Днями в Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини презентували лекцію про цілющі рослини, якими здавна лікувалися гуцули. Цікавинки фітотерапії розповідав кандидат біологічних наук, завідувач наукового відділу Національного природного парку Гуцульщини Любомир Держипільский.

Еліксир здоров’я

В Україні налічується 5000 видів рослин, кожна з яких має свої властивості. Але у фітотерапії здебільшого використовують лише близько 200 видів.

На Гуцульщині травознавство було дуже поширеним, щоправда, цим займалися лише окремі люди.

Цікаво, що лікування рослинами майже завжди поєднувалося з якимись магічними ритуалами. Тому чимало рослин були овіяні різними легендами. Щось у тих легендах було раціональне, а щось – геть далеке від правди. Багатьом рослинам надавали властивостей «відворотного зілля», яке здатне запобігти біді. Немало таких вірувань збереглися аж до християнських часів. Скажімо, вважалося, що певні ритуали з часником чи маком на Святвечір допоможуть захистити оселю від нещасть. «Пам’ятаю, ще моя бабуся вчила, що перед тим, як чистити часник, треба спершу відрізати денце і сказати: «Не їм тебе живого, щоб ти мене стеріг від всього злого», – пригадує Любомир Держипільський.

Часто гуцули називали рослини залежно від їхніх властивостей. Наприклад,

глуха кропива мала на Гуцульщині ще одну назву – дрімлюха. Немовлят купали у відварі з цієї кропиви, і потім малеча дуже міцно спала.

Найпопулярнішими рослинами серед горян були джинджура (тирлич), оливник (родіола рожева), змієвон (стародуб широколистий), підойма. Гуцули стверджували: якщо поєднати ці рослини, то можна вилікувати всі хвороби.

Джинджура (тирлич). Унікальна рослина, що входить до більшості бальзамів, які виготовляють у Європі, зокрема і в Україні. Адже тирлич містить у собі гіркоти, які особливо цінні для організму. Завдяки гірким сполукам стимулюється травлення, жовчовиділення, активізуються бактерицидні властивості й гепатопротекторна функція.

У давнину вважалося, що цю рослину створив сам Бог і тому її бояться чорти. Про цілющі властивості джинджури складали пісні й легенди в Карпатах. Ось, наприклад, така коломийка: «Ой, хто чічков джинджуровов собі личко миє, то той буде найфайніший на всю Коломию. А хто випив того зілля, що із Чорногори, він забуде тую хижу, де живуть дохтори».

Горяни також полюбляли куштувати джинджурівку – настоянку тирлича на горілці. Особливо в пригоді вона ставала під час пишних застіль з численними наїдками, коли потрібно було підтримати процеси травлення.

Радіола рожева (оливник) через свою цінність наразі майже повністю знищена, тому занесена до Червоної книги України. Рослину називають карпатським женьшенем, оскільки вона є потужним біостимулятором, підвищує опірність організму, збадьорює. Оливник протипоказаний при підвищеному тиску, а також перед сном.

Підойма (сиверсія гірська) багата на дубильні речовини, має в’яжучі й антисептичні властивості.

Змієвон (стародуб широколистий) особливо цінували горяни. Про його чудодійну силу ходили легенди. Вважали, що ця рослина, тонкий змієподібний корінь якої наче втікає, коли його викопувати, здатна вилікувати сорок недуг, у тому числі тяжкі нервові. Спиртовий настій кореня змієвону рекомендували для натирань навіть при паралічах. Косівська учениця особистого лікаря Андрея Шептицького стверджувала, що змієвон – найкращі ліки для підшлункової залози.

Рецепти з власного досвіду

На Гуцульщині при захворюваннях шлунково-кишкового тракту вживали полин, м’яту, лопух, золототисячник, перстач прямостоячий. Всі вони вважалися засобами, які збуджують апетит і поліпшують травлення, хоч деяким із них горяни приписували дещо ширшу лікувальну дію. Так, полин скрізь на Гуцульщині вживався ще і як глистогінний та заспокійливий засіб. Ростислав Держипільський наголошує на благотворному впливі полину на травлення і розповідає, що ця рослина згадується навіть у Біблії – у ній пише, що порошком із чорнобилю (тобто полину) посипали печену тушку ягняти.

Цікаво, що полин наділяли й певними магічними властивостями. Подекуди на Гуцульщині зібраний на Купала полин вважався засобом, що охороняє від хвороб, нещастя, злих духів. У цей день ним заквітчували хати і господарські будівлі, а женці і косарі перев’язували поясницю, «аби при роботі крижі не боліли».

Хвороби печінки і жовчного міхура лікували, використовуючи цмин пісковий, безсмертник, шипшину, цілющі властивості якої були знані ще в Київській Русі. Скрізь на Гуцульщині вона вважалася також загальнозміцнювальним засобом. Чай з її плодів давали пити ослабленим хворим, вживали при болях шлунку та печінки. Подекуди в аналогічних випадках використовували відвар кореня шипшини на молоці.

При хворобах нирок і сечового міхура надійними засобами вважалися відвари польового хвоща, подорожника ланцетолистого, петрушки. Ведмежі вушка (толокнянка) на Гуцульщині використовувалися рідко, хоча теж мають сильну сечогінну дію, розчиняють камені. Любомир Держипільський ділиться перевіреним рецептом: 1 ст. л. порізаної трави з квітками залити 1 л води, довести до кипіння, настоювати на парі протягом години. Злити воду. Потім знову залити 1 л води, довести до кипіння і томити протягом години. Два розчини змішати і вживати по склянці надень. Курс проходити раз на рік.

