Початки жіночої преси в Галичині сягають середини ХІХ століття. Спочатку це були тільки окремі «жіночі» сторінки у періодичних виданнях суспільно-політичного спрямування. Згодом почали виходити окремі часописи для жінок. Зокрема,  «Лада», «Русалка», «Наша доля», «Мета: Орган українських поступових жінок», «Жіноче діло», альманах «Перший вінок» та інші.

Жіночі журнали в Галичині почали виходити у міжвоєнний період. Деякі з них мали ідеологічний відтінок («Жінка», «Жіноча доля», «Самостійна думка української матері», «Жіночий голос»), виокремлювались за соціальним спрямуванням («Нова хата» – журнал для інтелігентних жінок, «Жіноча воля» – для селянок, «Жіночий голос» – для робітниць), за віковою ознакою (журнал «Світ молоді»).

Найбільшою популярністю серед галицьких пань, безумовно, користувався журнал «Нова хата», який виходив у Львові впродовж 1925-1939 років. Видавав журнал кооператив «Українське народне мистецтво», редактором почергово були Марія Громницька та Лідія Бурачинська-Рудик. Спочатку «Нова хата» позиціонувалася як «журнал, присвячений модам і справам домашнього жіночого господарства». Спершу видання виходило раз на місяць на 16 сторінках. Згодом журнал «потовстішав» до 32 сторінок, почав виходити двічі на місяць і сприяв «плеканню домашньої культури». Коштував недешево – річна передплата становила 16 злотих, що було шостою частиною місячної зарплати кваліфікованого робітника. Видання виконувалося у чорно-білому друці, окрім кольорової обкладинки. Згідно з тематикою публікацій друкувалися фотографії, текст оздоблювався графічними візерунками, на внутрішньому боці обкладинки розміщувалася реклама.

В Державному архіві Івано-Франківської області збереглися майже всі примірники журналу «Нова хата», тому спробуємо перенестися у липень 1925 року і погортати сторінки популярного жіночого журналу.

Першою публікацією в журналі є оповідання Федора Дудка «Біла королівна». Друга сторінка присвячена вже світовій літературі: тут читачки могли ознайомитися з рецензією І. Федорович-Малицької на книжку французького автора Віктора Маргеріта «Дівчисько».

Важливою для матерів є педагогічна стаття «Як наші діти зачинають день». Істини, здавалося б відомі, але як часто ми ними нехтуємо! Ось тільки деякі цитати з публікації: «Найліпшим будильником для дитини є мама. Але ціла річ в тому, щоби дитина вечером вчасно пішла спати. Для шкільних дітей у віці до 10 літ треба спати около 11 год., від 10-14 літ около 10 год. Час від пробудження до снідання мусить бути точно обчислений на вбирання, миття, але не ніщо інше. Відтак приходить снідання, все о тій самій порі. Коли нам, мамам, неможливо бути разом з дитиною в школі, то доложім старання, щоби дитина не знервована й в доброму настрою вийшла з наших рук до нових опікунів».

Цікавою є наступна публікація, яку би тепер віднесли до розділу косметології. Авторка, яка своє ім’я приховала під псевдонімом О., дала поради як плекати волосся. Запропоновані рекомендації дещо не збігаються з теперішніми вимогами гігієни, проте для тих, хто має алергію на сучасні хімічні косметичні засоби, стаття стане щасливою знахідкою. Жирне волосся авторка радить мити через три-чотири дні водою з содою (розчин втирати у волосся та шкіру голови), полоскати насиченим настоєм рум’янку (аж чорним!), сушити на сонці чи гарячим повітрям. Сухе волосся пропонується мити жовтком, в останнє полоскання додати декілька крапель гліцерину. А ось сушити сухе волосся гарячим повітрям не варто. Для будь-якого типу волосся корисним буде часте розчісування та масаж голови.

Увагу привертає добірка матеріалів «Українська кухня». Запропоновано зразок меню на тиждень. Отже, що ж готували галичанки у липні 1925 року?

«Неділя:  Помідорова зупа (суп). Волова полядвиця з яриною (овочами,

зеленню). Пляцок (пиріг) зі сливками.

Понеділок: Борщ з книдельками з булки. Волоська капуста фарширована.

Макарон випіканий з яблуками.

Вівторок:   Росіл (бульйон) з французькими клюсочками. Росолове м’ясо з

огірками. Шарлотка з яблук.

Середа:      Зупа зі сливок. Голубці з рижом і грибами. Ліниві пироги.

Четвер:      Яринова зупа на росолі з костей. Бараня печеня з салатою і бульбою

(картоплею). Крухий (крихкий) пляцок з яблуками.

П’ятниця:   Зупа з грушок з грінками. Саджені (зварені на м’яко) яйця на

шпинаті. Налисники зі сметаною.

Субота:     Росіл з пульпетами (фрикадельками). Росолове м’ясо з соусом.

Книдлі (кльоцки) зі сливками».

