У мене є троє друзів. Стосунки з двома мене розвивають, а з третім засмучують, тому останні я мав припинити. Адже сама суть дружби є те, що люди одне одного покращують і мотивують до самовдосконалення, а не навпаки.

Коли хтось не хоче боротись і відмовляється розвиватись, з якогось моменту потрібна неабияка мотивація, щоб тягти його за собою. І це ніяк не схоже на ситуацію, де ти – солдат і тягнеш свого друга мінним полем до своїх окопів і кулі свистять навколо, але ти його не кинеш і ліпше ви сконаєте у калюжі разом.

Ні, це зовсім інше, тому що у перспективі стосунків ця сама ситуація виглядає так, наче ви з товаришем зв’язані за ноги і ти намагаєшся зі своїм батальйоном бігти на ворога, а він волочить тебе назад у окоп. А там, знаєте, загороджувальні загони.

Я помітив, найскладніше розвиватись людям апріорно талановитим, тим, кому розвиток дається найлегше і вони не бачать ціни його здобуття для інших. Мій третій друг є обдарованим феноменально. До самого кінця одинадцятого класу він нічого ніколи не вчив і тим не менше дивився на дошку і знав, як вирішується те чи інше завдання, бачив, як застосовується та чи інша формула. Довгий час ми з ним ходили разом на плавання і там також були лідерами. Його улюблений стиль був кроль, мій – брас. Ми обганяли усіх на кілька басейнів, коли завдання було проплисти вісім і далі зі збереженням тенденції. Але згодом я пішов на стрибки у висоту, а він – у життя свого двору.

Не докладаючи зусиль, неможливо залишатися більше, ніж просто перспективним. Але то у юнацтві. А потім перспективність перетворюється на нереалізованість. Жахливо бачити, як близька тобі людина, про яку ти намагаєшся піклуватися і яку ти любиш, йде не туди, куди ти бачиш їй варто йти. І це надзвичайно сумно – розлучатись з такими людьми, але не можна постійно вкладати у невдячну справу. Скажімо, будучи підприємцем середньої руки, якийсь час ти тягтимеш кав’ярню, яка щомісяця залишається у мінусі, але колись цьому треба класти край, скільки би ресурсів ти у те місце не вклав. Треба поступитись місцем іншим підприємцям, у яких, можливо вийде краще.

Інші мої двоє друзів вміють працювати. І над собою, і наді мною, нехай і несвідомо. Вони підкидають мені нові книжки для прочитання і радять фільми, коли я зашиваюсь у якісь свої справи і випадаю з контексту. Вони гріють мене зимами і є прохолодними влітку. Можуть разом, а можуть порізно. Я ж вірю, що навзаєм також гострю їх.

Стосунки романтичні, у свою чергу, – річ найскладніша. Багато хто вважає, що усе стане на свої місця, варто лише знайти свою людину. Та на жаль, хімія так не працює і алергічна реакція слизової оболонки душі, якій ми так радіємо, є скороминучою, незалежно від її сили. Романтичні стосунки – це праця. Але така, від якої, за вміння, бажання і наявності правильного партнера, можна отримувати задоволення.

Саме у любовних стосунках найяскравіше помітно, що ресурси поділяються на два види – відновлювані і невідновлювані. Як ліси і нафта.  Наприклад, мені зрозуміло, що хочеться бути з коханою людиною весь час. Зрозуміло, що природно на задній план відходять усі інші види стосунків і спілкувань. Але неможливо прожити разом ціле життя, будучи одне для одного усім світом, якою би красивою ця модель не була. Тому що коли не отримувати інформативні і емоційні надходження з інших джерел, твої власні внутрішні закумульовані ресурси колись вичерпаються, якими би великими вони не були. І тоді, скільки би праці ти не вклав у стосунки, вони загнуться, як квітка без ультрафіолету, не маючи підживлення ззовні. Але я наголошую, що відпускати людину просто так не можна. Наголошую, що стосунки – це праця і боротьба. І боротьба не один проти одного, а за спільну і  прекрасну ідею. Простих шляхів до утопії не буває. Та і утопічні будні, думається, не такі райдужні, як здається. Але опускати руки і здаватись у битві за власне й іншої людини щастя – це безсовісно у світлі того, яку кількість нервових клітин і енергії вже вкладено у той чи інший любовний проект. Тут ми повертаємось до аналогії з кав’ярнею і її власником. Треба багато думати про доцільність і переваги твого улюбленого місця перед іншими. І чому за рахунок інших починань, безсумнівно, варто тягнути найголовніше для себе. Адже часом ти знаєш, що згодом твоя улюблена кнайпа відіб’ється і стане рентабельною. Ти точно це знаєш. А отже, треба боротись.

Євген МЕХЕДА, письменник

Текст створено в рамках участі в Першій в Україні резиденції для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен», організованій літературною агенцією «Discursus» та рок-вар’яте «КораЛЛі»