Поїздки автобусами на приміських маршрутах не тільки далекі від комфорту, але й інколи можуть стати небезпечними. Куди скаржитися?

«Це кам’яний вік»

На жахливий стан приміського автобуса «Коломия – Буркут» нещодавно поскаржилася у соціальній мережі коломийська активістка Ліліана Одосій. «У якому столітті живемо? Як так можна знущатися із людей, які користуються цим транспортом?» – написала вона у Фейсбуці.

15 квітня Ліліана разом із чоловіком їхала цим автобусом із Коломиї до Косова. «Я рідко користуюсь такими маршрутками, але це кам’яний вік», – обурилася вона.

Журналістка «ГК» 18 квітня вирішила й собі проїхатися цим приміським автобусом до селища Яблунів (ціна квитка – 13,89 грн.). Маршрутка приїхала на автовокзал десь о 14.30, за півгодини до відправлення. Ще здалеку вона була найпомітнішою: у такому жахливому стані приміський автобус на станції годі було знайти.

Він лякав не тільки зовні своїм жахливим поржавілим корпусом, а й всередині – обдертими кріслами та фанерою, яка проглядала із підлоги. А ще у салоні – нестерпний запах, який виїдає очі.

Люди потроху наповнювали салон із чималими сумками. На моє запитання «Чи подобається вам щоразу їхати додому у цій маршрутці?» пасажирка на передньому сидінні, яка також їхала до смт. Яблунів, розсміялася і відповіла: «Та кому подобається? А що ж робити?»

Перед відправленням салон автобуса був забитий. «Це ще небагато людей. Буває так, що і на одній нозі стоять. Але то у п’ятницю, коли студенти додому повертаються», – зауважила пасажирка.

Та іржавий автобус – це ще не найгірше. Попереду – дорога із жахливими ямами, від яких у салоні стояв неймовірний гуркіт. Здавалося, ще мить – і він розсиплеться посеред дороги.

Але приємні моменти все-таки були: водій автобуса чемно та люб’язно відповідав на запитання пасажирів, зупинявся на вимогу.

«Конкуренції – мало»

Начальник відділу транспорту та зв’язку департаменту економічного розвитку, промисловості та інфраструктури Івано-Франківської ОДА Юрій Труханівський розповідає, що зараз в області курсує близько 710 приміських автобусів: з них 350 – це ті, які виходять за межі районів (за них відповідає Івано-Франківська обласна державна адміністрація), а 360 – внутрішньорайонні (контролюють районні державні адміністрації).

Процедура проведення конкурсу на маршруті прописана у Законі України «Про автомобільний транспорт»: організатор перевезення оголошує його і визначає умови (скажімо, наявність транспортного засобу певного типу і класу).

«Насправді пакет документів за останніх десять років постійно зменшується, а більше уваги приділяють безпеці перевезень. Останні зміни відбулися минулого року: декілька документів, які подавав раніше перевізник, вже не потрібні, водночас треба подавати сертифікат відповідності, – наголосив Юрій Труханівський. – Перевізник має засвідчити, що конструкція транспортного засобу відповідає вимогам законодавства і безпеки. Раз на півроку на сертифікованих станціях проводять техогляд автобуса, видається протокол, про те, що він технічно справний. Інформацію фіксують (під запис) і зберігають».

Чиновник каже, що організатор оголошує конкурс не раніше, ніж за 30 днів до його проведення та визначає певний термін подачі документів. Документи подають у двох закритих конвертах. Перший містить інформацію про перевізника – наявність матеріально-технічної бази, які автобуси він пропонує, акти огляду транспорту в механіка, та водія – медогляд, досвід роботи, наявність ліцензії. В іншому конверті, який відкривають на конкурсі, вказується, на який саме маршрут підприємець претендує. Ні організатор, ні конкурсний комітет до моменту їх відкриття не знають, хто куди йде.

«Якщо говорити про конкуренцію на конкурсі між перевізниками, то її майже немає. Обласна державна адміністрація на рік проводить 3-4 конкурси, у кожному з яких пропонується обслуговування від 50 до 60 маршрутів. На більшість маршрутів є тільки один претендент, за невелику частину змагається по 2-3 конкуренти, але є й такі, на котрі ніхто не подається. Кажуть, що збитковий маршрут, жахливі дороги, зменшується кількість населення, яке доїжджає на роботу, адже багато хто пересідає на власний транспорт, а дехто – їде за кордон», – говорить начальник відділу транспорту.

