Івано-Франківський чемпіон дає поради

 

Франківець Іван Файчак  навіть у 76 років — спринтер.  Багаторазовий чемпіон та рекордсмен України, призер чемпіонату світу та переможець чемпіонату Європи з легкої атлетики, він має в своїй спортивній скарбниці більше сотні медалей, а за плечима – тисячі кілометрів доріг, оскільки об’їздив багато країн світу. Проте Іван Ількович залишається доброзичливим та чуйним, бо цінує людей і завжди пам’ятає  скромну землю, що його народила. А це село Річиця Томашівського повіту Люблінського воєводства. Хтозна, як склалася б там його доля… Та в Україні, куди Іван був виселений з родичами у 1946 році, він присвятив себе здоровому способу життя та спорту. І всім це радить.

 

           Перше спортивне хрещення

 

Село Річиця було особливе тим, що на дві частини його розділяла річка, яка текла в самому центрі. Хати були розсипані по обидва береги. А за ними великим щитом стояв ліс.  Село було повністю українським, в сім’ях підростало по 8-10 дітей. Цілісінькими днями дітлахи проводили час на річці та в лісі.

Ілько Файчак (так записано в метриці) – батько Івана – був добрим господарем. Мав хижу, стодолу, молотарку, коні. В родині все було гаразд. А 5 серпня 1939 року Бог ще й обдарував подружжя синочком. Дали йому ймення Івась. Коли малому було три рочки, батько не просто водив Івасика до річки. Він прив’язував хлопчика шнурком до себе і… кидав у воду. Це було таке собі перше спортивне хрещення. Поступово хлопчина, бовтаючись у холодній воді, гартуючи характер, навчився гарно плавати.

А ще пан Іван згадує, як із двоюрідними братами він ловив щук палками з наконечниками, як чоловіки кидали ятір у водоторфовисько, і за ніч туди напливало багато риби. Потім бабуся смажила її, а вони, малі, ласували. На Великдень біля річки водили хороводи, грались писанками.

Та у трирічному віці в Івася сталася сумна подія – померла мати. Батько одружився вдруге, і згодом у хлопця народилася сестричка. А вже у семирічному віці йому разом із родиною довелось зазнати виселення. «Сталінська операція «Вісла» нікому не була потрібна, вона спеціально була спланована, щоб поляки воювали з українцями і вбивали один одного», – зітхає сивочолий Іван Ількович.

Під час виселення половина села була спалена. Файчаки врятувалися. Але батькові Івана дали лише одну фіру на майно, тому змушені були залишити весь інвентар, інше вкрай необхідне добро. Щоправда, взяли з собою корову-годувальницю.

Привезли переселенців у село Козельники на Львівщині. Зараз на тому місці Сихівський масив Львова. Зауважу, що в Іллі Файчака було троє братів та сестер і усі з родинами теж приїхали на Львівщину. Але тут розпорошились по різних селах. Та на свята зустрічались, згадували минуле. Дуже раділи, що батько Івана замість старої хати, яку родині дали, зумів побудувати нову, красиву, як це личить людям, котрі, попри негаразди, тягнуться до ліпшого, бажають кращого своїм дітям. Саме так було у Файчаків.

Іван навчався у львівських школах. Потім відслужив три роки в лавах армії, закінчив Львівський інститут фізкультури. Направили його на роботу в Івано-Франківськ. Тут працював за спеціальністю в технікумі фізичної культури і спорту, в педагогічному інституті. А впродовж останніх п’ятнадцяти років і до нині є викладачем фізкультури Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. І ректор, і профком, і спортивний комітет вузу сприяють, щоб майстер-ветеран мав можливість не полишати справу свого життя, брати участь у змаганнях за кордоном.

 

Файчук з родиною сина

Сім’я Файчаків

Іван Файчак з колегою-лемком

Файчук і українська команда

Іван Файчак

       Іванові олімпи

 

Нещодавно у польському місті Торунь серед 2300 учасників з 36 країн Іван Ількович виборов срiбло серед ветеранів у бар’єрному спринті, пробігши дистанцію за 11,86 секунди. Змагаючись у п’ятиборстві, легкоатлет-ветеран подолав 60 метрів з бар’єрами за 11,77 секунди, стрибнув у довжину на 3,69, у висоту — на 1,21 метра, штовхнув ядро на 8,17 метра. А тисячну дистанцію підкорив за 4 хвилини 35 і 14 сотих секунди. У сумі Іван Ількович набрав 3513 очок і став третім у категорії «75+» на європейських змаганнях. Команда з України загалом зайняла 12-те місце. Найстаршими учасниками були 98-річний та 104-річний поляки, які бігли 60 метрів. Іван Ількович дивився на них і думав про себе: нові старти – попереду. Головне, щоб у нашій країні все було гаразд.

