Обговорювати отримання Україною асоціації з ЄС у Вільнюсі вже практично немає сенсу. Однак, оскільки багато хто продовжує битися головою об стіну, любов до людських істот змушує мене ще раз повторити кілька простих аргументів стосовно наших українсько-російських тортур.

Подумайте самі – що обговорювати? Рішення про необхідність асоціації вгорі прийняте? Прийняте. На рівні еліт практично консенсус. Завадити може тільки ситуація з Юлією Тимошенко, але все вказує на те, що її вирішать.  Тиск Росії тільки прискорює цей процес. Чим сильнішим і брутальнішим він буде, тим мстивішими будуть мотивації українців. Заяви Глазьєва і К набувають абсурдно-анекдотичного характеру, попри реальні підстави, що стоять за ними. Ніж так тягнути в МС, краще взагалі тупо ламати Україну через коліно.

На рівні населення все ще простіше. Ті, хто за ЄС, – на 90% проти вступу в МС. Ті, хто за МС, – на 90% не будуть протестувати, якщо Україна отримає асоціацію з ЄС. Решта 10% прихильників МС локалізовані і маргіналізовані, й не пов’язані політичними структурами (Росія ж 22 роки витратила на бла-бла-бла, на відміну від Заходу). У підсумку, маємо той випадок, коли «якось буде» не спрацювало, втім, як і в мільйонах подібних ситуацій.

У нинішньому стані міркувати про жахи втрат української економіки від ЗВТ з ЄС і втрати ринку МС безглуздо:

А) Проблема має міфічний характер, тобто значна частина населення дивиться на неї, як на міф, за яким проступає історія, жертви і страждання. Раціо тут не має сенсу і практично не впливає на мотивації. Ви кажете: «Вам буде вигідно». Вам відповідають: «Ви вбили мого діда».

Б) Значна частина населення нічого не тямить в економіці, а тому не може скласти думки про те, що насправді потрібно країні. Ця частина до того ж ще й пасивна.

В) Ті, хто розуміють або мають власну думку 1) переважно за ЄС, ніж за МС. Як сказав мені один російський інтелектуал, «а не такі ви цяці, щоб з вами панькатися». А варто, варто було мене і мені подібних повламувати, пояснити і, врешті-решт, виказати бодай людське ставлення, якщо нема бажання виконати перших два пункти. Головне, що вартувало зробити бодай тому, що ми цілком нормально і лояльно ставилися до Росії всі ці 22 роки. Не було часу й бажання? Ну, вибачте, тепер нема в нас.

А замість цього нам:

А) День у день розповідають байки, як нам буде економічно погано без Росії. Віримо, але ми якби 1) не бачимо, що й у Росії значно краще жити, ніж в Україні, 2) нам погано вже 22 роки, а то  більше з врахуванням кризи совка. Серйозно, хіба можна їжака налякати голою сракою?

Б) Кажуть, що ми – історичне непорозуміння, наша мова штучна і взагалі ми гівно і зрадники. Навіть у гівна є почуття власної гідності, що вже казати про народ?

В) Пропонують піти вслід за лідерами з сумнівною репутацією з лозунгами, над якими сміялися двома пунктами вище. Висновок очевидний, підказувати не буду.

Г) Лякають, що Україну окупують сексуальні меншини і наші діти почнуть світитися всіма кольорами веселки вже з дитсадка. Хлопці, відкрию таємницю: Україною, як і Росією, давно вже правлять під..раси найрізноманітніших кольорів. При чому навіть страшніші, ніж у Брюсселі.

Ґ) Нав’язують православ’я сумнівного розливу, де батюшки вранці стоїчно махають кадилами, а ввечері їдуть на 600-х «мерсах» по саунах з дівчатками. Цю лабуду називають «цивілізаційним вибором» і за «образу» прав віруючих такого «цивілізаційного вибору» дають реальний тюремний термін. Чого-чого, але «православного талібану» нам тут точно не потрібно. 

Д) Україна розвалиться, тому що спрацюють усі перераховані вище чиннии. Знаєте, якщо Україні сдилося розпастися, то краще внаслідок власних дій, ніж від мучівного бездіяльного жаху без кінця.

З щирою любов’ю до Росії, дякую за увагу, до нових зустрічей.

 

Юрій Романенко, політолог, шеф-редактор сайту “Хвиля”