Побої, тортури, обмеження у свободі і спілкуванні, проживання у помешканні, не придатному для повноцінного  проживання, примушування до виконання фактично усіх забаганок, напоювання таблетками, залякування зброєю і вбивством за першої спроби втечі, відсутність обіцяного заробітку – чи багато людей добровільно погодяться на такі умови праці? Мабуть, навіть звиклі до дискримінації секс-працівники не хотіли би потрапити в такі ситуації.

Торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації – це вид експлуатації праці особи в галузі проституції або у суміжних сферах, як-от розпутні дії з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув’язненим та іншим особам тощо, а також використання у порнобізнесі. Міжнародна організація праці (МОП) у звіті 2012 року зазначає, що у всьому світі 4,5 мільйонів людей є жертвами насильницької сексуальної експлуатації. Хоча це становить тільки 22% від загальної кількості людей, постраждалих від примусової  праці, проте саме цей вид рабства є найбільш прибутковим.

Одна сексуальна рабиня приносить своєму власнику приблизно 1000$ доходу вдень і до 250-300 тисяч доларів у рік. У доповіді МОП «Прибутки і бідність: економіка примусової праці» (2014 р.) йдеться, зокрема, про те, що дві третини загального прибутку від примусової праці припадають на комерційну сексуальну експлуатацію. Прибуток від цього виду діяльності у шість разів більший, ніж від усіх інших видів примусової праці. Це пояснюється малим капіталовкладенням і низькими операційними витратами, необхідними для цієї злочинної діяльності, а також високими цінами, які споживачі цієї праці готові платити.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) з 2004 по 2015 роки зафіксувала в Україні 3781 випадок торгівлі людьми із сексуальною формою експлуатації. На Прикарпатті БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» протягом такого ж періоду надав допомогу 63 постраждалим жінкам від торгівлі з метою сексуальної експлуатації.

Помилково пересічні громадяни думають, що потрапити в таку ситуацію вони не могли б. Наведу приклад із власного життя. Уже на старших курсах вищого навчального закладу після чотирьох важких років гризіння граніту науки я вирішила нарешті приділити трохи часу собі і навчитись мистецтву макіяжу, танцю та інших премудростей красунь, яким навчають дівчат у школах моделей. Курс уже закінчувався, коли на заліку з танців учитель запропонував нам їхати працювати танцівницями в Японію. Довго переконували мене родичі та друзі, показуючи газетні статті, що такі робочі поїздки є дуже небезпечними. До цього часу завдячую їм за це.

Інший найпоширеніший спосіб вербування – через знайомих. Випадково знайомі чоловіки можуть довго завойовувати довір’я, аби отримати вашу згоду їхати працювати чи то на сезонні роботи, чи то обслуговуючим персоналом у цілком пристойні заклади чи домогосподарства. Часто і начебто добре знайомі люди, в тому числі й жінки, які самі в минулому були експлуатовані, стають вербувальниками. Везуть зазвичай до Росії, Польщі та Туреччини, хоча інші країни-члени ЄС та й сама Україна також можуть бути країнами призначення.

Оксані з Прикарпаття знайомий пообіцяв роботу у Туреччині на швейній фабриці з місячним заробітком 700 доларів. Уже за кордоном у неї забрали паспорт для приписки і змусили займатися проституцією, пригрозивши вбити, якщо звернеться до поліції. Пізніше з’ясувалось, що дівчину продав друг її друга. Дівчат привозили і відвозили машиною,  забирали усі кошти, за відмови повністю оглядали та провіряли. У кращих випадках втекти дівчатам допомагали їхні клієнти, проте часто додому можливо було потрапити тільки  по закінченню терміну та відпрацюванню боргу.