Тут же знаходимо рецепти помідорової зупи, фаршированої капусти, шарлотки з яблук, а також читаємо поради, як законсервувати помідори на зиму.

З опублікованих у журналі оголошень дізнаємося, що галичанки могли дешево замовити готові викройки, не тільки одягу, але й черевичків. На радість рукодільницям публікувалися узори вишивок.

Редакція вела переписку з читачками.

На жаль, не вдалося оглянути усі публікації номера, оскільки деякі сторінки журналу не збереглися. Але, гортаючи наступні номери «Нової хати», можна визначити основні напрями публікацій у цьому справді цікавому жіночому виданні. Галичанкам пропонувалися статті про народне мистецтво, про українських і світових художників та письменників, про історію одягу, моду, гігієну та косметологію, галичанки знаходили тут огляди літературних новинок, уривки з романів та повістей. У кожному номері друкувалися статті з педагогіки, вчили правильно вести домашнє господарство, дискутували про місце жінки у суспільстві. Заохочувалося рукоділля, популярними були поради з кулінарії.     

Читаючи «Нову хату» можна почерпнути багато ідей для сьогодення. Так, у журналі за липень-серпень 1933 року читаємо про показ мод, особливістю якого було те, що всі моделі були пошиті українськими майстринями. Подумалося, а чому б у нашому місті щорічно не проводити показ моделей, пошитих у міських ательє – і не тільки «розкручених», а усіх. Ось і мали би свій тиждень галицької моди.

У радянський період в Україні виходив єдиний жіночий журнал «Радянська жінка», всесоюзними виданнями були «Крестьянка» та «Работница». Чи варто вказувати, що єдиною метою цих видань було виховання ідеологічно стійкої жінки – будівника комунізму. Проте і ці журнали виписати було дуже важко.

Сучасна жіноча преса в Україні нараховує біля 100 журналів. Галичина втратила першість у їх виданні, і галичанкам нічого не залишається, як читати столичний глянець. У кожному газетному кіоску можна придбати журнали «Натали», «Лиза», «Единственная», «Женский журнал», «Ева» та ін. Не пасе задніх й Івано-Франківськ – маємо «Versal».

Деякі глянцеві жіночі журнали претендують на звання «елітних», трохи не аристократичних. Проте відомо, що є теми, які аристократи ніколи не обговорюють, це – жорстокість, наркоманія, гроші, гомосексуалізм, інтимне життя. Так ось, чи читала би аристократка журнал з такими красномовними назвами статей: «Шесть заповедей  искуссной любовницы», «Аморальный кодекс, или как извлечь пользу от измены», «Секс с экс», «Путеводитель по мужчине», «Назви мені свою професію, і я скажу, який ти у ліжку…», «Секс-календар, або як дозріває пристрасть», «Небезпечний секс, або як не померти від кохання», «Зависть как двигатель прогресса», «Грубость и хамство хороши как часть сексуальной игры», «Милый, к ноге» – перелік можна продовжувати.

У рубриці, що висвітлює культурні події, зазвичай знаходимо напівдостовірну інформацію про життя зірок естради та кіно, так ніби поняття культури нічого іншого не передбачає, запропоновані кулінарні рецепти зовсім не розраховані на те, що їх будуть використовувати більшість українок, бо інгредієнти страв занадто дорогі та екзотичні, а про українську кухню й не згадується.

Майже половину площі жіночих глянцевих видань займає реклама – двигун торгівлі, куди ж без неї?

Читаючи деякі сучасні жіночі журнали, важко здогадатися, що вони видавалися в Україні і були розраховані насамперед на українських читачок. І тут  проблема не тільки в російській мові видання, а в загальному спрямуванні на безнаціональну масову культуру.

Жіночі журнали в минулому йшли попереду суспільства, розповідали, як побудувати гідну сім’ю, ощадно вести господарство, правильно виховувати дітей, прищеплювали гордість за приналежність до українства, бачили у жінці розумну, вільну особистість, яка і знається на мистецтві, і бере активну участь у громадському житті. А тепер більшість сучасних жіночих видань зводить систему цінностей читачок до девізу «секс, кекс і попса». Дописалися!

Проте є винятки. Завжди із задоволенням читаю журнал «Жінка». Цікава історія цього довголітнього видання. Журнал був заснований у Києві в 1920 році, з 1945 року носив назву «Радянська жінка», а з листопада 1991 року повернувся до своєї першої назви – «Жінка». Навіть в радянські часи редакції вдавалося при можливості дотримуватися найкращих традицій старих українських жіночих журналів. Особливістю журналу є його багатогранність та насиченість. Тут знаходимо матеріали, присвячені релігійним та календарним святам, педагогіці, рукоділлю, моді, кулінарії, косметології, читаємо поради лікарів, отримуємо юридичну допомогу, дізнаємося новинки літератури, мандруємо Україною, знаходимо викройки одягу та візерунки для вишивання. Знахідка для жінок! Але що читати – кожен вибирає сам.

 

                                                                                            Наталія ХРАБАТИН