«Польща випереджає Україну в економічному розвитку на 20 років. Тут усі працездатні люди мають роботу, всюди ведуться ремонти. Євросоюз дає великі кредитні кошти на будівництво стадіонів. Люди займаються фізкультурою і спортом. А нас війна відкинула на багато років назад», – каже з болем у серці франківець. Він знає ціну втрат. Навіть безповоротних.

Разом із синами Іван Ількович у 80-ті роки минулого століття за підтримки «Червоного хреста» їздив до Польщі. Мав велике бажання розшукати могилу матері на кладовищі в Річиці. Та відвідали тільки хату і обійстя, де батьки жили. Могилу не вдалося віднайти, бо поляки за цвинтарем не доглядали, на ньому збереглося лише кілька кам’яних хрестів, все решта поросло кропивою. А синові так хотілося вклонитись матері і подумки втішити її своїм вдалим життям.

 

Козацьке здоров’я

 

Незважаючи на поважний вік, Іван Файчак – підтягнутий, життєрадісний, веселий, оптимістично налаштований та виглядає значно молодше. А ще він вважає, що українці зможуть жити до ста літ, якщо будуть займатись спортом і правильно харчуватися.

«Років 10 тому мене дуже захопила розповідь про наших мужніх волелюбних предків, які до 100 і більше років тримали міцно в руках шаблю, їздили верхи на коні та мали неймовірне здоров’я, силу духу, боронили нашу землю від ворогів. Кілька днів я ходив переповнений враженнями і вирішив, що я не гірший за козаків», – із широкою теплою посмішкою говорить пан Файчак.

«Приклад козаків став для мене основою. Вони постійно перебували в русі. І тому чи дощ, чи сніг, чи вітер, я стараюся не пропускати тренувань. Щодня о сьомій ранку — обов’язкова зарядка, звичні вправи: нахили, колові рухи руками, стрибки, біг на місці. Займаюся не більше 40 хвилин. А вже на тренуваннях роблю спеціальні вправи: розтягування, закидання гомілки, біг прямими ногами вперед, стрибки на місці, на одній та двох ногах, біг з прискоренням на 50-60 метрів», – розповідає спортсмен. А далі додає, що до того ж «накручує» 2-4 кола на стадіоні, це в середньому 2-3 кілометри. І лише після всього приступає до бігу з бар’єрами, стрибків у висоту і довжину та штовхання ядра. Ще одна деталь: раз на тиждень Іван Ількович ходить у сауну та париться по 5-7 хвилин. Після цього стрибає в холодний басейн і купається.

Щодо режиму дня, то він у Івана Файчака — як годинник. Встає спортсмен-ветеран о 6.30, робить зарядку. Згодом — легкий сніданок: кілька шматочків чорного хліба з маслом чи салом або трохи вівсяної каші з молоком та медом. Окрім цього, обов’язково сезонні овочі та фрукти у невеликій кількості. «Сніданок для мене має бути калорійним, бо зазвичай я не обідаю, – розповідає спортсмен. – Вечеряю о 17-18 годині. Тоді також стараюся добре попоїсти. Люблю картоплю з м’ясом, деруни, козацький куліш, борщ, вареники з різними начинками. Від риби і м’яса також не відмовляюся, в них багато білка й заліза, які надають мені як чоловікові та спортсменові сили. Також дуже люблю дичину: зайчатину, кабанятину. Перед сном можу з’їсти одне яблуко чи випити стакан кефіру. Увечері — контрастний душ та сон о 23.00». Ось такий порядок у Івана Файчака.

«Та без сили духу ніякі фізичні вправи не допоможуть взяти першість у змаганнях, — констатує чоловік. – Саме вона давала козакам фізичну міць, і я також стараюся не відставати від наших предків. А звідки береться сила духу? У мене вона йде від внутрішнього спокою, молитви, щотижневого або, по можливості, щоденного відвідування храму, слухання церковних співів». Останні, на думку пана Файчака, дозволяють заспокоїти та привести до ладу усі системи організму, оберігають їх від хвороб. Не треба допускати й поганих думок, вони руйнують фізичну силу. Недаремно козаки усе зло брали на кпини, часто сміялися і жартували.

Але ж пан Файчак – козак сучасний. Тому для нього важливим є й аутотренінг, під час якого легкоатлет налаштовує себе на перемогу. Перед турнірами Іван Ількович може подумки або й вголос заспівати козацьких, стрілецьких та упівських пісень. Як стверджує чемпіон, у них закладений бойовий дух, який надихає його на перемогу. А зокрема, в мелодіях та ритмах пісень є така енергія, що здатна стіну проломити. Ось Іван Файчак і ламає… стереотипи про старість, бо залишається молодим.

 

Юлія БОЄЧКО

 

На світлині:

Іван Файчак після чергової перемоги. Поруч – друзі-ветерани з української команди, родина.