Любомир Держипільський також наголосив на лікувальній дії хвоща, адже перевірив це на власному досвіді. Коли виписали його дитину з пологового будинку, у малюка з’явилася пітниця. Все тіло покрилося чиряками. Лікарі наполягали на терміновій госпіталізації. Але чоловік згадав про цілющий хвощ, який багатий на кремній. Тож він купав дитину два рази на день у відварі з хвоща і звіробою. Окрім цього, ранки обробляли ще перекисом водню. Через тиждень шкіра немовляти була чистісінькою.

Так само дуже помічна при екземах, випрілостях, висипах мазь на основі такої рослини, як суховершки (черноголовка – рос.). Змелену висушену траву змішують зі смальцем і наносять на шкіру.

При застудних захворюваннях, кашлі, легеневих недугах з дикорослих лікарських трав гуцули використовували відвари трави алтея, листя чебрецю, квіти дивини. Остання була особливо популярною в горян. При високій температурі рекомендували двічі на день пити чай з її квітів. У відварі з дивини купали дітей. Приписували їй і магічні властивості: «У виварі дивини купають хворого: як має умерти, то умре зараз по купелі, а як має подужати, то стає йому легше по ній».

Чай по-гуцульськи

Чай пили з такої рослини, як іван-чай. Готували його так: зривали листки з верхньої частини стебла, розминали, протягом доби піддавали ферментації, потім висушували, подрібнювали і заварювали. До речі, чай з цієї рослини ще до революції на початку ХХ століття Росія експортувала до багатьох країн, де він успішно конкурував з цейлонським чаєм. Потім англійці, аби усунути конкурентів з ринку, поширили дезінформацію про шкідливість іван-чаю. Так припинився експорт, а згодом, коли розпочалася революція, зупинили і виробництво. До слова, іван-чай є першою рослиною від аденоми простати.

Цілюща отрута

Варто розповісти і про беладону (матріган) – отруйну рослину, яка має галюциногенну дію. Попри це, беладона також є і протиотрутою. У разі отруєння грибами та іншими продуктами або речовинами, що містять отруту, рекомендується приймати ліки з беладони. Листя беладони використовують для виготовлення протизапальних лікарських засобів. Коріння беладони містить у своєму складі скополамін. Ця речовина використовується для боротьби з хворобою Паркінсона.

Гуцули, копаючи беладону («матріган»), кидали навколо неї гроші, імітували танець. Вірили – все, що робить той, хто копає цю рослину, буде робити і той, кому дадуть напитися відвару з неї. Бойки, викопавши корінь беладони («недрагуля»), клали на це місце хліб і сіль – своєрідну жертву землі. Також горяни називали цю рослину красулею, оскільки вірили, що вмивання відваром з кореня беладони приносить вроду. Цікаво, що в давнину еталоном красивої дівчини вважали ту панянку, в якої рум’яні щічки і сяючі очі. Саме тому жінки закрапували очі відваром з беладони, який розширював зіниці. Цю властивість рослини тепер використовують в офтальмології.

 

До теми

Сімейний лікар Назарій Микитюк каже, що до фітотерапії треба ставитися грамотно і відповідально. Медик пояснює – засушена лікарська рослина далеко не завжди показує очікувану ефективність. Кожна рослина повинна містити в собі певну кількість тієї чи іншої діючої речовини, завдяки якій проявляються її відповідні цілющі властивості. Наприклад, розторопша, яка благотворно впливає на печінку, діє за рахунок такої діючої речовини, як силімарин. При цьому, аби силімарин «спрацював» в організмі, розторопша повинна містити його певну дозу – якщо буде менше, необхідного ефекту вона не справить.

Але рослина далеко не завжди містить у собі цю потрібну дозу. На кількість діючої речовини впливає багато факторів: якість ґрунту і навколишнього середовища, погодні умови, час збирання, спосіб сушіння тощо. До прикладу, недозрілі плоди бузини є отруйними, а перезрілі втрачають свою активну речовину; якісну ефірну олію з жасмину можна добути, збираючи його пелюстки лише о 5-ій ранку; рослини, зібрані біля залізничної колії, є отруйними, і т.д.

Також помилково вважати, що рослини, окрім вітамінів, ще також синтезують мікроелементи. Насправді ці речовини вони засвоюють із ґрунту. Наприклад, хвощ найбільше з усіх рослин здатен всмоктувати кремній. Але за однієї умови – цей мікроелемент повинен міститися в ґрунті, де хвощ росте.

«Чимало моїх пацієнтів розповідають, що для поповнення йоду в організмі вони вживають настоянку з перетинок горіхів, – каже Назарій Микитюк. – Але враховуючи те, що Україна, особливо західний регіон, належить до йододефіцитної зони, я сумніваюся в ефективності тієї настоянки. Те саме стосується магнію, цинку, селену і заліза. Це п’ять мінорних елементів, яких у ґрунтах нашої країни не вистачає. Найкращим джерелом отримання мікроелементів вважаю якісні біологічно активні добавки, які теж треба обирати дуже ретельно».

Лікар наголошує на важливості регулярного надходження в організм основних мікроелементів: селен «вмикає» імунну систему і має протиракову дію, брак цинку може призвести до проблем під час вагітності й пологів, нестача магнію часто проявляється судомами, слабкістю судинної стінки, хворобами серця, йод підтримує роботу щитовидної залози.

Наталя МОСТОВА