Ще в далекому 2006 році 45-річний одинокий  калушанин Віктор Гулак взяв на виховання чотирьох дітей Долинського дитячого будинку. Особисте життя чоловіка не склалося, проте було бажання мати власну сім’ю.

Любов до дітей почалася з виховання похресника, в якого помер батько, а мати поїхала на роботу за кордон. Фактично на тривалий період Віктор став другим батьком для хлопчика, пишуть “Вікна”.

Однак, коли приїхала мати і забрала сина додому, чоловік відчув смуток і серйозно задумався про власних дітей. Зрештою під батьківську опіку Віктор Гулак взяв чотирьох дітей із дитячого будинку. Виховання дітей стало справою життя для одинокого чоловіка і він створив будинок сімейного типу.

За спеціальністю Віктор Гулак — механік. Має приватний бізнес (станцію техобслуговування), великий будинок та господарство. Чоловік раніше був одруженим, однак побудувати щасливе сімейне життя не вдалося. Спільних дітей із колишньою дружиною так і не було. Коли прийняв рішення взяти на виховання дітей із дитячого будинку, його підтримали друзі та родичі. Однак були й ті, хто з подивом до цього ставилися й осуджували.

Дізнавшись, що в Україні існує програма зі створення прийомних родин, Віктор Гулак звернувся до фахівців міської служби у справах сім’ї та молоді. Пройшов усі етапи навчання — зокрема й у обласному центрі.

Згодом, поїхавши у Долинський дитячий будинок, калушанин познайомився з 14-річним Ромчиком. Хлопець одразу сподобався Віктору Гулаку, адже був веселим, розумним і самостійним. Виявилося, що разом із Ромчиком у дитячому будинку живуть ще дві його молодші сестри — Інна та Іванка. Родинний зв’язок розривати не можна, тому чоловік вирішив, що виховуватиме троє дітей.

У спілкуванні з директором зайшла мова про ще одну дівчинку — Аліну, яка з дев’ятимісячного віку виховувалася в сиротинці. Вона була талановита, розумна, однак мала проблеми з нирками. На прохання директорки чоловік узяв на виховання і її.

Справлятися з дітьми було непросто, зізнається Віктор Гулак:

— На перших порах було тяжко. Думав, маю досвід, адже виховував похресника. Та все виявилося не так легко. Вони ігнорували мене, перекривляли, закривали вуха, показували язик. Розмовляти було важко. Так, у інтернаті діють закони на виживання. Для них ніхто не авторитет. Однак із часом усе ж знайшов підхід до кожної дитини.

Звичайно, в батьківській хаті не вистачало материнської руки, тим більше, коли на вихованні — троє дівчат. На допомогу Віктору Гулаку прийшла його шкільна вчителька, яка вже давно як була на пенсії, розповідає калушанин:

— У свій час Шахова Лариса Олександрівна дуже допомогла. Коли вона дізналася, що у мене з’явилися діти, то сама запропонувала допомогу.

Уже в січні 2009 року прийомну сім’ю Віктора Гулака перевели в статус дитячого будинку сімейного типу в зв’язку із довлаштуванням на виховання дітей із Тлумацької ЗОШ-інтернату — 15-річної Надії та дев’ятирічного Степана.

У 2015 році у зв’язку із закінченням навчання в коледжі дитячий будинок сімейного типу залишає повнолітня Надія, влаштований на виховання та проживання 13-річний Андрій.

Далі діти поступово почали покидати батьківське гніздо. Уже в серпні 2016 року із дитячого будинку сімейного типу іде повнолітня Аліна у зв’язку із закінченням навчання в університеті нафти і газу. А наступного року до дитячого будинку сімейного типу чоловік взяв на виховання 13-річну Марічку, 14-річну Оксану та 13-річну Ірину.

Цьогоріч з-під батьківського крила вибуває 20-річна Іванна та раніше влаштовані Оксана та Ірина, які виявили бажання бути в іншій сім’ї. У зв’язку із бажанням рідної сестри встановити опіку над дитиною покидає дім і 15-річний Андрій.

Згодом сім’я Гулака Віктора переходить у статус прийомної сім’ї. У 2018 році в ній з’являється 17-річний Віктор.

• 

•