Всередині серпня після Дніпра та Запоріжжя подружжя привезли евакпотягом до Франківська, розповідають на сторінці Івано-Франківської обласної клінічної лікарні. 

 

Вікторія Нєдєльчєва – вчителька біології та хімії. Зараз біля чоловіка, але працює дистанційно, адже їхня школа у прифронтовій зоні. Каже, що діти там вже стали загартовані, нічого не бояться, адаптувалися і розуміють ситуацію. 

 

Вона вважає – головне вірити, що все буде добре і не падати духом:

 

 

Микола не знає, коли буде завершення війни, але переконаний: “Перемога буде обов’язково за нами. По-іншому ніяк. Армія агресора більша, техніки у неї більше, але ми ж стоїмо за свою землю. Дух нашої землі допомагає, тому ми морально сильніші”.

 

Чим буде займатися після війни, він не знає і про це поки що не думає. Каже, зараз головне пройти лікування і реабілітацію. А далі все буде залежати від того, як працюватиме рука.

 

Чотири зі своїх 26 років життя Нєдєльчев із селища Новомиколаївка на Запоріжжі віддав службі в ЗСУ за контрактом. Широкомасштабну війну зустрів звичайним рядовим. Провоювавши майже півтора року, отримав поранення. 

 

Микола Нєдєльчев – один із героїв фотопроєкту “Сталеві духом”. Він долучився до проєкту, щоб розповісти про досвід війни і допомогти з пошуком ресурсів на лікування фантомного болю, який тривожить багатьох його побратимів.