Ідея створення католицького всесвітнього радіо належить Папі Пію XI, який у 1929 році запросив італійського винахідника Гульєрмо Марконі створити радіостанцію у Римі. Винахідник погодився на це за однієї умови: він не отримає за свою роботу жодної платні. Умова була виконана, і в 1931 році радіо „Ватикан” розпочало свою діяльність. Зараз існує 40 редакцій радіо „Ватикан”, які ведуть трансляцію цілодобово.

Український відділ радіо „Ватикан” — один із найстаріших відділів, заснований 1939 року за дуже драматичних, навіть трагічних обставин — у часи переподілу Східної Європи між Сталіном і Гітлером.

Митрополит Андрей Шептицький розумів, що означає для Західної України радянське «возз’єднання й визволення». Він усвідомлював, що на порозі войовничий атеїзм та повна ізоляція віруючих від католицького світу. Отож відправив до Ватикану посланця, який передав папі Пію ХI прохання розпочати передачі з Ватикану українською мовою — як єдиний можливий зв’язок УГКЦ з Апостольським престолом. В тому ж році, 14 грудня, українське радіо „Ватикан” розпочало свою роботу. Воно на довгі роки залишалося для мільйонів вірних єдиним духовним порятунком. Варто наголосити, що 1939 року українська стала п’ятою мовою, якою працює Ватиканське радіо і до сьогодні.

З 1965 року, близько трьох десятків років, заступником керівника української редакції радіо „Ватикан” працював владика-емерит Івано-Франківської митрополії Софрон Мудрий. Восени Владиці виповнюється 90 років. У свій розмові з нашим кореспондентом він поділився спогадами про роботу на легендарному Папському радіо.

– Владико, Ви керували українською секцією радіо «Ватикан»? Як для Вас почалася робота на радіо?

Я її не очолював, лише працював. Я приїхав до Риму у 1955 році зі США, куди емігрував у воєнний час з України. У Римі я прожив 35 років. П’ять років студіював, а 30 працював. Ми мали Службу Божу на радіо раз на місяць… Але пізніше якось хотіли закрити нашу секцію. Адже з СРСР нам постійно йшли листи (очевидно, при сприянні КДБ), що наше радіо нікому в Україні не потрібне. І тоді я відважився поїхати в Україну, ознайомитись з ситуацією, привезти документи, що то все брехня, що треба конче мати своє радіо. Після того нам дали ефір на Службу Божу щонеділі, помножили передачі, збільшили фінансування…

– А який то був рік, коли Ви їздили в Україну, щоб подивитись, що насправді людям потрібно?..

То були 70-ті роки. Я тоді мав американський пашпорт… Ще мій колєґа був з Канади. Ми взяли авто. Я побував тоді в Москві, в Ленінграді, в Києві, в Одесі, поїздили по цілій Україні. Мали можливість стрінутися з людьми, зібрати вістку, чи доходить, чи чують…

Цими зустрічами ми підтвердили, що радіо потрібне. Я прийшов тоді з реляцією, з особистим візитом – і нам повірили.

– Владико, на радіо виходила лише Служба Божа? Чи були в ефірі новини?

Так, ми мали щодня передачу по 15 хвилин: церковні новини, новини зі світу… Зосереджувалися на церковних ділянках життя. Новини виходили ввечері.

– Ви особисто начитували новини чи були помічники?

Помічники були. Я також долучився — ще як студент. Ще кілька отців. Новини добирали частково з газет. А ще були кожного тижня папські аудієнції: Папа виступав публічно про різні справи. То збирали ті папські новини, новини з церковних видань. Так формували добірку.

– Як фінансувалося радіо? То Ватикан безпосередньо вкладав гроші? Чи допомагала діаспора?

Давав Ватикан, і діаспора збирала якісь пожертви.

– А як виглядала студія, як була обладнана?

То було в самому Ватикані, на території Ватикану… Студію збудував Марконі. Була окрема заля. Пізніше перебрали на інше місце, де було тридцять секцій – різні мови: поляки мали свою секцію, литовці, білоруси мали. По 15 хвилин… Словом, радіо перенесли до самого центру в Римі, такий палац був папський, коло старовинного замку…

Радіо для мене була допоміжна робота, бо основна – то семінарія. Я був віце-ректором 15 років, а 20 років ректором. А з радіо мені було легко, бо то було близько. Було добре…

– Яке це було відчуття: Ви працюєте в студії, але ніколи не бачите своїх слухачів, довгими роками?..

Я собі уявляв слухачів… Я відчував, що до них говорю.

– Радіо йшло на коротких хвилях?

Так. Вони мали короткі і довгі хвилі. Наші йшли на довгих хвилях… Нас слухали далеко…

– Я до чого веду… Великі наші громади є в Бразилії, в Аргентині. Вони мали можливість чути це?

Мені здається, що ні… Тільки на Європу. Радіо Ватикан мало передачі щоденно, які вже йшли на увесь світ…

– Владико, коли Ви готували релігійні новини: про життя Церкви, Папи, Ватикану, — але була світська частина, політична, то як Ви добирали ті новини? Якийсь цензор внутрішній був — ось це давати, це не давати, аби не зашкодити вірним і справі?

Певно, мусили звертати увагу… Ми відслідковували наші часописи, брали речі релігійні — то є головна мета, брали історію Церкви, празники, життя святих, що Папа сказав, якісь події і т.д… Політиків не зачіпали.

