не тільки минулого, минулому закони не потрібні, але й поширювався би на всіх, хто живе тепер. Хто має своє ставлення до цих організацій, хто може бути покараний за те, до чого нічим іншим, крім ставлення, не причетний. Мій співрозмовник довго переконував мене в тому, що злочинною можна вважати кожну організацію, але найзлочиннішими є заклики до колективної відповідальності. Бо злочинцями можуть бути тільки окремі люди, а не якісь визначені кимось спільноти. Коли довгий перелік злочинних інституцій, до якого ввійшли і уряди, і школа, і сім’я, яка все ж таки причетна до виховання абсолютної більшості злочинців, вичерпався, він сказав – зрештою, злочинною організацією можна вважати жидів, які розіпнули Христа, і горобців, які в цей час радісно цвірінькали на хресті. 

Кожного разу багато таких непотрібних історій зустрічається у кожній найменшій подорожі. Переважна більшість забувається ще перед тим, коли отримуєш змогу їх комусь розповісти. Інші проминають трохи пізніше, не залишаючи видимого сліду. Видимість, зрештою, не є головною ознакою сліду. Важливішими є ті непередбачувані мутації, до яких призводять історії-віруси. Просто тому, що кругообіг – це життя.

Тарас ПРОХАСЬКО