Пастки депресії, а не «райські сади» можуть чекати на тих, хто покладає великі очікування на підписання восени у Вільнюсі угоди про асоціацію з ЄС. Маємо великий шанс, що вперше влада та народ можуть насититись спільними відчуттями завищених очікувань та розчарування. А все через те, що зміст євроінтеграції ми замінюємо формою. Адже українці від зближення з Європейським Союзом перш за все очікують можливість подорожувати, знайти кращу роботу та збільшення інвестицій. Віктор Федорович надіється отримати нову тему для виборчої кампанії й індульгенцію від євробюрократів за реалізацію своїх диктаторських фантазій в Україні. Проте будувати діалог для вироблення спільних правил гри та шукати механізми реалізації європейських цінностей на практиці в порядок денний не входять ні у влади, ні у громадян.

На перший погляд, в 1951 році країни Європи об’єднувались навколо вугілля і сталі. Проте насправді сконструювали сучасний Євросоюз перш за все спільні цінності, а вже потім економіка та фінанси. Підгрунтям для Європи стали три стовпи: християнство, війни та великі лідери. Це на собі відчула й історія України. Проте, на відміну, від нас європейці змогли домовитись про ставлення до пережитого досвіду. Об’єднана Європа завжди вчила уроки, які їй дарувала історія, тому швидко зрозуміла, що змістовно об’єднує на довго – цінності, а не інтереси.

Християнство дало розуміння, що людська гідність – це універсальна цінність, щодо якої не може бути компромісів. Історії, якими насичені сакральні тексти, розповідають, як чинити в тій чи іншій ситуації кожного дня. Тому християнство дарує надію і міцне підґрунтя для змін. Яскравий приклад – те, що зараз відбувається в процесі реформування бюрократичної машини Європейського союзу. Але з іншого боку, дарує нові уроки, як криза єврозони, нагадуючи про баланс. Бо принцип – що завтра буде краще, ніж сьогодні – і став причиною для глобальної фінансової кризи.

Жорстокі війни – невід’ємна частина конструювання сучасної мирної Європи. Диктаторські режими дали розуміння, чого не треба робити. Насправді, сьогодні це навіть важливіше, ніж розуміння, що саме робити. Історична практика довела, що диктаторський стиль в управлінні країнами веде до краху та нищення майбутнього за рахунок теперішнього. А свобода – це не лише красиво звучить, але й ефективно. Адже підприємницький дух та середній клас можна виплекати лише через усвідомлення реальної свободи дій.

Цінності в ЄС спільні, проте, практика різна, яку і реалізовували великі лідери. Вони вміли жертвувати власними благами заради можливості назавжди залишитись в історії. Тому дивитись далеко і широко не лише на рівні національному, але й на міждержавному було нормою. Звичайно протистояння між соціалістами та консерваторами є не менш запеклим, ніж між владою та опозицією в Україні. Проте вольовими діями встановлені правила гри та велика кількість гравців у ЄС не дозволяє нікому їх порушувати. А встановлення нових правил відбувається лише на основі спільних цінностей та погодження всіх гравців. Тому виконується не лише більшістю, але в всіма учасниками співтовариства. Українцям прийдеться не лише формально декларувати їх виконання, але й кожного дня за ними грати.

Історія нашої держави має всі три основні інгредієнти, якими будували сучасне європейське об’єднання. Ми пережили дві світові війни, навіть комунізм не зміг похитнути довіру до церкви, а надія на провідників нової формації ще не згасла.

Асоціація з ЄС – це не лише економіка, як бачить влада та більшість громадян. Тому насправді після Вільнюса нічого кардинально не зміниться в житті пересічного українця. Нам не потрібно очікувати неймовірних та швидких змін. Для нас це лише шанс почати визначати справжній зміст євроінтеграції, її цінності й, інтерпретуючи їх в Україні, намагатись не втратити їхню суть.