– Владико, а Ви мали людей в Україні, які давали Вам інформацію, що потрапляла в ефір?

Ми мали багато листів ріжнородних. Часто надходили листи, які деморалізували, і ми знали, звідки вони йдуть. А писали і наші: дайте нам то, зробіть нам то… І ми робили те, що можемо зробити і що треба було зробити… Були листи про життя церкви, і ми розміщали ту інформацію у програмі вістей раз на тиждень. Розповідали, що Українська греко-католицька церква існує, що вона робить. Прізвищ не називали, щоб не зашкодити. Загально: там не дозволяють до церкви піти, там роблять такі і такі труднощі… Ми то все згадували. Врешті робили все, що було в наших силах, і відчували постійно в цьому підтримку Божу.

 

 

 

– Я бачив десятки аудіокасет із записами творів класиків української літератури, в основному заборонених творів, які звучали на радіо… І Ви роками це фінансували, Ви сформували цілу аудіобібліотеку. Чого Ви це робили? То, може, радіо «Ватикан» підштовхнуло Вас до цього?

То бракувало усім цього… Також і там не було того… Ми мали студентів з Америки, Бразилії, Канади, Аргентини… І виникла ідея це зробити. Ми записували це на радіо. Я реєстрував, за ті години, що треба було, заплатив — і маю готово… Перше, самі хотіли студенти. Ми мали там до 40 студентів… Потім до 100 студентів. Малий семінар був так званий…

– То з усього світу з’їжджалися ті українці, щоб вчитися?

Більше сотні студентів, до 160… Ватикан збудував спеціальний семінар нам, дав територію гарну. І нині вона є. Там, де Свята Софія близько… Приїжджали з Франції, Німеччини, інших країн студенти. То заняття вели отці-селезіани. На зразок гімназії, гімназійні студії…

– І ці хлопці помагали Вам на радіо?

Помагали на радіо, що треба було. Співали, виступали — різні нагоди були… Дикторами були. А теми ми вже мусили самі приготовляти, вважати, щоб політики багато не зачіпати, щоби не мати труднощів… Але церковні, релігійні речі… Я вів історію Української Церкви. І тому я пізніше видрукував це і пустив на диски.

– А Ви бачили, як працювали інші служби, поруч з Вами? Українська служба якось вирізнялася з-поміж них чи то була якась така однакова служба усіх національних редакцій?

Там не видно було якоїсь різниці. Всі співпрацювали. Нам співчували, бо знали: горе-біда. А Ватикан помагав, тож він давав то все… То була благодать Божа, церковна місія.

– А Ви зараз стежите за тим, як розвиваються події на радіо «Ватикан»?

Не знаю вже… Вік дається взнаки.

– Владико, Ви залучали до роботи, я знаю, моїх колег колишніх з радіо «Свобода». Як так сталося, що абсолютно з політичного радіо журналісти потрапляли помагати Вам на тому?

Нам ніхто не забороняв цього, не спиняв. То шукали лише людей відповідних. Відповідали за все ми. Ватикан давав свободу – роби, як хочеш. То була демократія.

– Як Ви гадаєте, виправдала себе та праця у підрадянські десятиліття?

Я вважаю, це був дуже великий вклад… Дуже великий…  Люди благали Божого слова, я знаю, бо нас в Україні питали, чому ж нема щонеділі Служби Божої (бо ми тоді ще мали раз на місяць). Та я як поїхав і вислухав то все, то благав: «Слухайте, майте милосердя! Так не можна. Вони жадні Служби Божої… А ми їм дамо раз на місяць, і то перешкоджаєте у цьому. А як ми дамо частіше? Вони жаждуть цього, потребують цього. То є наш обов’язок».

– Існує думка, і я гадаю, що вона має право на життя, що радіо «Ватикан» суттєво доклалося до розпаду Радянського Союзу – своїми програмами, Службами Божими, новинами…

Я вважаю, що велика місія зроблена “Ватиканом” відносно цього. То йшло в польській мові, руській мові, англійській, на Україну. Міцна станція була.

– Повертаючись до Вашої тодішньої подорожі в Україну… Ті відгуки люди передавали Вам листами чи Ви зустрічалися з ними особисто?

Я не був довго, кілька тих днів, десь тиждень. Але люди знали, що я був при монастирі… Мав зустрічей багато. Вони благали: рятуйте, поможіть, дайте слова духовного, ми голодні. Попри це, я переробив ще з моїм товаришем окремо таку подорож — вакаційну. То ми були цілий місяць. Мали авто німецьке…

– То Вам ще дозволили таку розкіш?..

Я американський громадянин… А той мій товариш з Канади був. Отже, ми взяли візу на місяць цілий і їхали в Україну, поїхали в Київ, поїхали в Львів, Золочів, пізніше поїхали в Одесу…

– А пильнували за Вами?

Певно, що трохи пильнували.  Але ми не відчували явно цього.

– А які були Ваші особисті враження від України? То вже були 70-ті роки… Чи не було страшно на то все дивитися, знаючи Ваші переконання?

Ні, ні… Ті люди жили сильною надією, що то так довго не витримає… Ми відчували то, бачили. Радіо «Ватикан» дуже багато для цього зробило – для розпаду Союзу… У нас було відчуття, що Бог помагає, Його Провидіння веде всіх, він переможе.

 

 

Розмовляв Іван КОСТЮК