Той день Наталія Шинкарук, на жаль, запам’ятає назавжди. Ніби нічого не віщувало біди, адже вранці чоловік Віталій як завше вийшов на зв’язок, запевняв, що все добре. Але під час виконання завдання загинув… Віталію Шинкаруку назавжди 33, повідомляє “Галицький кореспондент”.

11 щасливих років

Коли вони познайомилися, Наталія навчалася в Інституті мистецтв на кафедрі дизайну, а Віталій працював у Києві. Обоє вони родом із Городенківщини – Наталія з Торговиці, а Віталій з Поточища, хоча народився у Луганську.

«Все відбувалося дуже швидко. Ми почали жити разом, одружилися, а невдовзі у нас народилася донечка Анастасія. До речі, вона дуже схожа на чоловіка – як зовні, так і характером. Ми прожили щасливих 11 років разом і досі не можу отямитися від того, що сталося. Віталій дуже спішив жити, наче відчував, що доля відміряла небагато», – почала розмову Наталія Шинкарук.

Волонтерство і дорога на фронт

Той страшний для всіх українців день – 24 лютого – сім’я зустріла вдома в Івано-Франківську. Звісно, була трохи паніка і хаотичні думки, що робити далі. Та по телебаченню повідомили, що потрібні донори крові, й Наталія із чоловіком пішли до найближчого медзакладу. Відтак Віталій Шинкарук відвіз сім’ю у село, а сам волонтерив.

«З’явився, звісно, і до місцевого військкомату, але там відповіли, що передзвонять. Та не передзвонили. І я зітхнула з полегшенням. Заспокоювала його, що будемо активно допомагати в тилу. Але Віталій не міг з цим змиритися. Тому, нічого не сказавши, 16 березня 2022 року звернувся до Городенківського військкомату, а 17-го я його вже проводжала», – згадує Наталія.

Смертельне осколкове поранення

Спершу були навчання на Львівщині, займався переважно охороною об’єктів. Та Віталій Шинкарук на позивний «Шершень» рвався на фронт. Дуже хотів бути для доньки героєм, щоб вона гордилася ним. Довідався, що набирали хлопців у штормові роти й записався туди добровольцем. Після того були ще одні навчання, став кулеметником – і в березні цьогоріч його з побратимами відправили на Бахмутський напрямок. На жаль, там був лише близько місяця. Осколкове поранення в шию було смертельним.

«Найважче було, коли Віталій не виходив на зв’язок, – розповідає Наталія Шинкарук. –  Тоді я не могла спокійно ні їсти, ні спати. А в той зловісний день я й гадки не мала, що для чоловіка він буде останнім».

Реалізувати мрію чоловіка

За словами дружини, Віталій Шинкарук був людиною-святом. Часто дарував квіти, як Наталії, так і донечці Анастасії. Був душею компанії, безвідмовним, адже всім старався допомогти. Захоплювався рибалкою і футболом, мав свій невеликий бізнес – реалізацію природного каменю. А до війни придбав ділянку, де мріяв відкрити затишну чебуречну. Та не встиг.

«Щодня приїжджаю до нього на цвинтар, бо не можу інакше – не можу не їхати. Дуже хочу реалізувати мрію свого чоловіка й відкрити невеличке кафе, де перехожі смакували б найсмачніші чебуреки».

23 травня 2023 року Віталія Шинкарука посмертно нагородили медаллю «За заслуги перед Городенківщиною».

Юлія МАРЦІНІВ

Також читайте: Будівельник став оператором дронів: як воює прикарпатець “Кайзер”