Євген Рогачевський – український музикант, гітарист гурту «Воплі Відоплясова». На початку 90-х він був головною творчою одиницею київського гурту «Иіцкій Аун» (заклинання північних народів, яке вони часто використовують на полюванні), що був доволі відомий серед київських неформалів. У той час з Франції повернулися «Воплі Відоплясова». Французи, які складали половину колективу, не захотіли лишатися в Україні, тому гурт був у розібраному стані, складався лише з Олега Скрипки та Олександра Піпи. Постало питання пошуку нових гітариста та ударника. Хтось порадив відвідати виступ самобутнього київського колективу з незвичайною назвою “Иіцкій Аун”. Там Скрипка і побачив вперше Рогачевського, а познайомившись з Євгеном, запропонував йому приєднатися до них з Піпою.

Так Євген Рогачевський став гітаристом оновленого складу «ВВ». Іноді у нього з’являлося бажання перезаписати та видати напрацювання своєї молодості початку 90-х. Врешті-решт, у 2006 році компанія «MOON Records» видала однойменний дводисковий альбом-компіляцію «Иіцкій Аун». Туди потрапили як старі, так і відносно нові твори музиканта. А цьогорічної весни Євген Рогачевський презентував сингл «Monaco». Це була дебютна сольна робота музиканта за весь час участі в групі «ВВ», де він грає з 1996 року. Рогачевському доводилося бувати в князівстві Монако, назва якого стала заголовком пісні. «Бачив Монако. Європа Європою. Таке собі місце-мрія для відпочинку багатіїв», – пояснив Євген.

13 листопада відбувся офіційний реліз сольного альбому Євгена Рогачевського. Платівка отримала назву «Разом назавжди», вона складається з 12-ти композицій. «Нарешті. Відпускаю. Тепер у мене є сольник. Дякую за допомогу випускаючій компанії «MOON Records», Олександру Садовцю та студії «Na Hati Records», а також друзям-музикантам, які допомогли втілити мої фантазії в життя», – написав на своїй персональній сторінці у «Фейсбуку» музикант.

У записі альбому брали участь барабанщик Віктор Герчев, віолончелістка Євгенія Дячук та інші. Серед тих, хто долучився до роботи над платівкою, також зазначено колишнього колегу Рогачевського по «ВВ» Олександра Піпу та одного із MC гурту «ТНМК» Фагота, тобто Олега  Михайлюту. Останній зіграв на фаготі у пісні «Радугу Май». «Перша спроба написати лірику до власної музики. Тексти вийшли переважно особистими – про себе та про своїх. Загалом, альбом про надії на майбутнє, віру у себе та про кохання», – говорить про свій дебютник музикант.

«Галицький кореспондент» поговорив з Євгеном Рогачевським.

 

– 13 листопада відбувся офіційний реліз твого сольного альбому «Разом назавжди». Це перший твій сольник за всю кар’єру у «ВВ». Не перло братись за особисті речі, не було часу чи що?

Та просто далі відкладати вже не було як. Вже нічого не заважало, то довелося. Та й накопичений досвід змушував. Якраз перед тим ми завершили велику роботу над вевешним «Чудовим світом». Плюс якщо вже навіть барабанщик записав сольний альбом…

Стосовно моїх сольних пісень, то мені сподобалося. Так і втягнутися можна! Так що, як Бог дасть, то ще вродить.

– Альбом дуже світлий, як на мене. Треба так розуміти, що ти перебуваєш у стабільному настрої і стані? Що тебе підтримує в цьому житті у такому настрої?

Гарне питання! Дійсно, в цей альбом потрапила музика і відносно недавнього написання, і 20-річної давнини. Виходить, що мені вже давно й стабільно дуже цікаво і приємно перебувати тут.

– Ти записав сольник, барабанщик «ВВ» теж записав, Олег постійно має купу сольних проектів… Чи не означає це, що легендарна група забронзовіла настільки, що живе вже шукається поза нею?

Так. Пам’ятник!

– І що далі?

Але в деяких казках пам’ятники іноді ходять… То хто знає, що ще буде.

– Ти виріс у гітариста «ВВ» з фаната «ВВ». Та група, яка була наприкінці 80-х, і теперішнє «ВВ» – яка основна між ними різниця і що їх дотепер єднає?

Перша найосновніша різниця – відсутність корифеїв Піпи, Здоренка. Відповідно, в явищі «ВВ» зник якийсь культурний шар. Єднає Скрипка. Я, скільки міг, намагався тримати знамено, що випало з їхніх рук… Але час іде, всі змінюються, я змінююсь, «ВВ» змінюється…

– Довгий шлях – 19 років з однією з найкращих груп в українському рок-н-ролі. Про здобутки зрозуміло – досвід, слава, незалежність. Ти залишився абсолютно адекватним, без усіляких зіркових закидонів, слава Богу. А що втратив, якщо втратив, звичайно?

То вже така стадія, що намагаєшся цифр вже не називати (сміється). Просто кажеш: давно, колись… Та нічого було втрачати… Тільки здобутки! Ну, хіба втратив одну нездійсниму мрію – вона здійснилася.

– Що саме?

Бути гітаристом найкращої у світі групи «ВВ».

– Бували моменти, коли хотілось зав’язати з цим усім?

Ні. Ніколи!

– Що тебе взагалі тримає в такому позитиві, в силі?

Гарне питання! Але я не задумувався ніколи над відповіддю. Ти живеш, спостерігаєш, робиш висновки, вчишся… Зрештою, не знаю, може, якісь залози щось виробляють?

– Навесні, коли ти випустив сингл «Монако», що передував альбому, ти зауважив, що для живих виступів з сольним матеріалом немає достатньо вагомих передумов. Щось змінилось з того часу? Бо насправді багатьом було б цікаво тебе почути саме з сольним матеріалом наживо.

Поки що нічого не змінилось. Не записати цю музику я вже не міг. Я відчував, що зобов’язаний це зробити. Визріло й сталося. А не виступати я ще спокійно можу. Не відчуваю поки що невідворотності того. Можливо, коли не буде можливості не виступати, доведеться запрягтись. Бо я звик все спокійно й потихеньку робити самому, а тут інша справа. Треба запускати цілу машинерію. А поки що є живі виступи з «ВВ».

– А не було думки зробити реюнійон легендарної «Иіцкій Аун», де ти починав? Подвійний альбом найкращих речей цієї групи, який вийшов недавно, показав що музика дотепер залишилась актуальною.

Я взагалі не згоден з трактуванням музики категоріями «актуально-неактуально». Для мене завжди була цікава й нецікава музика. А в ту річку двічі вже не ввійдеш. От, наприклад, барабанщик і співавтор Женя Чупринка – вже віддавна свідок Ієгови. Але якщо колись в мене й з’явиться банда однодумців, то пару номерів з «Ауна» в програмі, певно, буде.

– Що б ти порадив тим, хто тільки взявся за гітару і вписався в цей fuckin’ rock-n-roll, і від чого б його застеріг?

Спочатку навчитися суперово грати на якомусь інструменті чи співати, а потім робити це, як тобі хочеться, як Бог на душу покладе! І з першого дубля! Бо рок-н-рол – то свобода! І все…

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