Наприкінці листопада у прокат вийшов український фільм «Король Данило». Одну з головних ролей у ньому отримав актор Івано-Франківського драмтеатру Юрій Вихованець. Він зіграв Василька, брата Данила. Про особливості зйомок та відчуття зірковості – говоримо з актором.

 

– Як ви потрапили на кастинг і в чому полягали проби на цю роль?

Продюсер фільму була в нашому театрі, побачила мене і запросила приїхати до них на зустріч до Львова. Я погодився, приїхав. Мене пригостили львівською кавою, зробили фотосесію. Сказали, що я їм підходжу на роль брата короля. Ще потрібно було набрати вагу, відростити волосся, бороду і знову приїхати через тиждень на зйомки тизеру. Це і був мій кастинг. Все ж таки мав бути якийсь певний типаж. І я був правий – це мій типаж.

– Як ви налаштували себе на роль у фільмі? Чи потребувало це особливих вмінь?

Це потребувало абсолютно нових навичок. Все, що потрібно було для фільму, я практично не вмів робити. Довелося повністю себе змінити, починаючи від зовнішнього вигляду і закінчуючи внутрішнім станом. Я почав по-іншому відноситись до речей, у мене якось мозок «перевернувся». Просто кожен персонаж, життя якого проживає актор на сцені, щось залишає від себе, якусь часточку себе – ніщо безслідно просто так не зникає. Це не зовсім правда, що зіграв і забув.

– Яка атмосфера панувала на знімальному майданчику?

Чудова. Ми навіть домовились на Різдвяні свята зустрітись. Це неможливо – не здружитися, тому що ти кожен день бачиш цих людей, кожного дня з ними спілкуєшся, і це все триває досить довгий час. Звісно, вони стають тобі близькими. Ми жили однією ідеєю, і ми всі цим «горіли». У наших інтересах було зробити це якісно і швидко.

– Що було найскладнішим під час зйомок, які сцени давалися найважче?

За сценарієм, у мене там є сцена в гаремі, така еротична, і вона виглядає дуже круто. Але найважчою для мене була саме вона. Як у психологічному плані, так і в фізичному: то плече не так, то нога не так… У мене все тіло затерпало, було гаряче. Насправді, це була моя така перша еротична сцена, як і власне такий великий проект в цілому. За задумом режисера, мене мали поїти справжнім вином, а замість вина був вишневий сік. Я випив дві пачки соку, і мене вже нудило від нього! Після цих зйомок я прийшов у номер готелю і просто впав на ліжко.

Хоча були і сцени бою, вони мені давалися набагато легше. Але зі зброєю також були свої «приколи», так як вона була не бутафорна, і якщо потрапляли по пальцях, то було доволі боляче. Але найважче було працювати з примхами погоди. Спочатку взимку було мінус 20 градусів, і ми на полі знімали бойові сцени, а потім влітку – плюс 25, і ми – на тому ж полі в тих же самих сценічних костюмах. Ми взимку молилися про літо, а влітку – про зиму.

– Чи відчули ви себе популярнішим після зйомок у цьому фільмі?

Ну, звичайно, коли потрапляєш в кінотеатрі на свою прем’єру, тоді відчуваєш себе популярним. А коли я йду по вулиці, то нічого особливого не відбувається… Почали інтерв’ю частіше брати, але ажіотаж з часом зникне, до наступного кінопроекту. Тобто великої популярності я ще не відчув.

– Відгуки про фільм – різні, не завжди позитивні. Наскільки вас це хвилює?

Знаєте, це взагалі болюче питання. Як тільки фільм виходить на широкий екран, ти чекаєш, що всі будуть у захваті, а тут якраз починається перша гостра критика. Починається нервування, а потім приєднується депресія. Виникає бажання кожному щось відповісти. Пізніше, з досвідом, розумієш, що просто немає сенсу цього робити. Коли читаєш критику на інші фільми українських або іноземних режисерів, розумієш, що «пісочать» абсолютно всіх. Усім не догодиш, особливо критикам, які ловлять кайф на чомусь.

Потім я заспокоївся, бо побачив реакцію звичайних глядачів, які виходять після перегляду фільму з кінотеатру. Багатьом дуже сподобалось. Дехто написав мені, що перечитав історію України, бо справді стало цікаво, ким був мій герой. Особливо сподобався цей фільм підліткам. Це було для них круто! Вважаю, що оцінювання такого мистецтва, як театр і кіно, дуже суб’єктивне.

– Яка різниця між кіно та театром, що вам цікавіше?

Різниця дуже велика. Я навіть не знаю, чи варто порівнювати. У театрі ти виходиш на сцену, граєш наживо. Береш старт і фінішуєш через півтори години в кінці вистави. А в кіно такого немає. Кіно важче в тому плані, що тобі потрібно негайно включатись, вживатись в роль.

– Наскільки вам важливо продовжувати кінокар’єру?

Для мене зараз це дуже важливо. Я не хочу зупинятись на досягненому. Я дуже хочу зробити класну кінокар’єру, це крута індустрія. Що може бути краще, ніж коли ти приходиш на роботу, тебе одягають, гримують, ти граєш і тобі за це ще й гроші платять? Тебе ще й люди люблять, беруть автографи. Яка робота ще може бути кращою?!

– За версією одного івано-франківського видання, ви стали найкращим актором-дебютантом 2018 року. Ви вважаєте, що ця премія заслужена?

Так, тому що при голосуванні найбільше голосів віддали мені. Я виграв сертифікат на майстер-клас Іванни Чабан. Вона – викладач з Голлівуду, у неї акторському мистецтву навчались голлівудські зірки – Бред Пітт, Сильвестр Сталлоне. І для мене було класно навіть просто постояти біля людини, яка навчала Бреда Пітта. Цей майстер-клас був дуже крутий, я багато для себе взяв, бо така практика, можливо, більше не випаде в моєму житті. Тому дуже вдячний людям, які дали мені таку можливість.

– Що потрібно для успіху в акторстві, на вашу думку?

Не вимахуватись, менше понтів, бути собою, мати свою чітку думку і не йти на поводу інших людей, не вестися на загальноприйняті тенденції. Актор – це особистість. У кожного свій секрет успіху. Не менш важливим є просто везіння.

– На ваш погляд, українське кіно все ще в занепаді?

На жаль, розвиток українського кіно напряму залежить від наших людей, від глядачів. Якщо ми не будемо підтримувати своє, а будемо чекати виходу фільму в інтернеті, то нічого доброго з того не буде. Ми самі закопуємо свої таланти, свої можливості, свої досягнення. Чомусь, коли в Україну приїжджає якийсь фільм «Маrvel», він збирає просто величезну касу, а український фільм, який режисер знімав для нашого глядача про нас, через декілька днів просто знімають з прокату. Яке бажання в наших режисерів і продюсерів за щось братись?

– Яка роль є вашою мрією?

Для мене було мрією зіграти якогось персонажа із Середньовіччя. «Король Данило» здійснив цю мрію. Мені вдалося зіграти так, як я хотів: з болотом, кров’ю, трупами. Наступний персонаж – Відьмак. Хотілось би зіграти цю роль, але не знаю, чи це буде можливим в Україні. Просто дитяча мрія дорослої людини. А ще мені подобається грати ролі людей з якимись розумовими відхиленнями, цікаво в тому копирсатись.

Розмовляла Анна БОЙЧУК,

гурток журналістики Міського центру дитячої та юнацької творчості