Першоапостольська церква, такою, як вона мала бути, цільна будівля, розпалась на дві частини, на римську і грецьку, католицьку і православну, у 1054-му.  Ну, і там, ви знаєте, монархії, торгівля, святі війни, останні спроби відбити гріб Господній. Наступна велика подія для Церкви відбувається у 1517 році.  Мартін Лютер прибив на ворота католицького собору текст під назвою «95 тез». Вони засуджували продаж індульгенцій і ширину повноважень папи. Так почався протестантизм. Надалі три течії християнства розвиваються окремо, кожна зі своєю швидкістю. Вони мають радикальні і принципові відмінності в обрядах, у вбраннях священнослужителів, у трактуваннях. Не знаю вже, як це трапилось, якщо врахувати, що Біблія у всіх одна. Тільки читай – усі відповіді там. Від того, що було перше – курка чи яйце, аж до того, як ставитись до сексменшин. Тільки читай.

Що я можу сказати про християнство сьогодення? Що може сказати про нього людина стороння чи у сумнівах? З чого агностику робити вибір на користь релігії, якщо Церква як тіло Ісуса Христа дискредитує себе у кожній своїй публічній дії і заяві? Якщо єдине, з чого сміються в Інтернеті більше за котиків і політичну владу, – це патріархи і спікери, які засвітились у скандалі. З якого дива можна хотіти приєднатись до реакційного, мертвого, навіть не престижного клубу? Християнство живе і молоде, без свічок, без ідолопоклонних по суті своїй ікон, без кадил, існує! Я його бачив, і я його представник. Але кому воно цікаве? Всі ж бачать Кирила під руку з Путіним, неймовірну кількість смішних у своїх костюмах-трійках влітку пацанчиків-мормонів, які відбувають свій обов’язковий строк місіонерства у країні третього світу на наших вулицях. На населення ллються тонни православних обрядів і традицій. При чому тони такого православ’я, що викликає саму нудоту. Де нові апостоли і святі, коли треба викинути торговців з церкви? Дивлюсь на вищі ланки духовної влади світу і не розумію, у який момент кардинально змінюється свідомість цих авгурів від християнства. Я уявляю собі священнослужителів, які виховувались у семінаріях, у щирій вірі, вели якісь приходи, розвивались і крокували кар’єрними сходами вгору. І от після досягнення якогось рівня вони запрошені на зустріч старійшин, де їм кажуть, що ніякого Воскресіння не було і що можна робити, загалом, що хочеш – політику, тьолок чи бізнес. Тоді їм зриває дах, і вони чіпляються до хлопчиків на сповідях чи репетиціях хору, підтримують провладну партію за якийсь свій дивіденд, накопичують золотовалютні запаси. І їх не особливо взагалі тривожить, як це виглядає збоку і те, що пекло вже заливається лавою у казанах, приготованих саме для них.

Паршиво, коли не можеш ділитись тим, у що віриш і що є життєво важливим. Паршиво, коли святе має вигляд гротескний, недорозвинений, позаконтекстний і вбогий. Я відчуваю себе іноді таким собі комуністом-сталіністом, шокованим діями Симоненка і молодої соціалістичної парослі. Виродки, що ви робите з ідеєю, думаю.

«Коли прийду, чи знайду на землі віру?». Питання набуває цілком реальних, буквальних значень.

 Я знаю багато справжніх, віруючих православних, католиків, греко-католиків, протестантів. Таких, що думають про те, у що вірять, і є адекватними. Але яка їх кількість у відношенні до вісімдесяти відсотків населення України, що також вважають себе приналежними до цієї віри? Тих відсотків, що вважають себе врятованими через те, що були хрещені у несвідомому віці, стрибають в ополонку і святять горілку і кулічі на Великдень. Тільки я іноді навіть боюсь спитати, чому, на їх думку, цей день називається Великим – страшно почути щось про взяття Бастилії. Церква відбиває будь-яке імпонування християнству. Віра наперекір. Але, якщо подумати, віра у Бога є саме те, навколо чого ми маємо гуртуватись. Якщо вже жодного нормального лідера немає і країна форсовано деградує, то можна зробити висновок, що покладання на цінності європейські чи Митного союзу не працюють. 

Немає сенсу також орієнтуватись на те, що інквізиція сотнями палила реформаторів. Це не має відношення до віри. Це політика і релігія. Речі по суті своїй однаково хворі і гнилі. Це не те, чому вчили апостоли і апостолів. А для того, чому вони вчили, за Біблією, не потрібно більше трьох чоловік, щоби це вважалось церквою. . Скажу більше, великі зібрання неминуче є лицемірні.  

 Коли я їду кудись у громадському транспорті, я намагаюсь посміхатись. Щоби, якщо є там, за кордонами мене, ще хтось живий, він бачив, що також не один. Дивлюсь на десятки і сотні облич без жодного виразу, що подорожують щодня одним і тим самим маршрутом між пунктами «робота» і «дім», туди і назад. У п’ятницю випивають і трохи сміються. Але очі ці не виглядають такими, що наповнюються чимось. Вони тільки викладають акумульоване раніше. Не може це бути правильною парадигмою побудови життя. Це не може бути правильним. Тому що коли все йде правильно, тобі дихається легко. Скажу ж, що у громадському транспорті легко не дихається нікому. Значить, треба тамувати критичний розум і знайти силу повірити. Нарешті. Нарешті відчути, що все стає на місця і всередині з’являється тепло. Так це працює.