Дивно спостерігати: дорослі дядьки, зосереджено схилившись над столом, трохи незграбно, але захоплено виводять малюнки й розфарбовують річкові камінці, і біля кожного – як ангелик-охоронець, дитинка, яка допомагає й консультує, як малювати. І можна було б подумати, що це особливий дитячий садок, якби не камуфляжна форма на цих десантниках, дуківцях, донбасівцях, кіборгах, яка вперто нагадує про війну, а ще – нашиті на нагрудних кишенях червоні серця з позивними…

 

В Карпати з окопів

Зараз на Косівщині триває четвертий заїзд реабілітаційно-відпочинкового табору «З любов’ю в серці», який стартував 8 жовтня. Упродовж трьох попередніх заїздів на відпочинку побували біля 60 бійців зі всієї України, більшість з них – «трьохсоті»: після важких поранень. Багато з них потрапляють сюди відразу з окопів передової, навіть не побувавши вдома, до кінця не усвідомлюючи, що вирвалися, бодай тимчасово, із пекла війни. Деякі забули, як це – посміхатися, мати спокійний сон чи взагалі мати будь-який сон. Дехто майже після річного перебування на передовій не може звикнути лягати на чисту постіль… Багато бійців у перші дні табору взагалі скептично й мовчки дивляться спідлоба, не йдучи на контакт… Але за вісім днів перебування тут відбуваються разючі зміни…

Започаткували цю благородну справу косівські активістки Тетяна Костинюк та Оксана Соколюк. Тетяна тривалий час працювала в міністерстві у Києві, а після повернення в рідний Косів заснувала інтернет-канал «Дримба-TV» і зайнялася благодійністю. Її колишня вчителька, а тепер – побратимка Оксана Соколюк працює в райцентрі дитячої творчості та керує ансамблем «Зелений талісман». Саме ці дітки впродовж табору повертають бійців до повноцінного життя безпосереднім спілкуванням.

Цей творчо-організаційний тандем навесні організував Великодній ярмарок від косівського арт-Майдану, а виручені кошти скерували на табір (як тоді думали – разовий) для воїнів АТО, який тривав з 25 червня по 2 липня у Шешорах. Цей пробний пілотний проект пройшов настільки успішно й результативно, що стало очевидним: справу потрібно продовжувати.

У першому заїзді були бійці АТО з Косівського району, однак для них знайомі Карпати не є атракцією, тож організаторки заповзялися зібрати всеукраїнський табір і вийшли на Добровольчий український корпус, батальйон «Донбас», київських волонтерів, кіборгів, десантників та ін. – з різних підрозділів. На наступні заїзди приїхали бійці зі всієї України, більшість з яких на Прикарпатті побували вперше.

Щоразу відпочинкова програма вдосконалюється, табір набирає обертів, з’являється все більше бійців, які бажають приїхати. На жаль, кількість охочих допомогти не збільшується – вона просто зависла на нулі…

Перший табір у Шешорах активно підтримували місцеві мешканці, які щоднини заходили поспілкуватися, привозили смаколики, за можливості допомагали фінансово. Три наступних заїзди проводилися у Розтоках на межі Франківської і Чернівецької областей. Власники місцевої турбази «Стожари» надали приміщення й територію для реабілітаційного табору.

Калаш чи журавлик з паперу?

Програма табору гіпернасичена. Воїнам просто не залишають часу на спогади про війну, адже кожен день розписаний по хвилинах. Скажімо, перший день заїзду – час знайомств, наступні дні тематичні – день мудрості, день спілкування з природою, день вареника, день мистецтва, день пам’яті… Бійці роблять сувеніри з кераміки й дерева, влітку  купаються в гірських річках і чанах, мають сеанси бджолотерапії.

Поміж екскурсіями, концертами, переглядами фільмів та різними конкурсами бійці спілкуються з дітьми і часто не зауважують, як у них самих «включається» дитина і вони починають мимоволі посміхатися, наповнюючись безпосередністю і позитивом. Багато хто у таборі щось робить уперше – ліпить вареники, малює аквареллю чи складає з паперу японських журавликів. Один із бійців за цим тендітним ремеслом просто кричав, жартуючи, що в нього «вибухає мозок» за цією делікатною роботою, адже легше «сто разів зібрати і розібрати калаш, аніж скласти з паперу журавлика». У процесі роботи з’являється такий стопроцентний спортивний інтерес, що воїн з головою поринає в дитячу забавку, забуваючи про війну і негаразди. І ці позитивні емоції допомагають поволі заліковувати поствоєнні травми краще, аніж сеанси академічної психотерапії. Боєць з позивним Монах, який вже вдруге бере участь у таборі, зазначає, що крім класного відпочинку – фізичного і духовного, табір дає неабияке відчуття потрібності, адже «багато хто «турбується» про «двохсотих», приходять і піаряться на похороні, а потім одразу забувають. Прикро, що про живих, поранених немає кому потурбуватися…»