Та не всі жінки їздять за кордон з метою заробітку. Щороку Ірина їздила на Різдвяні свята у гості до маминих родичів, що проживають у Польщі. Так і взимку 2004 року жінка виробила гостьову візу і поїхала до Кракова, де зняла на ніч номер, щоби зранку пересісти на інший поїзд. Випадково жінка забула закрити двері в номер на ключ. Раптово в кімнату зайшов чоловік і, приклавши ножа їй до горла, наказав зібрати речі і без крику (інакше вб’є) зійти з ним униз. Залишалася одна надія, що на рецепції їй допоможуть, але там нікого не виявилося. Силою заштовхавши Ірину до машини, невідомий забрав у неї документи та змусив випити якісь таблетки, від яких вона заснула. Коли жінка прийшла до себе, то дізналася, що знаходиться вже в Португалії. Поляк, що викрав її, зустрівся із литовцем та українцем і з їхньої розмови жінка зрозуміла, що мова йшла про гроші, які мають бути сплачені за неї. Ірина намагалася щось сказати викрадачам, та її знову змусили випити ті кляті таблетки.

Потрапила українка до рук грека. Спочатку мала прибирати його дім, відправляти  дітей до школи, готувати їсти, приводити в порядок його дружину, прати і прасувати одяг. Також у грека був ресторанчик, в якому Ірина мусила мила посуд та підлогу. Всі  зароблені нею гроші грек віддавав литовцю та українцю.

Одного разу Ірина спробувала втекти, її спіймали, кинули на підлогу і почали бити  по голові ногами, сказали, якщо вона ще раз втече, то  вони її вб’ють. Жінка злякалася – якщо раніше вони могли її просто вдарити, то цього разу після побоїв її голова була вся синя і спухла, вона втратила багато крові, але змушена була виходити на роботу.

Та й це не було найгіршим. Українець, який нібито приязно ставився до жінки-співвітчизниці, не отримавши добровільних сексуальних відносин, взяв її силою. Коли та завагітніла, її змусили зробити аборт. Бідолашна не пам’ятає, що з нею було в лікарні. Коли у неї починалися приступи істерії, їй давали таблетки, від яких вона заспокоювалася і засинала.

Зовсім знесилену від роботи, таблеток, сексуальної експлуатації Ірину врятувала поліція. Під час перевірки документів правоохоронними органами Португалії біля жінки раптово з’явився литовець із паспортом, в якому вона побачила свою фотографію. В документі ж було вказано, що вона – громадянка Литви. З останніх сил Ірина почала віддирати фотографію в паспорті і твердити, що є українкою. Усіх викрадачів заарештували і постраждала змогла повернутися додому.

Людям, які постраждали від сексуальної, а в цьому випадку змішаної експлуатації, особливо притаманні почуття сорому, провини, ганьби та безнадії. Їм соромно не тільки перед оточуючими, які часто засуджують самих жертв, а й перед собою. Відновлення психічного здоров’я постраждалих від сексуальної експлуатації – найважчий і найважливіший етап їхньої соціальної адаптації. Він потрібен для того, щоб уникнути непорозумінь та конфліктів з оточенням, для формування адекватної самооцінки і повернення контролю над власним життям.

Окрім психологічної, постраждалі можуть отримати медичну, правову, соціальну та матеріальну допомогу, сприяння у працевлаштуванні та відновленні втрачених документів. Для того, щоб повторно не травмувати людину, допомога постраждалим надається конфіденційно і толерантно. Нагадуємо, звернутись можна до БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» за телефоном (0342) 75-30-61, до Департаменту соціальної політики за телефоном (0342) 72-35-53 або на національну «гарячу лінію» з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів 0 800 505 501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) та 527 (безкоштовно для абонентів “Київстар”, МТС, “Лайф”).

Погодьтеся, більшість людей упевнені, що проблеми, про які пишуть у газетах і розповідають у новинах, стосуються будь-кого, але не їх самих. Проте злочинний світ часто набагато ближче, ніж здається. Родичі, друзі чи просто знайомі постраждалих чи ймовірно постраждалих, долучайтесь до порятунку людини, яка біля вас! Повідомивши про такі випадки, ви не тільки допоможете цій людині, а й зможете врятувати багато інших невинних доль.

Наталія КОВАЛІВ

Працівник проекту з протидії торгівлі людьми БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ»