Недавно косівські волонтери виграли кошти на підтримку кризових сімей у районі. Сума невелика, за ці гроші не врятуєш весь світ, але є такі родини, де роками мріють бодай про пральну машину, є ситуації, де важливо не аналізувати, чому так склалося, а швидко стати і допомогти. Вже. Бо буде сильна біда.

Вудку, а не рибку

«Юлечко, я приніс вам варення з брусниці… Ми з дітьми самі збирали…» Старший чоловік порепаними, спрацьованими руками кладе великий слоїк на стіл. Він приїхав з якогось гірського села. Засновниця ГО «Гуцульські волонтери» Юля Таринська називає цього чоловіка батьком-героєм – сам виховує четверо дітей, з жінкою більше не живе – та від горілки не просихала, її вже й батьківських прав позбавили. У хаті в нього злидні, але дуже затишно, завжди чистота, все облаштовано з любов’ю. Волонтерка вже третій рік допомагає цій сім’ї, недавно на Святвечір привезла смаколиків: пироги, пампухи, рибу…

«Дякую! – усміхається Юля. – Чекайте, дам вам кілька коців, чистенькі, випрані, просто не нові, але дуже теплі, ангорові… Зараз така холоднеча настала – діти будуть грітися. Може, одягу їм якогось треба?» – «Я їздив недавно на базар до Косова, трохи продав усякої всячини та й накупив дітлахам теплих колготок, взуття. Хіба, може, десь маєте якусь теплу кофтину, вони то називають джемпером…»

Чоловік йде до виходу, а тоді різко оглядається, ніби згадавши найголовніше: «Юлечко, але ви обов’язково скуштуйте наше варення. Я своїм діткам даю постійно, і вони ніколи не хворіють. І ви своїм давайте. Потім вам ще чорниць принесу».

«Сім’я дуже збідована, – розповідає Юля, коли чоловік уже пішов. – Але там у хаті всі живі-здорові, не дурні, роботящі… Тато продає гриби-ягоди, діти допомагають збирати, щось майструють коло хати, старші хлопці підробляють… Знаєте, таких треба лише трохи підтримати, а не робити все за них. Люди можуть розслабитися і деградувати. Треба давати вудку, а не готову рибку».

Писала по-простому

Минулого тижня Юля Таринська виграла у конкурсі проєкту «Осередки програми «Добрий сусід». А це означає, що косівська волонтерка отримає 40 тисяч гривень від Львівської освітньої фундації, які треба спрямувати на допомогу нужденним сім’ям – найперше, на облаштування чи ремонт житла, покращення побутових умов. Сума невелика, за ці гроші не врятуєш весь світ, але є такі сім’ї, де роками мріють бодай про пральну машинку.

«Аж сама досі не вірю, що виграла, – усміхається Юля. – Я ж заповнювала заявку без допомоги спеціалістів, текст був із помилками, та ще й з нашим гуцульським діалектом. Але писала все по-простому – так, як є, з власної практики, тому вдалося тепло і переконливо».

Фундація висуває і певні критерії до сімей, які можуть отримати цю грошову допомогу: це можуть бути нужденний самотній батько чи мама, або ж бабуся чи дідусь, котрі самотужки виховують внуків, випускники інтернатів, сім’ї, в які повертаються діти з інституційних закладів опіки.

Важливою умовою є те, що в проєкт не приймають сім’ї, які мають медичні потреби, сім’ї, де є працездатні, що не працюють без поважних причин. «А ще не беруть сім’ї, де є алкозалежні, – каже Юля. – Однак на Косівщині більшість кризових сімей саме такі. У кожного своя історія. Часто мама залишається сама з дітьми без засобів до існування, від безвиході починає пиячити. Нерідко алкоголізм передається як традиція, з покоління в покоління – в родині ще змалку просто не бачать іншого життя, не знають, як інакше може бути. З цим треба працювати, і не один рік. Їх треба вчити трудитися, поводитися з грошима, робити в хаті елементарні побутові речі. А іноді є ситуації, де важливо не аналізувати, чому так склалося, а швидко стати і допомогти. Вже. Бо буде сильна біда. Це як із хворим горлом: його треба негайно лікувати, а не сидіти й думати, коли і де напився холодної води». 

Дитину на органи?

«Гуцульські волонтери» опікуються сім’ями лише з Косівського району. Перед тим, як допомагати, Юля їде до кожного до хати, спілкується, розпитує. Має спеціальний зошит, де записує про всі родини – коли саме навідувалася, яка там була ситуація. Каже, що у 80% випадків у складні життєві обставини сім’ї потрапляють через алкоголь чи домашнє насилля.  

