Якось
ПЛЯШКА
Літо, спека. Йду я по вулиці, з одного боку довгий паркан заввишки метрів зо два, що обгороджує ринок. Переді мною йде пара, мабуть, чоловік з дружиною, віком років під 40-45. Чоловік п’є пивце з пляшки. Пиво закінчилося, і хлоп, озирнувшись, з трохи винуватим виглядом акуратним кидком типу баскетбольного “напівкрюк” перекидає порожню пляшку через огорожу.
Далі розмова:
Дружина, докірливо:
– Дорогий, а якщо за огорожею хто-небудь, як і ти після вчорашнього, тихенько пиво попиває, відпочиває?
Чоловік:
– Та там тільки рундуки вздовж огорожі стоять, хто там може бути, немає там нікого!
Трохи невиразний чоловічий голос із-за паркану:
– Ти це, як його…, мужик, баб слухай іноді… Вони теж, буває, мають рацію”.
Назад пляшка не вилетіла.

Колись
ЯЙЦЯ
Справа була ще в радянські часи. В універсамі стоїть черга за яйцями з сусіднього підсобного господарства. І ці яйця мають ну вже дуже нетоварний вигляд – в посліді, в пір’ї. Але народ нічого, бере – який не є, а все ж таки продукт. І ось підходить черга отоваритись молодому лейтенантові, і він так інтелігентно просить продавщицю, не могли б ви, мовляв, ці яйця протерти, аж надто брудні. А у продавщиці – черга, у неї нема коли дурницями перейматися, народ чекає. Ну, і кричить вона кудись в підсобку:
– Зінко, протри лейтенантові яйця, мені ніколи!!!
А звідти не менш гучним голосом почулося:
– Сама давала, сама і протирай.
 Черга відповіла дружним реготом.

І взагалі…
Одному чоловікові кілька місяців підряд сниться один і той самий сон. Начебто він ходить по будинку, з кімнати в кімнату, і доходить до одних дверей. Підходить до них і намагається відкрити, штовхає їх раз у раз, але йому ніяк не вдається їх прочинити. Спітнівши, панікуючи, чоловік пробує відкрити ці двері знов і знов. Ніякого результату. Чоловік дуже втомився, застосував багато різних методик, щоб позбутися цього сну. І, вкрай замучений, все-таки йде до психіатра. “Лікарю, допоможіть, я скоро з’їду з глузду», – скаржиться він . “А що трапилося?” – цікавиться лікар. І нещасний розповідає свій сон. “А що вас так лякає в тому сні? – питає лікар. – Що за цими дверима таке є, навіщо вам туди треба?” “Лікарю, вся річ у тому, що за цими дверима закрите моє майбутнє. І мені страшно, що я туди не можу потрапити”. “Давайте зробимо так, – пропонує психіатр, – коли ви заснете і підете до тих дверей, просто запам’ятовуйте всі деталі: що навколо вас знаходиться, будь-які дрібниці”. Хворий з надією йде. Наступного дня він дуже щасливий влітає в кабінет лікаря. Психіатр здивовано: “Що трапилося?” І раніше нещасний чоловік розповідає: “Знаєте, лікарю, я все зробив, як ви порадили – йду до дверей, дивлюся уважно довкола і все запам’ятовую. Підходжу до них, і що ви думаєте?” “Не знаю, – говорить лікар, – а що ви побачили?” «Я побачив, коли придивився, на тих дверях маленьку табличку – “Двері відкриваються на себе!”».