Зайшов днями у відділення Ощадбанку оплатити за комуналку. А біля каси – гурт пенсіонерів. Усі привітно закликали мене внести платежі в інше касове віконечко. Потім з’ясувалося, що на виплати пенсій немає грошей і стареньким їх виплачують у міру надходження комунальних платежів.

Я був просто ошелешений. Ну невже ж ці старі немічні люди за довгі роки праці не заслужили навіть на те, аби спокійно отримати ту мізерну пенсію, а мусять, наче страхові агенти, збирати для себе гроші? Несила вже й нагадувати про «покращення життя вже сьогодні».

Уявив собі, як наша геронтократична псевдоеліта бігає відділенням Ощадбанку і збирає гроші на пенсію… Так і бачу Азарова, який жалісливо «скіглить»: «Прошу заплатіть у це віконечко, я пенсію чекаю…» Звісно, така перспектива їм навіть у нічних кошмарах не являється. А шкода.

Після Ощадбанку я мимоволі почав уважніше придивлятися до облич людей на вулиці. Назустріч мені йшли переважно сумні, похмурі, заклопотані, нерідко якісь аж злі люди. Переважно погано вбрані, невиразні, сірі. Радість з їхніх облич щоденно стирає безробіття, безгрошів’я, безнадія і безглуздя існування в цій країні. І що сірішими стають обличчя «малих» українців, то ситішими і пихатішими є пащеки можновладців, які вже не вміщаються в екрани телевізорів. 

Так, звичайно, я бачу на наших вулицях і щасливі закохані пари, і безтурботну молодь, і батьків, що тішаться дітьми. Але щасливих, усміхнених облич значно менше, це радше виняток, ніж правило, це щось таке, що є всупереч загальному стану речей.

Стерті люди – це і є правдива оцінка розрекламованим «покращенням» влади. Що б там не розказували про успіхи і здобутки, про зростання ВВП і «руїну подолано», але вирази людських облич на вулицях свідчать про тривогу і зневіру. 

І я не знаю іншого способу повернути українцям віру і надію, як стерти тих, хто це у них забрав.

 

Сергій АДАМОВИЧ,

депутат облради