У людей буває біда чорна, особливо шкода дітей. Траплялося, що волонтери привозили малим цукерки, а вони їх відсували – просили макаронів. Бо не бачили ніколи тих цукерок, звикли тільки до макаронів. До школи не ходять, бо не мають у що вбратися – соромно, ровесники ж заклюють.

Чи інша типова ситуація: дітям у сиротинці роками видають їжу через віконечко, і коли вони приходять у доросле життя, то навіть не вміють зварити собі суп, живуть на канапках. А треба просто стати і показати, навчити елементарного.

Юля пригадує жінку, яка народила дев’яту дитину, але все ще не вміла купати малятко. «І це не тема для обговорення чи осуду, – продовжує волонтерка. – Вона чесно сама зізналася. Чому раніше не казала? Бо не було кому. Жінку обходили десятою дорогою, люди навіть дивитися в той бік гидували – бо її мама «сиділа на стакані», вона любила спиртне, у них у хаті смерділо, діти вічно брудні. Але ж треба дістати корінь проблеми і там наводити лад».

До речі, це була саме така історія, де зазвичай людину кидають напризволяще, бо ніхто не вірить, що вона здатна вичухатися. А та жінка змогла. Крига скресла, коли її чоловіка-алкоголіка волонтери влаштували на роботу аж в інше місто, там за ним весь час наглядали, аби в бік чарки і не зиркнув. А жінку закодували.

У хаті тим часом волонтери навели порядок, бо ситуація була катастрофічна: вікна без шиб затулювали шматами, жили без холодильника, шаф і майже без посуду, повсюди купи лахміття, діти не знали, що таке спідня білизна і як це – чистити зуби, бавилися цвяхами і молотками, тобто всім тим, що батьки ще не встигли пропити.

Жінка ще довго не могла повірити, що її сім’ї просто хочуть допомогти: «Ви, певно, задумали взяти мою дитину на органи?»

На різдвяні свята волонтери і до них навідалися, на столі були голубці, м’ясний салат, риба. Коло хати поскладані дрова, вдома чисті фіранки і порядок.

Юля пояснює, що одна й та сама кризова ситуація в селах і у великому місті матиме геть інші наслідки. «У Косові багато років поспіль не було психолога в соцслужбі, – розповідає вона. – Важко таке уявити, еге ж? Недавно 16-річну дівчину зґвалтували, ми аж з Коломиї везли для неї приватного психолога. У великих містах люди можуть жити на одному поверсі і не бути знайомими, а тут всі всіх знають, нерідко цькують просто за зовнішність. Саме тому жінки, які в селах потерпають від домашнього насилля, мовчать – бо соромно поскаржитися, піти геть зрештою. Бо страшно, бо люди засудять. Окрім цього, в гірських селах люди часто дуже відірвані від світу, буває, навіть не знають, як подати документи, аби отримати групу по інвалідності».

Часом люди телефонують і, не називаючи свого імені, розповідають якісь жахливі історії. Наприклад, що в сусідній хаті родичі замикають бабу на ключ, раз на тиждень приїжджають, аби дати їй їсти. Баба вічно гупає в двері, що голодна, що пити хоче. Але сусіди не дзвонять у поліцію або в якісь служби допомоги. Кажуть, що з того й так не буде толку. Або просто не хочуть пхатися, щоб потім їм вікна в хаті не побили. Анонімно телефонують волонтерам, і то не завжди.

А одного разу до Юлі приїхала якась жінка, залишила на порозі свою дитину зі словами: «Забери її, інакше я її вб’ю. У мене шизофренія, мені треба терміново лікуватися». І втекла. Приїхали поліцейські, соцпрацівники, все зафіксували. Дитину відвезли на тимчасове перебування в сиротинець. Але зрештою все налагодилося: жінка підлікувалася, забрала дитину, живуть собі.

Іноді телефонують, хочуть віддати свої добротні речі, які вдома більше не потрібні. Наприклад, дитячий візочок. «Але ви його передайте комусь нормальному, не якимсь алкашам…» – «Перепрошую, а діти алкашів – не діти? Для цих малюків де брати візочки?»

«Діти з кризових сімей теж заслуговують на більш-менш нормальні умови, вони хіба винні в чомусь? – каже Юля Таринська. – Ми ж не відправляємо їх на курорт. Веземо хліб, олію, крупи, масло, підгузки…»

Наталя МОСТОВА

P.S. Охочим підтримати благодійну справу «Гуцульських волонтерів»: картка Приватбанку 5168 7427 1882 0842, отримувач – Юля Таринська.