Звісно, один тиждень – термін невеликий, за цей час посттравматичний синдром неможливо подолати, але, зазначає Оксана Соколюк, «ми можемо переключити бійців, вони з фронту потрапляють спершу в табір, а вже потім – у свої сім’ї. Бо якщо відразу з фронту в сім’ю – виникає багато конфліктів. Для бійців найважливіша зараз щирість спілкування і бачити тих, хто до них не байдужий».

У таборі панує дисципліна й взаємоповага. Якщо Оксана Богданівна виконує роль люблячої мами, то Тетяна Костинюк стежить за порядком, за що її бійці жартома прозвали комбат Таня.

 

«А хто оплачує бенкет?»

Бійці приїжджають у табір часто скептично налаштованими й інколи з їхнього боку звучить питання: «А хто оплачує бенкет?» Тому на першому вечорі знайомств їм розповідають, що вони приїхали не на класичну реабілітацію, а просто в гості у Карпати і не повинні відчувати себе перед кимось зобов’язаними, і ніхто тут не буде використовувати їх для політичного піару, як це часто буває. Завдання табору – дати бійцям відчуття того, що їх цінують, що є надійний тил, за який вони борються на передовій. І це дає наснагу боротися далі, адже кожного з них болить байдужість інших і часто опускаються руки від відчуття непотрібності нікому. Це ж відчуття добре знайоме й організаторкам табору.

Через районну косівську газету волонтерки давали інформацію про перший заїзд, двічі писали звернення про другий і третій табори – що потрібна підтримка, продукти, фінанси, елементарна увага принаймні. Але з боку влади – нуль реакції. Як потім закидали деякі очільники району, до нас же ніхто не прийшов  і не попросив про допомогу…

Найобразливіше, зазначає Тетяна Костинюк, що запізніла увага з боку влади таки була. І проявилася вона з несподіваним телефонним дзвінком: офіційним голосом місцевий клерк повідомив волонтерку, що «в них» на часі звіт про районні заходи для бійців АТО, і запитав: «Як там називається той ваш табір і коли він відбувався?» На що прозвучала логічна відповідь: «Як ви, влада, можете звітувати про те, до чого не маєте ані найменшого стосунку?»

Щоправда, на цей четвертий табір, який зараз триває, влада виділила кошти на автобус, який возить бійців на екскурсію, а також доправляє дітей із Косова. Однак цей автобус бійці жартома називають консервайкою – такий він «комфортний». Схоже, очільники керуються принципом «на тобі, небоже, що мені негоже», виділяючи за чотири місяці табору аж (!) один автобус (про фінансування вже не йдеться), та ще й такий, ніби він теж побував на фронті…

На всі заїзди гроші збирали спільними зусиллями в церквах, по знайомих… 50% продуктів і послуг поки що вдається зібрати безкоштовно: хтось допомагає продуктами, хтось зголошується підвезти бійців АТО до табору чи на екскурсію, хтось за свій рахунок приїздить виступити. Враховуючи це, готівковий бюджет одного заїзду становить від 15 до 20 тис. грн. За ці кошти понад 20 чоловіків протягом тижня забезпечені харчуванням, екскурсіями, арт-майданом, а найголовніше – бодай тимчасовим душевним спокоєм. Можливо, комусь здасться, що ця сума – велика, але це вартість середньостатистичної вечірки в ресторані, зазначає Тетяна Костинюк. Найбільша мрія волонтерки – щоб табір мав  стале фінансування, аби не доводилося, ледь не дослівно, ходити з простягнутою рукою, шукаючи кошти на героїв. Тож тепер волонтерки працюють над мистецькими фотокалендарями із зображенням воїнів-учасників табору, а також інтернет-аукціоном, на який виставлять незвичні, але безцінні для історії лоти – малюнки з розфарбованими камінцями, зроблені власноруч воїнами та дітками. Виручені кошти підуть на організацію наступних таборів.

Наталя ТКАЧИК

 

 

ПІД ТЕКСТ

Відеохроніка табору «З любов’ю в серці» розміщена на ютуб-каналі «Дримба-TV».

Для тих, у кого з’явиться бажання, можливість і час підтримати табір – звертайтеся за телефоном 067 6765793. Фінансову допомогу можна надсилати на  рахунок проекту: “Райффайзен Банк Аваль”, 4119979003415432, отримувач: Тетяна Костинюк.