За підрахунками чиновника, в Івано-Франківській області рівень забезпеченості населення регулярним автобусним сполученням складає 97%. «Це один із найкращих показників в Україні. На сьогодні залишилося тільки 14 населених пунктів, які не потрапляють у цей список: декілька у Верховинському районі через те, що там неможливо доїхати автобусом, і там, де проживають 20-30 людей (у Тлумацькому і Галицькому районі є декілька таких населених пунктів), однак вони перебувають у пішій доступності до зупинок в інших селах», – розповідає чиновник.

Трапляється, що перевізники відмовляються обслуговувати маршрут. Тоді, запевняє Юрій Труханівський, в ОДА намагаються шукати йому заміну, коригуючи інші маршрути.

«Ми не можемо село залишити напризволяще. У Рогатинському районі із села Луковець-Журівський курсувала маршрутка до Івано-Франківська, але потім перевізник це робити відмовився. Ми пробували прокладати маршрут до Рогатина від села, шукали із обласного центру перевізника, щоб той зранку віз людей до Івано-Франківська, навіть намагалися це зробити в окремі дні. Після 2-3 років спроб – вдалося це зробити. Маршрутка справно курсує – люди задоволені», – каже Труханівський.

Стосовно безпеки, начальник транспортного відділу запевняє, що перед виїздом на лінію транспортний засіб перевіряє механік, а водія оглядає лікар. «Кожен дорожить своєю репутацією і здоров’ям пасажирів, розуміє, що як випустить на лінію несправний автобус, то все може закінчитися плачевно», –  пояснює чиновник.

Як зазначає Юрій Труханівський, пасажири рідко пишуть скарги через технічний стан, частіше – через особисті конфлікти із водієм. «Якщо є скарга – ми викликаємо перевізника і складаємо протокол. Все фіксуємо. Можемо навіть призначити позачерговий огляд транспорту», – запевняє він.

«Рентабельними в області вважаються такі маршрути, як «Калуш – Івано-Франківськ»,  «Надвірна – Івано-Франківськ», «Коломия – Івано-Франківськ». Перевезення з тих населених пунктів, що розташовані близько до обласного центру, наприклад, з Ямниці чи Тисмениці, не є надто популярними. Також перевізники йдуть туди, де краща дорога, більше населення і мало транзитного транспорту – проїжджих автобусів», – додав він.

«Транспорт не витримує»

Директор Коломийського автотранспортного підприємства, що обслуговує маршрут «Коломия – Буркут», В’ячеслав Остапа каже, що від початку цього року вони змінили уже чотири автобуси.

«Там транспорт більше, ніж два-три тижні не витримує, бо дороги немає, тільки напрямок. Вдається там проїхати тільки велетенським лісовозам, а «ПАЗік» – повзе, як черепаха. Ніхто нічого не ремонтує, але ж там живуть люди, тому водій самостійно лагодить транспорт, щоб доїхати, – розповідає перевізник і додає: – Якби туди поїхав «Богдан», то його б вистачило на добу».

Пан В’ячеслав запевняє, що транспортний засіб справно перед виїздом на лінію та приїздом перевіряє механік, водій автобуса проходить медичний огляд.

«Я не виправдовуюсь. Така реальність часу. Як керівник я повинен забезпечити перевезення у нормальних і безпечних автобусах. Повністю погоджуюсь, що стан маршрутки поганий. Ми обдумували всі варіанти. Але там нічого не можна зробити, бо гірська зона», – зауважив В’ячеслав Остапа.

Він пообіцяв відреагувати на скаргу та додав, що до нього ніхто з пасажирів з цього приводу ще не звертався. «Коли ми два роки тому возили поляків у тур до гори Піп Іван, то вони дякували. Жартували, що у них по таких дорогах ніхто не хоче возити людей. Я ж сказав, що ми не в Польщі, а в Україні», – підбив підсумок перевізник.

Марія ГРИЦКІВ